Всі ми «фоловери» Божі, або репост за Господнє спасіння.
Нещодавно трапилась на очі фраза котрогось із користувачів «Вконтакті»:
«Нас, удаваних християн, можна вважати вболівальниками. Ми любимо Христа перед телевізором, або з пивом на трибуні стадіону і ми ніколи не виходимо на поле»
Справді, соціальні мережі сьогодні – така собі штучно створена екосистема, де існують окремі види псевдоспортсменів, диванних активістів, а також інтернет-віруючих, чи то пак, віруючих в Інтернет.
Як писав Набоков, «до Бога приходять не екскурсії з гідом, а самотні подорожуючі.» Але коли то ще писав Набоков! Зараз до Ісуса можна не просто прийти, а навіть потоваришувати з ним у соц. мережі «Вконтакті».
У пошуковику цієї мережі знаходимо шляхи до Всевишнього. І їх є, скажу вам, не так і мало, адже в Ісуса Христа створено цілих 156 профайлів. Відкриваємо перший з них. Головне фото профілю – Ісус Христос власною персоною, з трохи зухвалим виразом обличчя і красномовний статус – «четкий пацан». (Немає слів… лише ті, що явно не прописані у Святому писанні.) На стіні у нього, як і очікувалось, холівари на вічну тему: дві ворогуючі сторони – «Бога нема» та «Ви будете покарані, дорога в пекло, Бог Є!». Сам Ісус у суперечки не втручається – що йому до земних проблем, він має безліч своїх інтересів.
До речі кажучи, про інтереси: за інформацією зі сторінки вони відповідають захопленням п'ятнадцятирічного школяра. Отож, на які публічні сторінки підписався «Син Божий»:
«Спортивные девушки», «Хамка», «Магазин Dota 2», «Гадание на картах Таро» (а чи то не гріх?), «Все буде Чикаго», «Дом-2» (то ось чому його досі не закрили!)
Чого очікувала я – якщо вже є профайл, то має бути і спільнота, фан-клуб, так би мовити. Але в цього Ісуса я його не знайшла.
Шукаємо далі. Ще один цікавий факт – тільки пабліків з назвою «Я вірю в Бога» є сімнадцять. Відмінних за назвою, та схожої тематики є значно більше, а саме – 26 802. Переглядаю найпопулярніший серед них – «Вконтакте с Богом» (цікаво, коли переходиш за посиланням, хреститися треба?)
Отож, з Богом ВК у нас не багато й не мало, а саме 198 138 чоловік і серед них навіть п’ять моїх знайомих. Вирвані цитати звідти, що «лайків» зібрали чи не більше, ніж аватарка Олі Полякової:
"- Давай поговорим, ведь я всегда онлайн";
"- У Бога нет аккаунта, но он все еще мой друг".
І так далі… Без сумніву, цей світ таки втратив здоровий глузд…
Серед онлайн-віруючих навгад обираю одного щасливчика. Записи на стіні на кшталт «Якщо віриш у Бога – роби репост». Одразу під цим майже любовним зізнанням фото із застілля ( в простонародді – п'янки) і, я вам скажу, то явно не Свята Вечеря “з кров’ю та плоттю Його”.
Копаючи трохи глибше, натрапляю на статтю Мирзи Бабаєва «Релігія у кіберпросторі», і розповідає він там про релігійні ресурси, посилаючись щораз на книгу «Как найти Бога в интернете» – такий собі путівник для християн, що заблукали й забули дорогу до реального храму. Та й хіба є потреба в реальному, якщо навіть церкви деякі діють онлайн – довідуюсь про це з доповіді Марини Воробйової «Релігія та інтернет у Росії». Цілий список посилань на сайти різних релігій, онлайн-сповідь і ще багато дивного. Розповідає автор і про те, що онлайн-Церква є особливою формою молитовного служіння з віртуальної кафедри.
Переїжджайте в інтернет! Ціни вигідні, навчання доступне, ще й церква під боком…
Роздуми залишаю за вами. Та наступного разу, якщо отримаєте повідомлення «Розмісти ікону в себе на стіні та захисти себе й близьких від 100% бід», задумайтесь, чи відносити таких людей до невеликого залишку адекватних. А також, чи варто єдине святе, що ми маємо, перетворювати в каламбур і змішувати з багнюкою, нехай і прикрашеною «лайками», "репостами" і смайлами-ангеликами.