"У НАШІЙ РОДИНІ ДЕМОКРАТІЯ": ПЕРША ЛЕДІ УКРАЇНИ РОЗПОВІЛА ПРО СТОСУНКИ У СІМ'Ї
Марина Порошенко під час розмови із ведучою програми "Рандеву" Яніною Соколовою розповіла про свої ініціативи та вподобання, а також про стосунки в родині та виховання дітей, – Корупція Інфо
– Сьогодні у нас особливий випуск, бо маємо особливого гостя, точніше гостю. До дня Матері до нас завітала багатодітна мати і перша леді України. Марина Порошенко у "Рандеву". Пані Марино, мої вітання.
– Вітаю вас.
– Я дякую, що сьогодні до мене прийшли. Ми насправді довго чекали, нарешті випала така нагода. Ви чи не єдина перша леді і дружина з наших п’ятьох президентів, яка знайшла в собі сміливість бути публічною. І це для українців, для вас, напевне, я можу так сказати, певне випробування, так? Ну моє запитання: чому?
– Випробовування, тому що дійсно я не можу сказати, що я публічна людина і що для мене це звичайне життя. Це одна з тих речей, яка об’єднує людей. І мені захотілося зробити цей статус як об’єднуючий для українців, щоб вони пишалися. Пишалися статусом першої леді без прізвища. Це неважливо – буду я чи хтось інший, але у нас так мало речей, які об’єднують українців, якими ми всі пишаємося. І дуже важливо підтримувати такі позитивні проекти, позитивні речі у суспільстві, які об’єднують, які дають надію на краще майбутнє. Які, коли люди згадують, вони говорять: "Це класно, це наше, це українське".
–Так. Давайте зараз подивимося відео з 15 травня. Перша леді України Марина Порошенко буде заохочувати підняти сідниці українців, займатися зарядкою. давайте подивимося анонс одного з українських телеканалів. Знаєте, коли з’явилося це відео в Інтернеті, я зробила над собою зусилля, я почитала коментарі під постом, їх було там сотні. І я дуже багато побачила такого засудження і аналізу, мовляв, перша леді, краще вона пішла б там у госпіталь, перев’язувала рани бійцям, аніж тут зараз присідає і скаче. Тоді я зайшла і подивилася дуже схоже на це відео, відео Мішель Обами, яка в ефірі танцювала, займалася зарядкою. Казала: "Гей, американці, дайте мені п'ять, ми з вами маємо рухатися, робити нашу націю здоровою!" В коментарях під цим відео були виключно позитивні відгуки американців. І тоді я поставила собі запитання: в чому суть оцієї критики? В мене запитання до вас: це наша ментальна звичка чи щось інше? Як ви ставитися до цієї критики?
– Мені захотілося поділитися просто частинкою свого життя. Кожного ранку я займаюся спортом, і вважаю, що це дуже важливо, коли кожна людина займається спортом і веде здоровий спосіб життя – це те, що приведе до здорового українського суспільства. І якщо в результаті цієї передачі хоч якийсь відсоток людей заохотиться і почне займатися спортом, я думаю, що моя місія буде виконана в цьому сенсі. Але ще цей проект – це така маленька таємниця, забігаючи наперед – має і соціальну складову. Ми вирішили на цій передачі пропонувати флешмоб, і щоб в соцмережах люди виклали відео, як вони займаються спортом. І від кількості викладених відео Благодійний Фонд Порошенка перерахує суму для підтримки Луганської дитячої молодіжної школи для людей з інвалідністю, яка є школою паралімпійського резерву України.
– Знаєте, я згадую інтерв’ю Гілларі Клінтон. Вона сказала таку штуку – "найважче, коли я була дружиною Білла, – вже й не сенатором і не претендентом на посаду президента – найважче було не піддатися цій течії працювати на потребу, бути вподобаною пресою, і тими, хто там оточує її, а позитив і негатив мого чоловіка". От ви знайшли той баланс між тим, аби знайти в собі сили бути нейтральною до думки оточуючих, чи ще ні? Чи це і є причиною вашого хвилювання кожного разу, коли ви входите в кадр?
– Я думаю, що тільки людина, яка байдужа, не хвилюється. Якщо ти не байдужа, якщо для тебе дуже важлива твоя справа, важливо отримати результат, важливо, щоб цей результат був корисний для багатьох людей. І це не якісь пафосні слова. А все, що ми робимо, ми робимо для того, щоби хтось це сприйняв. Хтось сказав, що це дуже важлива справа, що це потрібно, що це назріло, що це буде гарно на майбутнє. І тоді ми відчуваємо щастя, коли ми відчуваємо, що ми зробили якусь дуже важливу, потрібну людям і суспільству справу – тоді ми щасливі.
– Одна із таких справ – це неймовірно зворушливе відео, ми зараз його покажемо нашим глядачам. Воно називається: Великдень для особливих. Коли я вперше його побачила в Інтернеті, сльози мої текли рікою. Це відео створив Богдан Кутєпов, давайте зараз разом його подивимося. Я знаю, що цими днями парламент має проголосувати, сподіваюся, що це станеться, Президент вніс пропозицію щодо голосування за таку нову ініціативу під назвою: школа для всіх. Це слоган нової інклюзивної освіти. Розкажіть у двох словах, що це таке і чому українцям варто вже попрацювати над собою і зрозуміти, що особливі діти, вони особливі для кожного батька, для кожного лікаря. Але вони мають право бути у школі на рівних з тими дітьми, яких ми називаємо умовно медично нормальними, як це прийнято в суспільстві. Як у вас з’явилася ця ідея?
– Вони називаються, що "типово розвиваються".
– Ось так, ви як лікар можете мені точно це сказати.
– Кожна дитина для своїх батьків особлива. І з цим важко сперечатися. Кожні батьки хочуть, щоб надати своїй дитині все найкраще: щоб вона могла отримати найкращу освіту, щоб вона могла сподіватися на краще майбутнє, щоб вона стала здоровішою, щасливішою. І в цьому ми реалізуємося. Ми реалізуємося в своїх дітях, і це дуже важливо. І до цього проекту я прийшла, тому що він для мене об’єднав дуже важливі кроки всього мого життя. По-перше, як лікар за фахом я розуміла, наскільки важливо підтримати дітей, які мають особливості розвитку, і як їм важко в суспільстві. І якщо суспільство їх не підтримає, яке майбутнє ми можемо їм запропонувати? По-друге, я розуміла, що все рівно це дітки, які зростають. І сьогодні вони діти, а завтра вони вже стануть дорослими. І якщо вони втратять цей час, коли вони могли б отримати якісну освіту, то ми не можемо очікувати, що ці люди стануть повноцінними громадянами нашого суспільства. І, знову ж таки, держава має й далі опікувати вже цими дорослими людьми.
– А ви відстежуєте долю, взагалі цей шлях? Як зараз нам бути ось з такими дітьми, які, по суті, будемо з вами відвертими, нашій державі ну до кінця і не потрібні?
– Ми просто зараз маємо результат недосконалої системи. Ми дуже багато зараз спілкуємося з освітянами, з викладачами. І ми бачимо, наскільки вони чекають дійсно цього поштовху, який вони зараз побачили з нашого боку. І для них це як ковток свіжого повітря, вони щасливі, що вони дійсно можуть зараз починати займатися цією справою по впровадженню інклюзивної освіти. Взагалі вся ця система починається майже з народження дитини і закінчується вже у 18 років, коли діти становляться дорослими, вони отримують професію і можуть вже дати собі раду. Вони можуть бути самостійними громадянами суспільства і розраховувати на своє майбутнє. Ми дуже багато подорожуємо зараз різними країнами. І в кожній країні ми вивчаємо досвід інклюзивної освіти. І мені дуже запам’яталася наша співбесіда з працівниками Департаменту освіти штату Нью-Йорк. Коли я запитала, а як швидко ви отримуєте від державних структур фінансову допомогу на ваші потреби? Вони кажуть: "Відразу як ми запросили їх про це". Я кажу: "Як гарно". А вони навіть здивувалися, кажуть: "Що тут такого? Ми ж виховуємо майбутніх платників податків".
– Безумовно, вони зацікавлені в цьому.
– Вони зацікавлені підтримувати на цьому етапі, тому що вони розуміють, що в майбутньому ці люди будуть незалежними від підтримки держави. Я думаю, що в майбутньому, може, навіть інклюзивна форма освіти стане дуже популярною, може, і модною в Україні.
– Дай Бог. Давайте про ваших дітей. Я знаю, що вони вчаться за кордоном і досить давно. По-перше, скажіть чому за кордоном? Не довіряєте нашій освіті?
– Я згодна з вами, що три роки, які вони навчаються за кордоном, майже ще зараз минає третій рік, але для мами це дуже тривалий час, і для мене це дуже довго. Але до цього вони навчалися в Україні і, чесно кажучи, для нас це більш був приклад їх старшого брата, який отримав також британську освіту, і потім повернувся в Україну. І зараз вони дуже пишаються своїм старшим братом і також після того, як вони отримають освіту, обов’язково повернуться додому, в Україну. Тому що вони дуже сумують за домом. І навіть у мріях не можуть собі уявити, щоб вони не повернулися додому.
– Ось так? Тобто обов’язково повернуться. Ну а як вам як мамі? Наскільки розумію, ще у дітей підлітковий вік, коли треба більш уважно контролювати все, що з ними відбувається. Ви не бачите їх 24 години на добу, у вас існує якесь правило такого дзвоника вечірнього чи вранішнього?
– Правило вечірнього дзвоника існує, і воно працює обов’язково. Але, ви знаєте, може, навіть тому, що ми зараз обмежені в спілкуванні, ці спілкування для нас стали дуже важливими і дуже насиченими. І ми вже не втрачаємо час і цінуємо кожну хвилину, яку ми спілкуємося разом. І наші розмови вже більш навантажені якимось сенсом. Ми радимось, ми обговорюємо, ми плануємо і дійсно дуже цінуємо ці спілкування. Я хочу сказати, що коли наш батько йшов у президенти, і він прийшов додому і порадився на сімейній раді з нами, як ми це бачимо, як ми це підтримуємо чи ні. І я як дружина сказала, що я підтримую все, що ти будеш робити, і все що зможу буду тобі допомагати. Діти були не настільки рішучі. Дівчата швидше підтримали, сказали, що "батьку, роби, як ти вважаєш за потрібне". Михайлові тоді було 12 рочків, він підійшов до батька і сказав, що "у мене зараз такий вік, тату, мені дуже будуть потрібні твої поради, щоб був час, який ти міг приділяти мені". А батько сказав, що "вибачай, але я зараз вже буду більше звертатися за твоїми порадами, і мені буде потрібна твоя підтримка. Тому від того, як ти будеш навчатися, як ти будеш себе поводити, в цьому буде залежати і твоя підтримка мене". І, чесно кажучи, тим, як діти ставляться відповідально до свого батька, як вони вчаться, як вони себе поводять…
– Як ви вчите дітей не бути "мажорами", я можу так спитати? Насправді це розповсюджено зараз у дітей наших можновладців, Президента в тому числі. Це дуже тонкий такий момент освіти, так? Оточення все ж таки впливає на наших дітей?
– Так. Мої діти не відносяться до "мажорів". Вони, незважаючи на свій дуже ще юний вік, вже дуже багато в житті вміють. Дуже багато вони отримали знань. І взагалі я намагаюся… Мені іноді кажуть, що я дуже така, знаєте, жорстока мати…
– Ви жорстока? Та ну.
– Тому що я не даю своїм дітям можливості відпочивати, я їх весь час дуже сильно навантажую. Але я кажу: "Для того, щоб нічого не робити, я їм не потрібна. Вони це зроблять і без мене". Я їм потрібна для того, щоб допомогти їм якомога більше навчитися, поки в мене є ця можливість їм допомогти в їх навчанні. А потім, коли вони вже навчаться, коли стануть самостійними, нехай вони самі вирішують своє майбутнє.
– Ми зараз покажемо нашим глядачам і вам відео, як діти вітали Петра Порошенка із днем батька, дуже зворушливе відео, я думаю, що ви його бачили, напевно, не один раз. Це відбувалося в них, напевно, в Лондоні? Це під час навчання. Ось такі от слова. У вас дуже красиві діти, дуже схожі на вас, на Петра Олексійовича. Знаєте, що хочу спитати: чи змінився Петро Порошенко з моменту, коли він став Президентом, як це впливає на дітей? Фотографії у Фейсбуці, які невпинно обговорюються: що ти вдягнув, куди ти пішов, з ким ти сфотографувався, хто твої друзі в Лондоні? Ну і все решта – це тягар, правда?
– Коли це використовується і викривлюється, знову таки, недоброзичливими людьми, які відразу хочуть викривити інформацію, подати її неправильно, подати її в тому напрямку, щоб це була якась, знаєте, вже якась політична акція і використовують в цьому дітей – це просто боляче, тому що вони торкаються того, чого… Це непорядно, ти це відчуваєш, ти незахищений від цього, ти не можеш сказати нічого у відповідь. Єдине, що я вірю, що ці люди, які це роблять, вони теж мають дітей і теж мають близьких, нехай вони просто замисляться, щоб було, якщо б поступили так з їх дітьми. Як би вони на це реагували? Вони сказали б щось на захист свій, своїх дітей чи вони продовжували би не звертати на це увагу, чи якось ще себе поводили? Як ти ставишся до людини, так і людина буде до тебе ставитись. Якщо ти робиш щось погане людям, тобі це повернеться. Якщо ти робиш щось гарне, ти отримуєш те саме собі у відповідь. Я у це вірю, і я просто пропоную людям робить краще гарні речі. І ви тоді отримаєте також і відповідь гарну. Не робіть погано, його і так достатньо навколо.
– Ви мені скажіть, я спілкувалася з Женею буквально там кілька хвилин, вона приходила, їй цікаво було як журналістика влаштована, новини, цікавилася, як то все відбувається. І вона так, дуже з гумором, критикувала батька за англійську мову, бо в Жені вона досконала. Вона: "Ти чула, як він це сказав?" Це було настільки кумедно і класно, що вона настільки відверто його критикує, бо це такий чесний момент стосунків, він дуже важливий. Часто діти говорять батькові якісь зауваження щодо політики? З чим вони не згодні, є якісь такі речі?
– У нас у нашій родині демократія. Діти можуть говорити все, що вони вважають за потрібне. Вони можуть виправляти наші помилки речові.
– Ось так? Навіть так?
– Так. Ну я взагалі, якщо вони навіть виправляють батька, я вже мовчу за свою англійську мову.
– Ви самокритичні.
– Але при цьому, коли ми опиняємося за кордоном разом, все рівно говорю я чомусь. Вони мене виправляють, але говорю я. Я кажу: "Давайте я буду мовчати, говоріть ви". "Ні, мамо, ти говори далі".
– Дають можливість вам практикуватися.
– Але це нормально. У нас дуже дружні стосунки. Ми слухаємо одну і ту саму музику.
– Яку музику слухаєте? Розповідайте.
– Михайло слухає більш там реп, Женя більш слухає рок, Саша там хіп-хоп чи ще там…
– Саша хіп-хоп? Вона така лірична і слухає хіп-хоп? Так, це цікаво.
– Але для мене саме головне в музиці – це якість. Я вважаю, що музика повинна бути якісна в першу чергу. Будь вона класична чи вона сучасна, я дуже багато слухаю українських співаків. Моя найулюбленіша співачка – це Онука.
– Та ну? Слухайте… Ви слухаєте Онуку?
– Так, мені дуже подобається її…
– Це цікаво, вона неймовірна.
– Так, вона космічна.
– Космічна, і "Це моє місто", воно настільки сидить у голові, що інколи ти виходиш на вулицю, радієш тому дню і співаєш її про себе.
– Це так і є.
– Ми зараз покажемо вам ще одне відео. Це відео вже носить такий романтичний характер. Президент не часто… Він має, напевно, такий характер висловлювати на людях, як це робив Барак Обама, свої почуття до дружини, мені здається, що це було в кожному спічі. Президент має інший характер, але тим не менше це все дуже чітко, влучно, ну і в тему в тій ситуації, в якій він це робить. Покажемо зараз вам відео з 8 Березня. Ви його бачили? Ось такі от слова – 33 роки…
– Це дуже зворушливо, чесно.
– Ви цього не бачили?
– Мені дуже приємно, що ви нагадали ці кадри.
– 33 роки – це ціле життя. І, я думаю, що ви бачили різного Порошенка за всі ці роки. Він змінився за ці роки? Як змінився Порошенко відтоді як став Президентом?
– Ми всі міняємося – це абсолютно нормально, і він змінився. Я можу сказати те, що він став терпимішим, він став мудріше, якщо можна так сказати. Він взагалі мудра людина. Але він до багатьох речей став ставитися не тимчасово, не так, як вимагає перша реакція. Він бачить набагато дальше вперед, і він іноді… Ми всі реагуємо іноді дуже емоційно, якщо нам щось не подобається чи щось неочікуване таке трапляється, швидко…
– Порошенко з таких, правда? Він емоційний?
– Він був такий весь час, а зараз я вже бачу, що він виважено дивиться на ці речі. Він тримає удар, він може сконцентруватися і не піддатися тимчасовим першим емоціям. Він може оцінити ситуацію і побачити, як воно вийде в майбутньому. Іноді я не витримую, знаєте, кажу: "Що ж ти так спокійно, треба то, треба то, давай швидше, побігли". А він каже: "Зупинись, не треба…""Тоді поясни". І коли він пояснює, я розумію, що дійсно не треба було оцієї реакції першої. Час все розставляє на свої місця.
– Кажуть, що Порошенко був геніальним міністром закордонних справ. В тому дипломатичному статусі він завжди вмів домовитися. Про це невпинно говорять політтехнологи, політичні журналісти.
– Це його освіта.
– Це його освіта і насправді…
– Він дипломат за фахом.
– Так, і кажуть, що це зараз нам дуже допомагає в тих зустрічах у міжнародному форматі, в яких Порошенко кращий за всіх попередніх президентів.
– Це дуже важливо. Міжнародна підтримка і світова підтримка, європейська підтримка, вона настільки нам зараз важлива, тому що ми би не витримали в цьому протистоянні одні. Взагалі кажуть – один у полі не воїн. І дуже важливо, щоб були друзі, щоби була підтримка, щоби ми могли розраховувати на однодумців, на тих людей, які точно нас не підставлять, не кинуть у самий неочікуваний момент.
– А ви бачите таких європейських лідерів?
– Все одно відбувається ротація в кожній державі, час спливає і лідери міняються. І кожного часу для нас це теж випробовування і виклик, ми чекаємо, хто ж буде наступний? А він буде нас підтримувати чи ні? А як у нас з ним потім будуть відбуватися стосунки? І це дійсно вже такі речі, коли ми були закриті в радянському суспільстві, ми були позбавлені цього спілкування зі світовою спільнотою. Ми не розуміли, що там відбувається за тою високою стіною, якою нас загородили. А зараз ми вже відчуваємо, що ми частина Європи, і частина світу – і це круто.
– Переходимо до бліц-запитань. Вони будуть дуже коротенькі. Ці бліц-запитання, які будуть мати короткі запитання – коротку відповідь. Ви готові?
– Спробуємо.
– Пані Марино, найцінніша порада, яку вам колись дала ваша мати?
– В першу чергу бути людиною.
– Ви колись відчували втому від свого статусу?
– Я відчуваю відповідальність від свого статусу.
– Президентство змінило Петра Порошенка?
– Так, ми про це сьогодні говорили.
– Що ви найбільше цінуєте в людях?
– Чесність.
– Ваш прожитковий мінімум?
– Не рахувала.
– Чому найперше має навчити дітей мама? Сьогодні у нас день матері, про це говоримо.
– Я думаю тому, що нас вчать батьки, ми передаємо своїм дітям – теж у першу чергу бути людиною, бути патріотом.
– Улюблена страва Президента?
– Домашня котлета з гречаною кашею.
– Так все просто?
– Так. А ще з солоним огірком.
– Чого собі ніколи не дозволить перша леді Марина Порошенко?
– Я багато чого собі не дозволяю, до речі. Але, може, порушити субординацію.
– Ось так. Мішель Обама чи Меланія Трамп?
– Мішель Обама.
– Ви сперечаєтеся з Президентом?
– Так.
– Скільки відсотків одягу у вашому гардеробі українського виробництва?
– Не рахувала, але зараз відсоток збільшився набагато, так.
– У зв’язку з чим?
– До речі, я зараз теж також в українському вбранні.
– Надзвичайно красиве намисто. Це до Євробачення? Воно дуже співзвучне із символом, але в патріотичних кольорах. А кому найчастіше телефонуєте?
– Дітям.
– У вашій оселі багато непотрібних подарунків? Ну знаєте, часто дарують високопосадовцям всяких коняк там, годинників із дерева і все решта.
– Ми намагаємося не приносити подарунки додому. Вони зберігаються… Президентські подарунки зберігаються в Адміністрації Президента, потім будуть виставлені в Маріїнському палаці, коли там закінчиться ремонт. А мої подарунки, які дарують, вони всі зберігаються в офісі Фонду Порошенка. І ми вас запрошуємо, покажемо – це, в основному, дитячі поробки. І вони дуже цінні для мене. Також я намагаюся потім цю колекцію якось показати суспільству, тому що це буде цікаво.
– Це дуже цікаво. Ви дивитеся серіали?
– Ні, не маю часу.
– Вас легко розчулити?
– Так.
– Що вас може розчулити?
– Людські страждання, несправедливість, біль.
– З ким дружите з перших леді світу?
– Знову ж таки, за рахунок того, що відбувається постійна ротація, ми з багатьма першими леді знайомі. І коли ми зустрічаємося на якихось спільних заходах, нам є про є про що поговорити. Але, я розумію, що ми всі зайняті, вони також зайняті, вони ведуть багато соціальних проектів і тому близько ми не спілкуємося.
– Скільки разів вам пропонували стати кумою? Чи часто ви відмовляєте?
– В мене є троє хресних дітей, і всі вони були до того, як я стала першою леді.
– А пропонували після того?
– Ні.
– Ви їсте цукерки "Рошен"?
– Їм. Із задоволенням.
– Із задоволенням? Які найулюбленіші?
– Я думаю, що "Пташине молоко".
– Улюблена пісня?
– "Це моє місто".
– Ідеальний ранок Марини Порошенко, яким він є?
– Ідеальний ранок, коли все іде за розкладом, коли я вчасно встаю, можу помолитися, піти позайматися спортом, випити чашку кави ранкову, і після цього піти на роботу.
– Як ви можете описати себе в трьох словах? От Марина Порошенко у трьох словах. Можете подумати.
– Мама, лікар, громадський діяч. Четверте ще, я вибачаюся, я не можу цього не сказати.
– Так, кажіть.
– Дружина.
– Забули про досить важливу роль. Навчіть українок як зробити так, аби живучи 33 роки поруч із чоловіком, зробити його Президентом? Є якесь одне ключове слово, яке ви би порадили українкам?
– Підтримувати і вірити в свого чоловіка.
– Ваш найкращий друг?
– Чоловік.
– Яка ваша ідеальна країна для подорожей?
– Україна. Я її, до речі, ще не всю побачила. І мрію про те, коли… Ми колись розпочали з чоловіком подорожувати українськими місцями, містами. Я хочу продовжувати це.
– Хочу вас спитати, що ви більше любите: слухати чи говорити?
– Слухати.
– А кому хочете сказати "дякую"? Чи є така людина, або група людей, яким, можливо, ви довгий час хотіли сказати "дякую", але не було можливості?
– В першу чергу батькам. Я дякую і мамі, і папі за те, як вони мене виховали, за їх любов, яку я відчуваю і сьогодні, не дивлячись на те, що вони вже старенькі, і самі потребують і уваги, і підтримки, і любові. Я вибачаюсь, що, може, я зараз не стільки їм її зараз можу дати цієї уваги і підтримки, скільки вони потребують. Але в душі я весь час пам’ятаю про них.
– Я зараз насамкінець покажу вам одне відео – це інтерв’ю Гілларі Клінтон. Інтерв’ю, яке вона дала пану Познеру, перебуваючи з візитом в Російській Федерації. І воно про неї і про Білла. Зараз вам покажу шматочок. Чи не виключаєте ви фактор того, що Марина Порошенко може себе спробувати в політиці?
– На сьогоднішній момент я про це не думаю, але, знаєте, як кажуть «ніколи не говори ніколи».
– Так. Я дякую сьогодні за нашу розмову, мені було надзвичайно приємно. Я думаю, наші глядачі будуть втішені тими відповідями і тими питаннями, які багатьох цікавлять.
Яніна Соколова, "5 канал"