Мандрівка зі Львова до Івано-Франківська в маршрутці справила на військового журналіста Мирослава Ганущака незабутнє враження.
Свою подорож Мирослав Ганущак дотепно описав на власній сторінці у Фейсбук. Текст вартий того, аби навести його повністю:
Львів – Івано-Франківськ. 120 кілометрів. 3,5 години їде маршрутка. 3,5!!! Середня швидкість 35 км/год. 35, Карл! – Можна поставити сумку в багажник? – Шо? Нема багажника, там запаска і мої інструменти. – Можна без квитка їхати? – Станьте там за шлагбаумом і приготуйте 60 грн. – Вибачте, в мене квиток на це місце. – Та то не по місцях всі сидять, сядьте де бачите. – Я хочу на своє місце. – То шо має весь автобус зара пересідати, бо у вас на це місце квиток? – Дівчата, шо то у вас за квитки без місця, де ви їх взяли? – В касі. – Курва, в тій касі продають шо попало, ідіть коло мене сядете на мотор. Нема рєду. – Водій, а де у вас місця вказані? – Ади гендово на цінниках написано зверху. Шо не видиш?…
Поїхали. Пилюка, бруд. Навалений з самого ранку вуйко з запахом часника і перегару на весь автобус висить на поручні в майці-сіточці. Волосся з під пах гордо розвівається вітерцем з вікна. – мужчина, не упадите на меня и не дишите. – адиии, ненза їка, москалиииха. – я полтавська дівчина, я можу і украінською. Не дихайте на мене перегаром, а краще оберніться в інший бік…
Бібрка. Душно. Відкрийте вікно. Заплямовані штори літають по салону, а одна вилітає через вікно і б'ється на ходу по склу зовні. Вітрильник. Закрийте вікно, мені дує. Душно, відкрийте люк. Дує, закрийте люк. Душно, відкрийте. Дує, закрийте. Жіночко, не дує в таксі. – ото в таксі, будеш собі відкривати. Група поляків з рюкзаками, які невідомо як попали сюди, збентежено-наляканими очима спостерігають за цим дійством і весело підстрибують на горбах того, що в нашій країні називається дорогою.
Рогатин. Водій пропав. 20 хвилин. Де був? Я їв у кафе "Автомобіліст". А ти де спішиш так?.. Народу тьма. Сир молоко сметана. Станьте коло ринку. Станьте коло клубу, станьте коло стовпа, станьте коло повороту. Та ж пройдіть взад, там вільно. Та ж не пхайтесь, та ж заберіть свої сумки, та ж я з дитиною. Шеф, а стань десь, пивко тисне мене…
Асфальт закінчився. Кілометр грунтовки почався. Шо? Кілометр грунтовки на трасі, яка сполучає два обласні центри. Кілометр грунтовки. Грунтовки, Карл! Поляки знімають на телефон. Пся крев, то заєбішьчє.
Асфальт повернувся. Зустрічна легковушка об'їжджає яму на своїй смузі і виїжджає нам назустріч. Жінка біля водія кричить. Розминулись. Вже сміються. Хаха. Це смішно, дійсно. У водія ж на панелі іконки. Ніяких ДТП! Галич. На зупинці люди чекають на маршрутку. Серед них жінка із залізним хрестом майже свого зросту. Жінка в чорному, в чорній хустині з хрестом чекає на маршрутку. Моторошна картина, як з кіно… Наш Еталон майже у Франківську. Хороша назва для маршруточки. Еталон транспортних перевезень, еталон сервісу, еталон чистоти, еталон комфорту, еталон швидкості. Табличка "Івано-Франківськ", над нею євросоюзні зірочки. Не забуваймо, що ми Європа. Не забуваймо smile emoticon
А тим часом у Європі. Ну Польщі приміром. Краків –Вроцлав. 300 км за 3 години 10 хв їде PolskiBus. У чистому комфортному автобусі з інтернетом і розетками. Квитки чз інтернет. Без стоячих і зупинок "коло клубу". 300 км за 3:10 і 120 за 3:30. #люблюУкраїну