Аналітики продовжують аналізувати зустріч Олександра Лукашенка і Володимира Путіна в Сочі, пише журналіст Георгій Бовт виданню білоруска партизан.

Диктатор подякував за підтримку «в цей важкий час», а також наголосив на важливості врахування уроків Великої Вітчизняної війни з тим, щоб кріпити військове співробітництво двох країн перед загрозою з Заходу. Зустріч тривала 4 години 20 хвилин. Спільній прес-конференції і заяв, а також підписання документів за її підсумками не було.

Під час відкритого протокольної частини зустрічі з Путіним було видно, що Лукашенко хвилювався. Це було помітно навіть по його незручній позі в кріслі, яка була вся спрямована до незворушно сидів боком до нього російського колеги. Чисто зовні і з психологічної точки зору перед нами постали немов не два рівноправних співрозмовника, а сцена, коли один – і це було білоруський президент – з чимось емоційно апелює до іншого. А той все це вислуховує, але повністю свого ставлення до почутого не видає, даючи співрозмовнику виговоритися.

Це ж пояснює і несподівану в даному контексті начебто посилання Лукашенко на історію Великої Вітчизняної війни, досвід якої, мовляв, дві наші братські країни повинні обов’язково враховувати, оскільки поблизу західного кордону Білорусі та одночасно Союзної держави брязкають гусеницями танки НАТО. Цей пасаж не так треба сприймати буквально, скільки як вираз прихильності того ж Лукашенко певної «сигнальну систему», де подібний меседж про війну, перш за все, є саме сигналом: «Я свій, і зі мною можна говорити по нашим спільним звичним поняттям».

До речі, ще одна цікава деталь, теж протокольного властивості. В аеропорту Адлера президента Білорусі зустрічав губернатор Краснодарського краю Веніамін Кондратьєв. І хоча формат даного візиту начебто не вимагав повної відповідності офіційним протоколом, але все ж зазвичай губернатори президентів не зустрічають.

Про що конкретно говорили чотири години Путін і Лукашенко, сторони особливо не поширюються. Навряд чи цього разу і сам Олександр Григорович, всупереч звичаю, повернувшись на батьківщину, буде балакучий на цю тему. У той же час, знаючи надзвичайну охайність і педантичність російського президента в розстановці акцентів і нюансів в подібних ситуаціях, можна звернути увагу на те, що він вважав за потрібне під час відкритої частини зустрічі спеціально підкреслити, як він висловився, «доцільність і своєчасність» пропозиції білоруського президента розпочати конституційну реформу в країні. Висловивши надію, що завдяки цій реформі з’являться умови для подальшого розвитку республіки.

Можна припустити, що тим самим Путін дав зрозуміти в тому числі європейським партнерам – а в момент прибуття Лукашенко в Сочі він розмовляв по телефону, в тому числі про ситуацію в Білорусі, з Еммануелем Макрона, – що Москва готова взяти на себе роль свого роду куратора політичних процесів в сусідній країні. З тим, щоб вони не набули неконтрольованого характеру сповзання в хаос, що вимагало б уже силового втручання Росії, а особа білоруського режиму, навпаки, знайшло б в очах Європи більш пристойний характер.

У тому числі це може мати на увазі, що в процесі тієї самої конституційної реформи відбудеться певна трансформація політичного режиму в Білорусі, а конкретна роль самого Лукашенка зміниться, аж до того, що він поступово відійде від справ, але перед цим познайомить Володимира Путіна зі своїм наступником. І все це, зрозуміло, не повинно відбуватися під диктовку вулиці. Яка в поданні російських карателів нічого путнього надиктувати не може за визначенням.

Масштаб проблем, що накопичилися вже такий, що це той самий випадок, коли проблеми боржника стають проблемами кредитора. Ну, а заодно все це допоможе білоруському лідерові хоча б на якийсь час позбавитися від тієї самої «багатовекторності», якій він ще недавно намагався злегка шантажувати Москву. Сам же Лукашенко – як пишуть експерти, для свого народу вже ніхто. А Польща і Литва і зовсім визнали Тіхановську президентом.