19-річний нацгвардієць із позивним «Бандит» під час боїв у Запорізькій області збив за місяць відразу три російські бойові штурмовики «Су-25». Тож хлопця і називають «запорізьким месником».

Нещодавно за свій подвиг він отримав державну нагороду — Орден «За мужність» III ступеня і приставлений до звання «Герой України».

Запорізькі волонтери навіть подарували хлопцеві «іменний» бронежилет із пластиною з написом «Бандит», аби надійно оберігав від ворожих куль. А ще, на «броніку» написали: «Три літаки — це тільки початок».

Про його діяльність та успіхи читаємо у інтерв’ю “Фактам”

— На строкову службу до Національної гвардії України мене призвали в листопаді минулого року, — розповів «Фактам» «Бандит». — Тож я служу менш ніж пів року. До служби я раніше не мав справ зі зброєю. А коли почалось відкрите вторгнення росії до України я ще й став оператором переносного зенітно-ракетного комплексу. Довелось швидко вчитись. Зброя — ще радянський, але надійний ПЗРК «Голка». З ним я й вирушив воювати.

23 квітня на теренах Запорізької області російські літаки — штурмовики «Су-25» густо обстрілювали з гармат, гатили ракетами й скидали бомби на наші позиції. Білий день, сонце. Путлерівські повітряні пірати нікого не боялись… Мабуть, вірили, що наші не здатні їм чинити опір! Тоді росіяни заходили у піке почергово двома літаками. І ось я зробив постріл по одному з пари. Хоча літаки були досить далеко, мені вдалось вразити «сушку», що йшла ближче до мене. Я чітко бачив у повітрі спалах вогню та чорний стовп диму. Отже, влучив!

Неушкоджений літак з їхньої пари швиденько втік. А ще два штурмовики замість того, щоб знову йти у піке на наші позиції, теж зникли з горизонту. Згодом розвідка повідомила, що пошкоджений мною літак впав на тимчасово окупованій території, де розбився в друзки.

Про другий збитий літак розповідає наступне:

– Це було 26 травня. На початку сьомої години ранку — дві «сушки». Низенько над землею. Саме збирались бомбардувати нас. Цього разу я добре бачив ворога. І знову не схибив, підпустивши якомога ближче. Один штурмовик зайнявся, впав та вибухнув на моїх очах та очах хлопців. Другий теж швиденько втік, так і не завдавши по нас удару.

Водночас хлопець розповідає, що збити бойовий літак з ПЗРК дуже важко. Адже надзвукові літаки з’являються над головою буквально на лічені секунди і зникають за обрієм. А треба ще зайняти позицію, прицілитись, вистрелити та влучити.

– Інакше на твою голову та на твоїх побратимів впадуть тони смертоносного заліза. Тож це ще й величезна відповідальність. Не забуваймо, що ПЗРК має певну вагу, а сам оператор стріляє у шоломі, бронежилеті, військовій формі, зі зброєю, запасними магазинами. Треба мати відмінну фізичну форму, аби бігати та стріляти у цих обладунках.

Однак, до того ж, юнакові вдалось «приземлити» й третього росіянина.

— Так, це було 29 травня близько 9-ї години. Тоді черговий путінський повітряний пірат знову намагався підкрастись до наших позицій непомітним, вдарити й зникнути. І от я бачу у небі темний силует, чую гучний рев. Просто інстинктивно підняв «Голку», прицілився й вдарив. Майже впритул. І знову гучний «бабах», стовп вогню та диму, російський літак гепнувся об землю. Від вибуху геть земля здригнулась. У його уламках ще довго детонували боєприпаси.

Усе сталось настільки блискавично, що я навіть не встиг доповісти своїм командирам та пацанам про загрозу повітряної тривоги і що відкрив вогонь по ворогу! Звісно, офіцери та мої побратими були дуже вдячні мені.

За інсайдерською інформацією, влучного стрільця окупанти вже давно шукають, однак “запорізький месник” стоятиме до кінця та захищатиме Батьківщину.

— Хай шукають на здоров’я! Я битиму окупантів, доки вони не заберуться геть з моєї рідної України. І дуже хочу та буду намагатись й надалі подвоїти або й потроїти рахунок збитих мною повітряних піратів путіна!