10 квітня відбувся робочий візит Президента України Володимира Зеленського до Туреччини, другий за останні пів року. І, слід зазначити, надзвичайно вчасний. Чому? Бо протягом останніх декілька тижнів Росія вдалася до безпрецедентного нагнітання напруги у відносинах з Україною, пише юрист-міжнародник Вадим Трюхан.
В ці дні Київ став центром дипломатичної активності. Глава держави переговорив по телефону з ключовими світовими лідерами, очікуються також консультації з нашими німецькими та французькими друзями.
Позиція Заходу вже не така млява, якою вона була в перші місяці війни Росії проти України. Залишати на одинці з Путіним Україну вже ніхто не готовий. І це не пусті слова. Рожеві окуляри вже на смітнику історії. В тому, що “Путін – це вбивця” вже не сумнівається ніхто.
Водночас для нас принципово важливою є позиція Туреччини, яка, після своєї дієвої підтримки Азербайджану під час 44-х денної азербайджансько-вірменської війни, остаточно оформила на практиці свою суб’єктність у якості потужного регіонального гравця з серйозними геополітичними амбіціями. В Кремлі це розуміють.
Тому зі всіх сил намагаються відірвати Анкару від Заходу і змінити позицію Ердогана щодо непохитної підтримки територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах. Відтак, росіяни хочуть заякорити Туреччину, втягуючи її в масштабні інфраструктурні та інші проекти.
АЕС “Аккую” та продаж російських протиракетних комплексів С-400 – це лише верхівка айсбергу, відома широкому загалу.
Не дивно, що напередодні візиту Зеленського відбулася телефонна розмова президентів Ердогана і Путіна, під час якої, серед іншого, господар Кремля “на прохання Президента Ердогана виклав російські підходи до врегулювання внутрішньоукраїнського конфлікту”.
Проте відповів Ердоган доволі сміливо, заявивши на прес-конференції за результатами переговорів зі своїм українським колегою, що військово-технічна співпраця між нашими країнами “не спрямована проти третіх країн”, передавши таким чином у східному стилі привіт своєму російському другу, як він полюбляє називати публічно Путіна.
Водночас варто звернути увагу на деякі суттєві моменти, які мали місце під час цього візиту.
Перше. Президенти підписали Спільну декларацію Дев’ятого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Турецькою Республікою з 20 пунктів. Згідно з нею, серед іншого, Туреччина підтвердила свою “відданість подальшому посиленню співпраці у галузі оборонної промисловості шляхом завершення поточних та розробки нових спільних проектів”, підтримала перспективи членства України в НАТО та наміри отримати ПДЧ вже найближчим часом, а також “створення Кримської платформи як нового формату для врегулювання питання незаконної та нелегітимної анексії Криму Російською Федерацією” тощо.
Друге. Президент Ердоган заявив, що “Туреччина підтримує незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України”, а також турецький “основний принцип невизнання незаконної анексії Криму”. Крім того, він повідомив про свою підтримку Кримської платформи, яка “покликана об’єднати землі України». Доволі сильні акценти, які, в тому числі мали б почути і в Москві.
Третє. Виходячи з офіційних відеосюжетів, обидва президенти поводилися доволі невимушено і спокійно. Жодної нервозності не спостерігалось. Це означає, що між ними вже склалися комфортні і рівноправні міжособистісні відносини, що надзвичайно важливо з огляду на досвідченість і справжню східну витонченість турецького лідера.
Так що ставимо плюсик для України. На Півдні все спокійно. Принаймні якогось ножа в спину від Туреччини чекати не варто. Це не кульгава білоруська качка. Сильний лідер, який вміє тримати позицію навіть з такими непростими, м’яко кажучи, “друзями”, як Владімір Путін.
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
