У світі знову зростає тривога щодо можливого наступного вторгнення Росії в інші країни, на цей раз — члени Північноатлантичного альянсу. Ідея того, що Росія може продовжити свою агресію поза межами України, стає все більш актуальною у медіапросторі.

На цей раз увагу залучив можливий напад на країни НАТО, аналізований експертом і директором Міжнародної спілки «Інститут національної політики» — Юрієм Шуліпою.

Ситуація з кожним днем стає все більш напруженою. Ймовірність того, що Росія атакує країни НАТО, оцінюється на рівні понад 90%.

Одним із потенційних напрямків атаки є столиця Латвії, місто Рига. Латвія вважається однією з найбільш вразливих країн на сході НАТО у плані військової та національної безпеки. Російські представники будують свої стратегічні плани на основі агентурних мереж, кібератак та провокацій, з метою здійснення швидкого захоплення та контролю над країною, аналогічно до сценаріїв, які вони використовували при анексії Криму у 2014 році та спробі захоплення Києва у 2022 році.

З початком Четвертої світової гібридної війни у 2014 році всі домовленості та договори, пов’язані зі стратегічним стримуванням та національною безпекою, фактично стали недієвими. Інститути, створені для забезпечення стабільності та безпеки, зараз не здатні виконувати свої функції через агресивну політику Росії.

Крім того, втрата контролю над ядерною зброєю стає серйозним занепокійливим фактором. Росія, порушуючи міжнародні домовленості, розмістила свої ядерні збройні системи на тимчасово окупованих територіях, що створює ще більше загроз для регіональної та світової безпеки.

«Отже, у цій війні, що відбувається в цивілізаційному вимірі, для агресора будь-які норми права є ілюзорними, і на них агресор здебільшого спирається як на легенду прикриття з метою маскування реалізації своїх злочинних задумів», — відзначив експерт.

У такій ситуації загроза застосування статті 5 Статуту Північноатлантичного договору, яка передбачає колективну реакцію на атаку на країни-члени, виявляється неефективною. Росія знаходиться в такому стані, де правові норми та міжнародні домовленості мало що значать, і вона продовжує свою агресивну політику, нехтуючи принципами міжнародного права.

Фактори, що стимулюють можливий напад Москви на країни НАТО, виявляються складним мозаїчним образом, в якому політичні, військові та економічні чинники взаємодіють, підкреслюючи глибоку складність сучасної геополітичної ситуації.

Зовнішньополітичний курс адміністрації президента США Джо Байдена, визначений як «Витримати проросійськість», надає Москві стимул до агресії, особливо в умовах обмеженої реакції з боку Заходу. Додатковою силою, що каталізує, виявляється втрата контролю над ядерною зброєю з боку адміністрації Байдена, що надає Росії додаткову вагу у геостратегічних розрахунках.

«…якщо Росія завдасть попереджувального удару відплати по будь-якій країні НАТО, відповіді з боку США не буде, якщо в Білому домі та Пентагоні не сидять божевільні, які ненавидять свою країну і готові знищити Вашингтон, Х’юстон, Чикаго чи Лос-Анджелес заради захисту Познані, Франкфурта, Бухареста або Гельсінкі.»

Не в останню чергу, несвоєчасне виконання обіцянок військово-політичним керівництвом країн Заходу стосовно військової допомоги Україні підштовхує Москву до подальших провокацій та агресивних дій. У цій конфліктній динаміці важливу роль відіграє також перспектива реструктуризації російських збройних сил та економіки на військову основу, що підсилює загрозу нападу Москви на країни НАТО в найближчі роки.

Важливим є усвідомлення військово-політичним керівництвом країн Колективного Заходу реальної загрози, яку представляє військово-політична обстановка. Не визнавати активну підготовку Москви до агресивної війни може призвести до непередбачуваних наслідків та поглиблення кризи безпеки в регіоні. Публічне визнання цієї загрози та усвідомлення її серйозності може сприяти укріпленню обороноздатності та координації дій серед країн НАТО, щоб забезпечити ефективний відповідний міжнародній безпеці.

Насамкінець, недооцінка загрози військово-політичної обстановки та відсутність належного контролю за санкційним режимом додають останній штрих до портрета складності сучасної геополітичної реальності, де Москва виявляється ключовим фактором нестабільності та загрози для міжнародної безпеки.