Так півроку тому голова Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк не дозволив журналістам потрапити на виборні збори суддів. Він також приховав частину інформації з декларацій і відмовлявся відповідати на запитання про своє майно та зв’язки із народними депутатами. Після судового позову від журналістів суддя запропонував дружити.

– Наше перше з вами знайомство відбулось так досить емоційно, можливо несприятно раз. Чесно, відверто вам хочу сказати, що можливо б було б і якби не такий збіг обставин… можливо, ви б трохи пішли назустріч, і ми б вам самі давали якісь цікаві навіть моменти, коли ваша участь була б екстра необхідна і вам би була так само корисна.

Вадим Торчинюк – не просто голова суду, а ще й мільйонер. Разом з дружиною у нього – найбільші задекларовані у 13-му-14-му роках статки серед усіх голів обласних господарських судів України.

Сім’я Торчинюків має 9 земельних ділянок загальною площею понад 27 гектарів, дві квартири на 250 квадратів, гаражі, інше нерухоме майно, зокрема й у Криму, загальною площею 430 квадратів. Любить «Мерседеси», наприклад – позашляховик Мерседес G 350 орієнтовно за 100 тисяч доларів. А ще – «БМВ», зокрема модель Х5 орієнтовно за 50 тисяч "зелених". У них близько восьми мільйонів заощаджень у банках.

– Я з цією декларацією йшов у судді і з цією декларацією я так зараз і працюю і живу, ну а що ж соромитися, коли воно дійсно так є. Мені нема чого соромитися.

 

Після свого призначення суддя почав будувати ще два будинки у «царському селі» під Луцьком і не задекларував частки у статутних фондах підприємств. А ще – забув про приватизовану історичну пам’ятку. 

Це – занедбана пам'ятка місцевого значення 18 століття під стінами Замку Любарта. Вона належить дружині голови рівненського госпсуду і також не задекларована. Закон передбачає, що власник повинен за нею доглядати і зберігати. Натомість місцеві чиновники уже кілька років стверджують, що не можуть знайти її власника аби притягнути до відповідальності за доведення пам’ятки до руїн.

Суддя каже, що ця нерухомість купувалася з приватних рук, а не в держави, але не може пояснити, чому її немає в декларації.

– Я просто не готовий сказати відверто, треба подивитися, з’ясувати, якщо ну, то навіть дякую, якщо дійсно воно не… мені навіть здається, що воно вносилося, тому що воно або є, або нема.

Ми простежили історію успіху 42-річного судді-мільйонера. Після закінчення індустріального інституту в Луцьку, у середині 90-х молодий механік Вадим Торчинюк працює на державному підприємстві під керівництвом батька. У 2004-му Торчинюк стає юрисконсультом у фірмі, яка входить до Агропромислової групи «Пан Курчак» волинського мультимільйонера Сергія Мартиняка. Здобувши вищу юридичну освіту, Вадим Торчинюк стає начальником юрвідділу іншої фірми з групи Мартиняка і навіть його партнером.

А ще Торчинюк з дружиною володіють частками у ТОВ «Фірма Любарт» та ТОВ «Офісно-торговий центр». Це робить його бізнес-партнером ставлеників групи «Приват» Ігоря Коломойського, пов’язаних з іншим волинським мультимільйонером – на той час нардепом Ігорем Палицею.

Є в бізнес-історії Вадима Торчинюка і темна сторінка. У 2006 році майбутній суддя мав ще один бізнес – 55% у фірмі «Самер». За версією прокуратури, фірма займалася імпортом автомобільних кузовів, які завозилися як деталі і збиралися на Волині у готові автомобілі. У серпні 2006-го року проти посадових осіб цього підприємства відкрили кримінальну справу за ухилення від сплати акцизного збору на 660 тисяч доларів. Менш ніж за місяць гучну справу закрили, а згодом підприємство переписали на інших людей.

Цей період, який не увійшов у його офіційну біографію, Голова суду пояснює незаконним тиском прокуратури.

– Мало того, ви напевне не знаєте, ви не слідкували, але далі проводилися цілий ряд обшуків тоді, приїжджали, проводились і ну безпідставно. Не понаслишці знаю, як працює система і які бувають наслідки.

Згодом ця історія не завадить пану Торчинюку стати суддею, та навіть матеріально не зашкодить бізнесмену. Адже у 2007 він купив квартиру на 140 квадратів у цьому будинку – по сусідству з прокурором та головним міліціонером Волині.

За три з половиною роки після закінчення юрфаку він без проблем складає суддівські іспити. У 2012-му за поданням Вищої Ради юстиції Віктор Янукович підписує указ про призначення Торчинюка суддею. Рівненський адвокат Володимир Сокаль добре знає процес схвалення, бо проходив його ще в 2007-му. Випадкові люди відбір не проходять, каже він.

– Я, наприклад, грошей не вклав, відповідно, незважаючи на те, що я здав іспити, відповідно, незважаючи на те, що я був оголошений єдиною особою, яка була оголошена переможцем, в конкурсі виникла ситуація, коли структура, що не має права скасовувати рішення стосовно моєї перемоги, скасувала таке рішення…

Володимир Сокаль порівнює суддівство з підприємницькою діяльністю. Каже, що в суді за все доводиться платити – навіть за рішення, винесені згідно з законом.

– Вони в такий спосіб просто, грубо кажучи, повертають гроші, які відповідно потратили на те, щоби стати суддями.

Окрім непублічних свідчень кількох правників, які на практиці знають суддівську кухню, в тому числі Господарського суду Рівненської області, ми не маємо доказів, що суддею без хабаря не стати. З іншого боку, постає логічне питання: для чого успішному бізнесмену-мільйонеру кидати все і йти працювати суддею на зарплату в 13 тисяч гривень? Вадим Торчинюк пояснює це по-філософськи.

– Я так скажу, за внутрішнім таким переконанням я вирішив, що це буде правильний крок.

На основі розмов зі знавцями суддівської системи та на основі 16-ти справ, які розглядалися в Господарському суді Рівненщини у 12-му-15-му роках, ми припускаємо, що є інші версії, чому бізнесмен-мільйонер міг стати суддею.

Версія перша. Вигідна. Суддя має бізнес на підставних осіб і завдяки своєму суддівському статусу цей бізнес має надійний «дах». Ми знайшли чотири досі діючі фірми, в яких засновником або вигодонабувачем є Вадим Торчинюк або його дружина.

Версія друга. Вигідніша. Зв'язок з чотирма волинськими мультимільйонерами, які були або й досі є нардепами. Окрім Ігоря Палиці з групи «Приват» і колишнього шефа та партнера Сергія Мартиняка, це ще нардепи-бізнесмени Степан Івахів та Ігор Єремєєв з групи компаній «Континіум».

Ми знайшли 16 судових рішень, вигідних компаніям «Континіуму», які зареєстровані на Рівненщині. Загальна сума позовних вимог кредиторів – понад 3 мільярди 300 мільйонів гривень. Завдяки судовим рішенням ці гроші фактично залишилися у кишені «Континіуму».

Рішення виносилися різними суддями, але в той період, коли суддею, а через два роки і головою господарського суду став Вадим Торчинюк.

За законом судді незалежні і впливати на їхні рішення не можуть ані голова суду, ані їхні колеги. Реалії інші, але на камеру завжди озвучується офіційна версія.

Вадим Торчинюк, голова Господарського суду Рівненської області:

– Я впевнений, що стара система, як ви називаєте, можливо, дійсно були якісь впливи, не то що можливо, практика показувала, що дійсно вони були. Але я думаю що вони настільки поодинокі, можливо, вони кричущі, але вони в тій масі… можливо вони є, але це не означає що вся система там прогнила чи вона погана.

Компаніям з групи «Континіум», які фігурують у судових позовах, дорікають, що вони беруть в борг мільйони або мільярди і не вертають їх. Експерт з питань банкрутства розповів про деталі таких схем.

Олександр Ткачук, юрист:

– Суть схеми зводиться до того, що недобросовісні, так би мовити, позичальники або боржники, які беруть кредити в банках, або в яких є якісь зобов’язання перед іншими компаніями, використовують схеми з банкрутством підприємств для того щоб, так би мовити анулювати ці зобов’язання.

Юрист пояснює: для того, щоб кредитори не встигли стягнути борги – приміром, у поручителів – необхідно, щоб ліквідація пройшла без затримок. Для цього суддя має призначити потрібного арбітражного керуючого, а той – діяти якомога швидше та вправніше. Отож, окрім недобросовісних бізнесменів, у схемі задіяні ще й арбітражники та судді. А страждаютьв кінцевому рахунку звичайні громадяни.

– Якщо, вибачте, десять підприємств взяло кредит там у двадцяти банках на мільярди гривень, потім їх не повернуло, занесло, вибачте, хабаря до суду, ліквідувало ці підприємства, руки відмило і сказало «ми нічого не знаємо, це все результати фінансово-господарської діяльності» […] А якщо, так би мовити банкрутують банки, то страждають від цього звичайні вкладники банків.

Вадим Торчинюк каже, що добре знає про такі схеми. І як правник, і як бізнесмен.

– Я не кажу, що це якісь нелегальні схеми, є певні схеми. Хтось ухиляється від податків, хтось тікає від кредиторів, хто бере набирає кредитів, не повертає борги, ідуть ці всі маніпуляції з нерухомістю… Так. Це все правда, дійсно. І юристи тому і йдуть і вчаться і придумують нові схеми, і ці всі схеми проходять перевірку в суді. Відверто, знаючи, скажімо, я, маючи якийсь там досвід, трошки пройшов, будучи в бізнесі, було досить цікаво на це все дивитися, як воно з іншої сторони.

Та Голова суду запевняє, що ніколи схемам не сприяє. І категорично відхрещується від зв’язку із власниками «Континіуму».

– Жодним чином не впливав, не маю відношення, не співпрацював і до мене так само ніяких контактів ніхто не наводив.

Ми не встигли взяти коментар у Ігоря Єремєєва – він смертельно травмувався. А нардепи Сергій Мартиняк та Спетан Івахів через своїх помічників відмовилися спілкуватися на цю тему – сказали, що їм ніколи.

Тим часом у Господарському суді Рівненської області з фірм «Континіуму» хоче стягнути борги збанкрутілому банку «Форум» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Щоб повернути гроші громадянам, потрібно забрати їх у фірм-боржників. Та якщо останні отримають «потрібне» судове рішення, їм не треба буде повертати майже мільярд гривень. Заплатить хтось інший.

Юрій Горбач, Дмитро Бондар, Володимир Торбіч, Рівненське Агентство журналістських розслідувань для проекту «Слідство.Інфо»