В Албанії та Україні комуністичні режими впали одночасно, але за розвитком албанці пішли набагато далі від нас. Шлях від десталінізації до вільного ринку, перші роки свободи були жалюгідними і навіть кривавими. Але з часу, коли Албанія взяла курс на Євросоюз, життя в ній перетворюється на очах. Досвід маленької країни, з кількістю населення близько 2,8 млн осіб, бентежить: якщо вийшло у них, чому ж ми досі тупцюємо на місці?
"СОВОК" ПО-АЛБАНСЬКИ
Комуністи на чолі з Енвером Ходжей отримали Албанію після Другої світової і з ходу почали закручувати гайки. "Керманич" партії був фанатом сталінської моделі внутрішньої політики, розвивав культ своєї особистості. Опозицію "чистили" каторгою і стратами, ідеологічних ворогів тут таврували "хрущовцями" і "титовцями" (з СРСР після смерті Сталіна і з Югославією Албанія побила горщики). Вождь зобов'язав народ "жити, працювати і боротися, як в оточенні", озброївшись методами НКВД зразка 30-х. Країна жила в міжнародній ізоляції, впиваючись репресіями.
30 років в'язниці "ворогу" — норма, як і заборона вступати в шлюб, мати дітей, отримувати освіту або пенсію. Громадянам не дозволялося мати автомобілі, дачі, слухати "ворожу" музику і носити джинси. Щоб з'їздити в сусіднє місто, місцевим чекістам писали прохання на пропуск, кордон був на замку. Албанію зробили єдиною в історії світу офіційно атеїстичною країною, знищили і пограбували храми, за дотримання обрядів могли і стратити.
Рівень життя впав нижче плінтуса, але країна жила за заповітами Сталіна аж до смерті Ходжі в 1985-му і останньою в Європі зберегла тоталітаризм до 90-х.
З мафією і кланами при владі покінчили 18 років тому.
ПІСЛЯ ВОЖДЯ.
На парламентських виборах 1992 року Демократична партія набрала 62% голосів, позбавивши влади комуністів. Але прийняті демократичні закони не працювали — механізми держінститутів прогнили. Корпоративно-кланові групи при владі, "кришування" нелегального бізнесу недоторканними депутатами, кругова порука, продажні суди — все це було.
Мафія зробила країну транзитом для нелегалів та контрабанди, наркобізнес і торгівля зброєю процвітали. Економіка пішла в тінь, громадяни кинулися на заробітки в ситі країни. У 1997 році Албанія пережила соціально-економічний крах — фінансові піраміди, що луснули, "кинули" 300 тис. осіб, які вийшли на демонстрації, а потім — на збройне повстання. За крок від громадянської війни Рада безпеки ООН врятувала ситуацію семитисячним контингентом миротворців.
Курована Західною Європою, Албанія швидко відновилася і почала розвиток рекордними темпами. Вже у 2000-му ЄС визнав її "потенційною країною-кандидатом на вступ, у 2006 р. з Албанією підписали Угоду про стабілізацію і асоціацію, у 2010 році ЄС ввів безвізовий режим для її громадян, а в червні 2014 р. присвоїв статус кандидата на вступ до Євросоюзу.
Албанська "Балаклава". Тут базувалися радянські підводні човни.
ДОРОГА З БЕЗОДНІ: ПОВЕРНЕННЯ ВІЛЛ І ДЕБУНКЕРИЗАЦІЯ
Албанці відразу позбулися комуністичних ідолів, назв, символіки — тепер у них не рідкість пам'ятники і вулиці на честь Джорджа Буша-старшого, прапори ЄС і США. Компартію заборонили ще в 1992 році, її лідерів судили, тіло Ходжі витягли з меморіальної могили і перепоховали десь на задвірках, приміщення музею його пам'яті віддали телебаченню. На горі Шпірагу поблизу Берату красувалося викладене білим камінням ім'я Ходжі — Enver, жертви режиму переробили його на категоричне never (ніколи). Номенклатурні вілли — у розпорядженні нинішніх членів уряду. Їх можна оглянути з вулиці (раніше до кварталу не підпускали): виглядають, як скромні радянські будинки відпочинку, нічого схожого з межигір'ями. Почалася реституція — особняки емігрантів і "ворогів народу" повертають їхнім нащадкам. "При комуністах у нас навіть продукти були в дефіциті, — згадує 42-річний Ервіс Ідрізі, господар лавки у Влері. — Ностальгують за епохою Ходжі — залізним порядком, стабільністю і роботою — тільки деякі бабусі і нероби".
СТЕРЕОТИПИ.
Багато років доти були візитівкою Албанії — побоюючись світового нападу, Енвер Ходжа розставив їх, за різними даними, від 700 до 900 тисяч штук по всій країні. Бункери стояли сірими НЛО уздовж кордонів, на полях, на пляжах, вулицях; туристи фотографували їх як екзотику. У середньому установка одного "схрону" обійшлася в суму, достатню для побудови рядової квартири (близько $2000), але влада воліла забезпечити кожну родину бункером, а не житлом.
Тепер же в країні розпал дебункеризації — бетонні брили викорчовують і утилізують, побачити їх сьогодні — велика вдача. Не чіпають лише ті, які стоять на приватних подвір'ях, якщо селяни вже переробили їх у погріб, склад мотлоху, під топку. Від ярлика неблагополучного регіону також успішно позбавляються: з наркотрафіком поліція бореться масштабними спецопераціями.
Ще один стереотип з 90-х, що Албанія — країна старих мерсів, давно на смітнику, як і старе лахміття, перегнане колись із Європи. Албанці масово обирають економічні Smartы: ними зручніше маневрувати на вузьких, не призначених для автомобілізму вулицях (при комуністах в країні було менше 1000 машин).
Поградець. Дот на шкільному подвір'ї перетворили на "божу корівку".
ЧАС ЗМІН: ЕКОПРОДУКТ, ДРОВІТНЯ І МЕДИЦИНА
Ще років п'ять-десять тому Албанію відвідувачі називали європейським Таїландом, перлиною в болоті, якій дісталися природні та культурні багатства і невміння налагодити побут і турбізнес. Доріг не було, єдине пристойне шосе — зі столиці до приморського Дурреса, в публічному транспорті панував хаос. "Фургони й автобуси відправлялися звідки попало і зупинялися "праворуч від стовпа біля сміттєзвалища", з'ясувати розклад було нереально", — розповідає Євген Садко, який жив у Тирані в ті часи. Торгівля — суцільний секонд-хенд. "У 2006 році країна була пустелею в бур'янах і бункерах. У Тирані води купити було ніде, все перерито, вікна без рам, затягнуті покривалами. Всі чоловіки на заробітках", — згадує знайомство з Албанією киянка Лариса Магдюк.
КАПРЕМОНТ.
А потім країну захопив будівельний бум. По маршруту Тирана—Дуррес—Круя—Шкодер—Влера—Саранда—Джірокастра—Берат—Поградець у липні 2015-го нам навіть ями не попалося. Старі шосе капітально ремонтують, з'явилися тунелі і нові траси, що скорочують шлях з пункту А в пункт Б на десятки кілометрів. Щоправда, дорожніх знаків і покажчиків мінімум — орієнтуватися чужинцеві важко. Б/у одяг витісняють стоки європейських брендів, бутіки і величезні ТЦ з магазинами світових мереж.
"Країна значно дешевша від Хорватії або Чорногорії, а являє собою класну солянку з історичних пам'яток, чудових пляжів і насиченою соціального життя, — вважає досвідчений мандрівник Орест Зуб. — Головне — небезпечної і відсталої Албанії, про яку — маса стереотипів, вже немає. Як на мене, країна на кілька кроків випереджає Україну. Їхати в Албанію потрібно зараз, щоб застати ще віслюків уздовж доріг і колоритні міста: тут все змінюється і розвивається колосальними темпами". Албанія стала "містом Європи", каже мешканка Тирани Ірина Свєтлова.
"У нас заборонено виробляти ГМО-продукти, використовувати хімікати для вирощування сільгосппродукції. Албанські екотовари масово закуповують європейці", — розповідає Ірина. За її словами, багато років країна — це суцільне будівництво: на очах виростають нові готелі, апартаменти, бізнес-центри.
"Навіть бензоколонки і ВНЗ часто створюються на кошти емігрантів-заробітчан, інвестують іноземці, держбюджет", — говорить Свєтлова. Уздовж трас — десятки складів-центрів продажів будматеріалів, сільгосп- і сантехніки, рослин. Доглянуті поля густо покриті сучасними теплицями.
Поградець. Дрова на балконах у провінції — звичайна справа.
У ПОБУТІ.
У спадок від сталінізму мешканцям старих будинків дісталося водопостачання по годинах. У часи Ходжі холодна вода подавалася строго з 6:00 до 22:00, гарячої не було взагалі. Води зараз достатньо, але старі системи ЖКГ не дозволяють подавати її в потрібному обсязі.
Старі будинки тепер обладнані гідроакумулятори, які підкачують воду, створюючи запас на ніч, у квартирах стоять бойлери. "Пролетарські" будинки легко відрізнити: будівлі максимум п'ятиповерхові (вище будувати забороняли), їх "прикрашають" хаотичні клубки і павутини проводів, потворно наліплені там-сям балкони, обдертість і дрова біля під'їздів — центрального опалення багато людей позбавлені (благо, взимку тут у середньому +10).
"Лягати в стаціонар краще в приватні лікарні — державні облуплені, без зручностей, — розповідає Ірина. — Але претензій до безкоштовної медицини немає — лікарі кваліфіковані, сучасне обладнання, медикаментів вистачає. Якось у маленькому містечку стало зле туристові — серед ночі підняли чергових, вони, нічого не запитуючи, надали допомогу і грошей не взяли".
Ліки тут помітно дешевші, ніж у нас: упаковка знеболюючого на 24 таблетки в Україні коштує 52 грн, а в Албанії (в перерахунку з місцевої валюти) — 32 грн, лікувальний крем для шкіри в Києві по 282 грн, а в Саранді — 197.
Великій рогатій — всюди дорога.
У НАВЧАННІ.
Місцевий середній клас надає перевагу навчати своїх дітей у Європі. Тутешніх мусульман підтримує Туреччина: для старшокласників відкриті коледжі (типу духовних семінарій), по закінченні яких юнаки можуть вступати у ВНЗ Туреччини, Саудівської Аравії.
Ці коледжі — можливість для небагатих сімей дати дітям освіту, і нею користуються. Там іслам м'яко впливає на уми "розслаблених" за роки атеїзму формальних одновірців, і молодь повертається мало не радикальними мусульманами: якщо в Албанії і зустрінеш жінку в хіджабі, вона, швидше за все, не баба, а молода дружина такого студента.
У СЕРВІСІ.
"Персонал готелів, ресторанів не дотягує до західноєвропейського рівня, але серйозні фірми відправляють його в Італію, Францію, Великобританію, Туреччину на стажування. Поки що проблема знайти сантехніка, перукаря з досвідом роботи за кордоном, їхні контакти шукають по знайомих і зберігають", — зазначає Свєтлова.
Хіджаби тут носять одиниці.
ПЛАНИ НА "П'ЯТИРІЧКУ": АЕРОПОРТИ Й ІНВЕСТИЦІЇ
Албанія торгує кольоровими металами, сріблом, будує і Фієрі нафтопереробний завод, щоб продавати не сиру нафту, як зараз, а продукти переробки: це збільшить доходи і здешевить пальне для внутрішніх споживачів. Країни колишньої Югославії платять їй за користування морськими портами.
Йдуть західні інвестиції — греки побудували в Крує цементний завод, продукція якого розходиться по всіх Балканах, німці вкладають у лісопереробку, в Італії великий попит на албанські екопродукти. Цим влада не має наміру обмежуватися. "Перетворення почалися ще за попереднього прем'єра, але нинішній, Еді Рама, будучи мером Тирани, істотно змінив місто і тепер застосовує свою стратегію в масштабах країни", — говорить Ервіс Ідрізі. "У найближчі п'ять років збираються висадити на півдні ще 2 млн оливкових дерев і стати провідним виробником олії у регіоні", — додає Ірина Свєтлова. Протягом року планують побудувати ще три аеропорти з прицілом на збільшення турпотоку: на місці колишніх військових аеродромів у Саранді, між Влерою і Джирокастрою, в районі Кукес на Півночі. Туризм — галузь, що наповнює бюджет, заради нього в приморських містах ліквідують незаконні забудови 90–х — тоді на захоплених землях без дозволу набудували багатоповерхівок.
"У Влері прибрали багато висоток на першій лінії біля моря, торік були демонстрації скривджених мешканців, але будинки-"нелегали" знесли беззастережно, — розповідає Ірина. — Тепер там набережна з пляжем, а заради розвитку туристичної інфраструктури чистять Дуррес, Саранду і береги озера Охрід". Зараз думають над проблемою парковок і тісних міських вулиць, у школах роблять упор на вивченні англійської, багато закладів спеціалізуються на мовах.
Результати очевидні: за даними Інституту статистики Албанії, в 1995 році готелі прийняли 41 тис. осіб, а в 2012-му — 150 тис. У 2000 р. країну відвідало 317 тис. іноземців, а 13 років тому — вже 3,256 млн. ВВП на душу населення, як стверджує World Bank Data, з 1992 р. незмінно зростає (падав у мінус тільки в смутному 1997-му). Україні з її ВВП-гойдалками можна відправляти Кабмін на стажування в Албанію — так само, як та вчить своїх сантехніків у Європі.
