Американський фотограф українського походження Джозеф Сивенький створив сайт з проектом "Рани" про військових і активістів Майдану, які були важко поранені або скалічені.
Як пише на сайті проекту "Рани", основна мета – показати українських солдатів, часто зовсім молодих, яких було тяжко поранено і покалічено, коли вони захищали свою країну, домівки і родини.
Іван Кушнерьов
Народився у Запоріжжі. Йому 25. У мирний час він працював у сфері реклами, навчався в університеті та щоранку бачив Хортицю з вікна. В житті Вані була війна, Іловайський котел і постійні втрати. На питання, чому пішов, він відповідає одразу: "Це був безлад. І треба було захищати країну". Так, Ваня став старшим стрілком 39 батальйону територіальної оборони ЗСУ.
"Це трапилося в середині листопада. Вибух протипіхотної ручної гранати, подробиць я не пам’ятаю, лиш те, що розповідали пізніше. Пригадую тільки, що якби я її кинув, вона би потрапила в людей. Тому я притиснув гранату до себе й разом з нею підірвався. Постраждало око, руки, нога", — розповідає Іван.
Тарас Мокляк
Тарасу – 23 роки, на війні він побував уже двічі. У нього важкі травми черевної порожнини та тазу. Лікарі розповідають, що Тарас пережив вже більше 50 операцій і це тільки в Києві.
Володимир Гончаровський
Йому 31 рік, одружений, батько чотирьох дітей, був тяжко поранений 20 лютого 2014 року пострілами – двічі у спину і в праву руку. Він рятував поранених учасників Євромайдану, в яких стріляли правоохоронці на вулиці Інститутській в Києві. Йому робили численні операції в Україні та Німеччині, але його стан залишається надзвичайно складним.
У нього діагностували гепатит С. Володимир думає, що міг підхопити вірус під час отримання медичної допомоги після поранення на Євромайдані.
Вадим Довгорук
Йому – 23. "Ми їхали на БТРі і почався обстріл. Хто і звідки почав стріляти, ми не зрозуміли. Пам’ятаю, як кричали поранені хлопці. Була паніка, було багато ранених. До лісу я добрався самостійно. Там я пробув трохи більше трьох днів. Ноги я відморозив там, вночі морози були сильні. Потім мене знайшли солдати "ЛНР" та забрали. Під час обстрілу відірвало тільки руку, ноги відморозив вже у лісі", — розповів Вадим.
Сергій Масан
Сержант Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу "Граду" у Луганській області, поблизу кордону з Росією. Сергій стверджує, що його бригаду часто обстрілювали системами "Град" самез території Російської Федерації.
Руслан Карпець
Руслану 24 роки, батько двох дітей. У нього ушкодження нерва і через це постійні болі. Є надія, що ліву ногу вдасться зберегти.
Артем Запотоцький
Артему 34 роки, одружений, має двох дітей. Куля влучила в спину, коли він беззбройний стояв на пішохідному мості над Інститутською вулицею в Києві. Куля пошкодила хребет, а потім застрягла біля лівої лопатки. Вона й досі там.
Артем Кравченко
Артему 24 роки, отримав численні вогнепальні поранення. Його поранили під час евакуації з Іловайська по "зеленому коридору". Через великі втрати крові та біль він не міг іти, тому більше 8 годин повз майже 3 км до найближчого села.
"Пити дуже хотілося, вночі я взагалі пив свою сечу, не витримував вже. Доліз до крайнього двору і перше, що я почав шукати, – це воду. Заліз до свиней, почав пити в них воду, а вони почали мене кусати за те, що я п’ю воду з їхнього корита", — розповів Артем.
Василь Пелеш
Василю 19 років. Хлопець потрапив у полон, і сепаратисти відрубали йому праву руку за татуювання з написом "Слава Україні".
Катерина Панченко
Катерині Панченко (на фото – праворуч) 20 років. Вона на 7-му місяці вагітності. У труні – її 22-річний чоловік Едуард. Едуард Панченко – був тяжко поранений у січні під час бойових дій у донецькому аеропорту. Помер на світанку 8 лютого 2015 року.
Льоня Хмельков
Льоня дістав поранення 22 січня. Він – контрактник, служити пішов у 95 Житомирську аеромобільну десантну бригаду. Зі своїми побратимами він пройшов Слов’янськ, Ясинувате, звільняв Лисичанськ. Поранений у донецькому аеропорту. У нього вогнепальне наскрізне, осколкове поранення.
Вадим Свириденко
Йому 42 роки. Осколком від снаряду він отримав поранення у праве передпліччя та праве стегно. Згодом він натрапив на міну.
Мене так підкинуло, що після цієї міни я вже не міг ходити. Я впав на чиїсь носилки. Хтось з хлопців там лежав. Я пошкодив тазові кістки, пошкодив хребет.
"Моя боротьба за життя тривала два дні і три ночі. І на третій день мене знайшла розвідка "ДНР". За цей час, що я там тільки не робив. Я їв сніг. Я намагався усіма засобами вижити. І коли мене вже знайшла розвідка "ДНР", вони мене забрали в полон. Я намагався піти сам пішки, але максимум, що я міг зробити, це 2-3-4 кроки, а потім я падав", — розповів Вадим.
В’ячеслав Буйновський
Йому 41 рік. Ампутували праву руку і праву ногу. Був тяжко поранений під Луганськом у вересні 2014 року.
Олексій Литовченко
Олексію 30 років. Він з підрозділом стояв у містечку Горняк Донецької області.
"Спочатку був вибух, потім я відчув поштовх. Я подивився: у мене розкурочена кістка, розірвані артерії. Я спробував поворушити пальцями на нозі, але все було розірвано. І я вже тоді зрозумів, що ноги нема. Ударною хвилею зачепило і нирки. У мене також була велика проблема з нирками, я не міг ходити в туалет", — розповів він.
Він розповів, що в лікарні Мечникова не лікували, а травмували. Завдяки матері та жінці його бортом направили до Києва. Там його повернули до життя. Втрати крові були несумісні з життям, він втратив 3 літри. До того ж, ще схопив запалення легенів, а спочатку думали, що туберкульоз. Через місяць в реанімації, Олексія перевели в гнійну хірургію.