Білоруський узурпатор Олександр Лукашенко розповів про свої плани щодо найманців ПВК “Вагнер”, а також розкрив місцеперебування Євгена Пригожина.
Для білоруських ЗМІ Лукашенко заявив, що ватажок ПВК “Вагнер” перебуває у Росії. За його словами, бійці ПВК “Вагнер” перебувають у своїх таборах, куди їх направили на відновлення.
“Мене абсолютно не хвилює і не турбує, що у нас буде розміщено певну кількість цих бійців. Більше того, їх буде розміщено під певні умови. Головна умова: якщо нам потрібно буде задіяти цей підрозділ для оборони держави, він буде задіяний миттєво. І їхній досвід буде затребуваний. Що стосується Євгена Пригожина, він перебуває у Санкт-Петербурзі. Де він сьогодні вранці? Може, до Москви поїхав…”, – сказав Лукашенко.
Самопроголошений президент Білорусі уточнив, що він не бачить для себе ризиків надати “вагнерівцям” прихисток.
“Це не той випадок, яким мене намагаються напружити”, – додав Лукашенко.
Керівник Центру політичної розвідки, політтехнолог Олег Постернак вважає, що для Росії пригожинський заколот – неабияка внутрішня подія. Він став, за словами експерта, наочною демонстрацією того, що тотальна путінська система контролю та владарювання – справді “глиняний колос”, за яким ховається повна імпотентність федеральної та місцевої влади, параліч правоохоронних структур та провали ФСБ.
“Пригожин, після хоч і невдалого заколоту, порівняв себе в очах голодного на політику російського суспільства з самим Путіним, фактично допустивши легітимну можливість альтернативи незамінному цареві, здатну за певних обставин швидко перетворитися на електорально-політичну силу. Зрозуміло, що напередодні президентської кампанії (вибори 2024-го) Кремлю потрібно максимально зачистити інформаційне та політичне місце від медіаінфраструктури Пригожина”, – пояснює експерт.
Водночас, продовжує він, пригожинська приватна армія стане важкопрогнозованим і потенційно дестабілізуючим фактором у самій Білорусі, хоч як би Лукашенко представляв ситуацію на свою користь.
“Зрозуміло, що він хотів би перетворити “Вагнер” на додатковий стовп власного режиму у разі зради серед своїх силовиків або вербування їх з боку РФ. Лукашенко імпонувала б і ідея розглядати пригожинську ПВК як гарантію утримання своєї влади в Білорусі на випадок смерті або усунення російського диктатора, що може викликати процес політичної турбулентності, що важко прогнозується”, – вважає Олег Постернак.
Мабуть, коли вагнерівці зрозуміли, як легко можуть дійти до Москви, навіть самі злякалися.
Медіаексперт, член Ради з питань свободи слова за президента Володимира Зеленського, екс-заступник міністра інформполітики (з 2015 по 2016 рр.), радник міністра оборони України (2014-2015) Тетяна Попова поділилася таким коментарем:
“Бунт Пригожина явно показав слабкість російської системи захисту. А також, що створення приватних, територіальних армій має свої ризики. Про них, до речі, раніше попереджав той же Стрєлков-Гіркін (російський військовий злочинець, блогер, керівник “Клубу розсерджених патріотів”, колишній “міністр оборони” самопроголошеної “ДНР”, який навесні 2014-го з іншими російськими найманцями та місцевими зрадниками, влітку того ж року перекочував до Донецька, а пізніше був відкликаний назад, в РФ — прим. ред.). Аналізуючи діючи Пригожина, я, провівши понад 20 інтерв’ю зі взятими в полон вагнерівцями, вважаю, що він реально намагався врятувати своїх людей. Тих найманців, які Міноборони РФ не пошкодувало б, використовуючи й надалі як “гарматне м’ясо” на українських фронтах”.
Заради того, щоб вивести своїх людей (швидше за все – на вимогу командирів), Пригожин, схоже, зважився на непокору, зазначає експерт.
“Швидше за все, початкова ідея була у тому, щоб вивести всіх вагнерівців з України на територію Росії. І щоб їх не тягнули кабальними контрактами до збройних сил РФ. Але, мабуть, коли вони зрозуміли, як легко можуть дістатися до Москви, навіть самі злякалися. Влада справді лежала того дня біля ніг Пригожина. Але він її не взяв. Погодившись на пропозицію Лукашенка про “почесний відступ” до Білорусі. Думаю, Пригожин спробує вивести туди основні сили вагнерівців. Тих, хто готовий іти з ним та за ним. І не готовий бути “гарматним м’ясом” в Україні. Тим більше, потрапляючи під каток контрнаступу ЗСУ”, – наголосила Тетяна Попова виданню Коментарі.
