Віталій Кличко – людина, яка встигла стати всесвітньовідомим українським боксером, зреалізувати себе як політик, громадський діяч та зірковий мер. До речі, останнє його досягнення додало йому ще кілька сотень тисяч посилань в Google, зокрема на Youtube. Що відомо українцям про відомого киянина, окрім спортивних досягнень та «не всі можуть дивитися у завтрашній день»?
Довідка
З 25 червня 2014 року — Голова Київської міської державної адміністрації.
До 5 червня 2014 року — народний депутат України 7-го скликання, голова фракції політичної партії «УДАР» у Верховній Раді.
Лідер партії УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка.
Депутат Київської міської ради (до грудня 2012 року), голова фракції «УДАР Віталія Кличка»; член палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи; голова правління благодійної організації «Фонд братів Кличків» (з серпня 2003 року); член Національного олімпійського комітету України (з червня 2005 року). Представник програми ЮНЕСКО «Освіта для дітей у нестатку» (з 2000 року). Колишній радник Президента України (2006 — 2008 роки).
Кандидат наук з фізичного виховання і спорту, магістр Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю «Управління суспільним розвитком».
Антикорупційні намагання
Міський голова Віталій Кличко неодноразово обіцяв завдати “нищівного удару корупції“. Цей точний і сильний удар мав би наповнити бюджет Києва.
Проте в перших раундах він слабко та невпевнено працював “джебом” (передньою рукою в боксі), не наважуючись поламати загальновідомі корупційні схеми. Досі мільярди продовжують іти поза міським бюджетом. Вже набридла стара пісня про поганий уряд, що забирає в Києва 50% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), і про гарний Генплан Києва 2025 “імені Черновецького”. Усі ці розмови не лише не приносять надходжень до столичного бюджету, а й негативно впливають на довіру до міського голови. У чому насправді обкрадається Київ і де шукати мільярди для наповнення міського бюджету?- запитує Дзеркало тижня.
Міф про ПДФО-шне пограбування Києва
Тезу очільників столиці про те, що до дохідної частини бюджету Києва має надходити 100% ПДФО (а не 50%, що практикується впродовж 2011–2014 рр.), чуємо вже не один рік поспіль, коли постає питання покриття дефіциту між доходами та видатками.
Вже традиційно порятунок дохідної частини бюджету столиці на 2015 р. “УДАРна” команда бачить в отриманні повного обсягу податку на доходи фізосіб. І це при тому, що згідно з урядовими пропозиціями до Бюджетного та Податкового кодексів передбачається залишати в бюджеті Києва тільки 25% (зараз маємо 50% ПДФО). Чому з такою відвертою наївністю та впертістю повторюється одна і та ж мантра?
Міф про нібито пограбований урядом Київ дуже вигідний. Адже завдяки його існуванню міський голова, як відважний захисник інтересів киян, намагається виглядати таким собі “лицарем Ланселотом”, що йде на Печерські пагорби до Кабміну героїчно боронити інтереси міста у нерівному герці із зажерливими урядовцями. Гарна казка для наївних. Насправді ж, саме роздмухування міфу про ПДФО-шне пограбування Києва є вигідним, аби виправдати небажання здійснювати кардинальні реформи.
Нагадаємо, що ПДФО сплачується із офіційно нарахованих зарплат і є найбільшим джерелом наповнення міського бюджету. Що вищі зарплати, то більші відрахування. Але не тільки зарплати киян наповнюють столичний ПДФО. Чомусь КМДА забуває сказати про те, як саме сплачується цей податок. А відбувається це не за місцем здійснення господарської діяльності, а за місцем реєстрації платника податків. Теза регіональних еліт про те, що “Київ нас обкрадає”, передусім пов’язана із цим способом сплати ПДФО.
Щодо резервів
За оцінками Державної фіскальної служби, в державі щороку до бюджету не доходить від 23 до 49 млрд грн потенційних надходжень від ПДФО. Оскільки на території столиці сплачується п’ята частина сумарних надходжень від ПДФО, то логічно припустити, що до скарбниці міста не потрапляє від 5 до 10 млрд грн (сьогодні дефіцит міського бюджету оцінюється в 2 млрд грн).
Ще цікавішою є структура так званого київського ПДФО. За оцінками урядовців, податок на доходи фізичних осіб майже на 55% сплачується державними установами або підприємствами, які фінансуються з центрального державного бюджету, з коштами якого фактично й маємо справу.
Не менш цікавими є дані про найбільших платників ПДФО в місті Києві. Лідерські позиції посідають не працюючі київські промислові підприємства, як “Рошен”, “Фармак” або “Дарниця”, або київські банки чи будівельні компанії. На першому місці — Служба безпеки України з показником понад 50 млн грн. На другому — фінансове управління Генштабу Збройних сил України (43 млн грн). І лише на 14-му місці — підприємство “Фоззі Капітал“, яке сплачує 21,5 млн грн. Постає логічне запитання: де ж тут відомі київські заводи, фабрики, банки, будівельні компанії, що мали б давати ПДФО, про який так турбуються очільники міста?
Більш того, з прийняттям Генплану Києва 2025, що пропонує перетворити столицю на мегасело і збудувати житло всюди, де це можливо і неможливо, частка справді “київського” ПДФО буде зменшуватися. Не буде роботи в Києві — не буде і зарплат, а отже, і податкових відрахувань. І про це треба чесно сказати київським виборцям “ударівській” команді В.Кличка в КМДА і Київраді.
Замість марного показушного витрачання часу в Мінфіні команді Кличка слід подумати, як створити нові робочі місця для киян, як стимулювати бізнес платити “білі” зарплати та офіційно працевлаштувати працівників хоча б тих же будівельних компаній і МАФів. До речі, вже легендарні МАФи нині ще більше занурилися в “тінь”, аніж при попередниках. За пайову участь власників тимчасових споруд до бюджету Києва надійшло лише 6,8 млн грн проти 44 млн за аналогічний минулорічний період.
Голландська хвороба столиці
Статистична інформація — річ уперта. Згідно з нею, в 2012 р. дві третини експорту Києва становила аграрна продукція та сировина. І це при тому, що в місті навряд чи можна побачити місця, де можна було б вирощувати жито-пшеницю і соняшник. При цьому частка продукції машинобудування в експорті становила менш як 10%.
Проте саме 2012-го столиця відправила за кордон більше половини загальноукраїнського експорту “насіння і плодів олійних рослин”, “жирів та олій тваринного або рослинного походження” і дві третини вирощених на київському асфальті “зернових культур”.
Економіка Києва страждає на одну з форм “голландської хвороби”. Її суть — великі доходи від експорту природних ресурсів (в нашому випадку — аграрної продукції) негативно впливають на розвиток інших секторів економіки.
Столичний статус, безумовно, приваблює великий бізнес, але в європейських країнах чимало підприємств зареєстровано і, відповідно, сплачує податки в інших нестоличних містах, чим сприяють більш рівномірному регіональному розвиткові.
Серед найбільших європейських компаній (з річними доходами на рівні від 20 до 220 млн дол. у 2012 р.), головні офіси яких розташовано не в столичних містах, можна назвати:
— британські — GlaxoSmithKline (Брентфорд), Royal Bank od Scottland Group (Единбург), TESCO (Чесхант);
— іспанські — Banco Santander (Сантандер), Iberdrola (Більбао), Inditex (Артейшо);
— італійські — Assicurazioni Generali (Трієст), Exor (Турин), UniCredit (Мілан);
— німецькі — Allianz (Мюнхен), BASF (Людвігсгафен), Bayer (Леверкузен), BMW (Мюнхен), Вosch (Герлінген), Commerzbank (Франкфурт), Daimler (Штутгарт), Deutsche Bank (Франкфурт), E.ON (Дюссельдорф), Lufthansa (Кельн), Metro (Дюссельдорф), RWE (Ессен), Volkswagen (Вольфсбург);
— французькі — Auchan (Круа), Michelin (Клермон-Ферран), L’Oreal (Кліші);
— шведські — Alfa Laval (Лунд), SKF (Гетеборг), Volvo (Гетеборг);
— швейцарські — АВВ (Цюріх), Credit Suisse (Цюріх), Nestle (Вевей), Novartis (Базель) тощо.
В Україні ж саме в столиці зареєстровано чи не всі найбільші компанії та банки (окрім, хіба що, Приватбанку). Така ситуація дає змогу міській владі паразитувати на столичному статусі, не дбаючи про розвиток місцевої промисловості (передусім аерокосмічної, оборонної, фармацевтичної індустрії, легкої промисловості), технопарків, інформаційних технологій і, зрештою, про створення робочих місць для киян. Замість виробничих підприємств пропонується забудувати площу столиці вздовж і впоперек житловими будинками. При цьому забувають (точніше, вдають, що забувають), що житлові будинки (крім етапу їх будівництва) не створюють робочих місць і не генерують доходів від ПДФО. А щодо надходжень від плати за землю, то за нинішньої ситуації очільникам КМДА навряд чи варто очікувати їх серйозного зростання, хоча детінізація плати за землю могла б стати дуже вагомим джерелом наповнення міського бюджету.
Земля в “тіні”
Махінації з обліком та оподаткуванням земельних ресурсів є хребтом столичної корупції.
Мільярди течуть поза міським бюджетом. До речі, про це на засіданні уряду 19 листопада 2014 р. нагадав тодішній міністр фінансів, коли звертав увагу на резерви поповнення бюджету.
До них належать: банальна несплата через закінчення або відсутність договорів оренди на земельні ділянки (а це, за різними підрахунками, понад 600 автостоянок і 1500 земельних ділянок під різними об’єктами). Замість збільшення надходжень до бюджету Києва від земельних ресурсів, лобіюючи Генплан Києва 2025, команда В.Кличка пропонує збільшити частку земель для житлової забудови. А це — прямий шлях до зменшення відповідних відрахувань. Причина — землі житлової забудови оподатковуються за ставкою лише 0,1% (інші категорії земель мають ставку оподаткування від 3 до 12%). Крім того, як уже зазначалося, зазвичай забудовники мають короткострокові договори оренди, потім їх не подовжують, а отже, після здачі будинку бюджет нічого не отримує від земельної ділянки.
Занижені ставки договорів оренди земельних ділянок і фактичне небажання міської влади їх переглядати мають наслідком недоотримані кошти до місцевої скарбниці. Із 3094 діючих договорів оренди землі, що охоплюють площу понад 5273 га, маємо 1586 угод на загальну площу 3261 га за ставкою менш як 3%. Тобто понад 60% орендарів землі в Києві порушують чинний Податковий кодекс України. Чи відбувся “УДАРний” перегляд вищезгаданих договорів? Жодної публічної інформації немає. Ще попередній склад Київради в лютому 2014 р. прийняв рішення про перегляд договорів оренди земельних ділянок із 1341 орендарем, що платять менш як 3%. Замість зменшення кількості таких договорів маємо їх зростання за вісім місяців 2014-го до 1586. Можемо констатувати відсутність “ударного” перегляду договорів оренди землі. Логічно припустити, що такий перегляд банально не вигідний орендарям земельних ділянок, які щедро представлені у команді УДАРу.
За наявною інформацією, станом на кінець жовтня внесено зміни “аж” до 28 договорів оренди, і “аж” до 6 — судовими рішеннями. Правда, посадовці традиційно “скромно” не вказують площі землі, якої стосуються ці договори. Також зазначається, що понад 200 договорів оренди припинили дію у зв’язку із закінченням строку, скасовані та розірвані за рішеннями судів. Вірогідно, що зараз колишні орендарі землі просто нічого не платять за землю, оскільки жодної інформації про переоформлення чи укладення нових угод на вищезазначені земельні ділянки немає.
Досі не зроблено жодного кроку для перегляду профільних цільових програм, що регулюють питання управління земельними ресурсами і містобудуванням, не проведено оптимізації персоналу в департаментах КМДА і в комунальних підприємствах, які щороку не виконують запланованих показників надходжень до міського бюджету. І це при тому, що в департаменті земельних ресурсів працюють майже 150 співробітників і два комунальні підприємства!
Цинічним є й лобіювання земельною комісією Київради, яку контролює “УДАРна” більшість, перенесення терміну запровадження нової нормативно-грошової оцінки землі лише з 2016 р. І це при тому, що переглянута в липні 2014-го нормативно-грошова оцінки землі була в Києві нижчою, ніж у Львові, та не переглядалася останні сім років. За прогнозними оцінками, нова нормативно-грошова оцінка мала б принести до бюджету Києва додаткових 500–700 млн грн. І це попри те, що нормативно-грошова оцінка та реальні ціни на землю відрізняються принаймні на порядок. Замість наведення порядку в сфері земельних ресурсів “ударна” більшість Київради фактично подовжила своєрідні “податкові канікули” для забудовників і власників земельних ділянок. Рішенням останньої грудневої сесії Київради за наполяганням її земельної комісії депутати проголосували за перенесення на півроку введення в дію нової нормативно-грошової оцінки землі. Логічно припустити, що, виходячи із прогнозованих додаткових надходжень у розмірі 500–700 млн грн від запровадження нової оцінки, можемо констатувати втрату мінімум 250–350 млн грн надходжень до міського бюджету за перше півріччя 2015-го. І це в той час, коли резерви для поповнення бюджету варто шукати саме в сфері управління “золотим фондом Києва” — земельним ресурсом. Хто виграє від такого рішення Київради? Відповідь — на поверхні. Забудовники, що становлять кістяк команди В.Кличка в КМДА та складають приблизно третину депутатського корпусу Київради.
Відбілювання в Інтернеті біографії Віталія Кличка
Відомий боксер вирішив піти в політику, але для втілення цієї цілі йому довелося добряче «почистити» свою біографію, аби створити максимально позитивний імідж.
Зачистка єврейських коренів Віталія Кличка
До передвиборної компанії на сторінці Віталія Кличка було зазначено, що його бабуся Тамара Юхимівна Етінзон – була єврейської національності.
З часом Віталій почав роздумувати над тим, що бабуся-єврейка псує його імідж. На думку ряду джерел, Віталій боїться погіршення свого політичний рейтингу, якщо громадськості буде відомий цей факт.
«Заради рейтингу Віталій відхрестився від своєї історії і від громади, яка його підтримувала все життя». Після такого рішення він став максимально очищати інтернет-простір від інформації про своє походження.
В підсумку: «УДАРівці» називають це провокацією і чітко пропагують Кличка, як чистокровного українця».
Історична довідка
У краєзнавчому музеї в селі Вільшани (Черкаської обл.) для братів Кличків відведено окремий зал, в якому є на полотні генеалогічне древо роду Кличка, де теж є і Тамара Етінзон.
Приховування доходів Віталія Кличка
Німецька газета Jungewelt наступним чином прокоментувала податкову декларацію Віталія Кличка, яка опинилася в розпорядженні редакції: «Незважаючи на те, що такі мізерні відомості напрочуд задовольняють податкові органи в Україні, тут, у Німеччині, такий номер б не пройшов».
Одним із прикладів забудькуватості Кличка газета Jungewelt вважає те, що варто згадати фірму Кличка «Klitschko Management Group» (KMG) з мільйонними доходами. Кличко платить податки не на батьківщині, а в Німеччині.
Приховування інформації про те, що Віталій Кличко не жив в Україні більше 10 років
Як заявив представник «Батьківщини»: «Чому піднявся УДАР? Тому що Кличко не проживав в Україні протягом 10 останніх років. Згідно з цими змінами, з кандидатством у президенти (у нього) виникають проблеми».
Історична довідка
У 2002-му році Віталій Кличко пробув в Україні 44 дні.
У 2003-му – 50 днів.
У 2004-му році «Помаранчевої революції» – 52 дні.
У 2005-му вже закінчивши кар'єру у великому спорті – 128 днів.
У січні 2006-го на різдвяні канікули – 19 днів (більш пізні дані, на жаль, відсутні).
Разом за неповні чотири роки, роки драматичної історії України, роки боротьби з режимом Кучми – 293 дні. Всього.
Багато це чи мало, щоб вважати себе патріотом України, якому не байдужі долі Вітчизни – вирішувати українцям. Курсуючи по маршруту Київ – Нью-Йорк – Франкфурт – Мюнхен – Берлін – Гамбург – Дюссельдорф – Відень – Париж – Шеннон – Барселона- Амстердам – Будапешт – Хургада – Каїр – Рига – Тбілісі – Москва, Віталій Кличко більшу частину року проводив за межами України, відвідуючи «неньку» на свята та дні народження своїх родичів.
Приховування інформації про неукраїнське громадянство своїх дітей
Віталій Кличко досі так і не висвітлив інформації про те, громадянами якої саме країни є його діти. Як припущення, можна назвати Німеччину. Чому, читайте далі.
Приховування зв'язку Кличко з кримінальними авторитетами
За дослідженнями газети «Кореспондент»:
«В історії Кличка є кілька моментів, про які він не любить говорити. Це його зв'язки з Віктором Рибалко, кримінальним авторитетом на прізвисько Рибка, якого в 2005 році невідомі розстріляли в центрі столиці. Інша заборонена тема – столична нерухомість».
Сам Кличко категорично спростовує зв'язку з Рибалко.
У 1997-му брати Клички та Ігор Бакай уклали угоду. Бакай (на гроші від продажу українського газу) спонсорує кар'єру Кличка, а брати до кінця своїх днів виплачують Бакаю 50% ВСІХ грошей, які отримують. Брати стали відомими і перестали платити.
Приховування інформації про нерухоме майно
У декларації Кличко вказав тільки одну квартиру (площею 225 кв. м.). Насправді, нерухомість Кличко не обмежується однією квартирою. У нерухомість входять:
В Німеччині
Основна резиденція Кличко знаходиться в місті Гамбург в одному з найпрестижніших районів – Отмаршен (Othmarschen), поблизу Парку Еніш (Jenischpark).
Як описує Наєм:
«Садиба родини Кличків виглядає більш ніж гідно навіть у порівнянні з будинками місцевих бюргерів. Величезна чотириповерхова будівля з черепичним дахом і великою мансардою на задньому дворі пофарбовано в білий колір. У дворі – зелена галявина і крита стоянка для двох машин».
Інформаційне агенство banker.ua підтверджує, що даний будинок належить Кличку, але був прихований від декларації про доходи.
У Києві
Квартира № 105 по пр-ті Бажана, будинок 24/1.
Квартира № 25 в будинку № 8 на вулиці Декабристів в Києві. Площа: 116,4 квадратних метра (було об'єднано дві квартири).
Квартира № 23 по вулиці Димитрова, 9А. Площа її близько 120 м кв.
Квартира № 7 по бульвару Л.Українки, 21.
Квартири № 19 та № 20 в будинку № 30/10 на вул. Б.Хмельницького. Площа 1259,1 квадратних метра. Квартира № 25 (загальною площею 191,1 квадратних метра) була подарована дочці Руслана Кухаренка Ярославі.
Приховування бізнесів
У 2008 році брати Клички створили компанію K2 East Promotions щодо розкрутки боксерів зі Східної Європи. На сьогодні сумарний оборот цієї структури за рік становить $ 1,5 млн.
Кличко відкрив у історичному центрі Києва розкішний готель «11 дзеркал», але не вказав його в декларації. Готель розташований по вул. Богдана Хмельницького, 34а, в 100 м від будинку, де є одна з квартир Кличка. У готелі 49 номерів, вартістю 330-450 євро на добу.
Віталій Кличко і його брат володіють мережею заправок в Києві (Васильківський район). Братам належить підприємство «Алкотрейд» (випускає слабоалкогольні напої та безалкоголки за ліцензією компанії Red & Blue Beverages).
Братам належить компанія «Алкотрейд» – генеральний дистриб'ютор ТМ «Старий друже» (однойменна горілка і вода «Коштовна»).
Крім того, у В. Кличка є довіренна особа: громадянка Булинь Євдокія Пилипівна. На неї записано:
ЗАТ «Театральне» (код 21567202, Шевченлiвській район м. Києва).
ТОВ «Кристал Плюс» (код 32980036, Оболонський район м. Києва).
ТОВ «Арена Центр» (код 32980062, Оболонський район м. Києва).
ТОВ «Георпевській Плюс» (код 30778435, Шевченкiвській район м. Києва).
Більше того, багато з бізнесів Кличко зареєстровані на маминого брата Олександра Булиня.
«На думку експертів, всі ці підприємства є власністю братів боксерів, про це всі знають, але формально вони належать їх дядькові.»:
АТ «Театральне»
компанія «Кристал Плюс»
фірма «Арена Центр»
ТОВ «Георпевскій Плюс».
Приховування доходів членів сім'ї
Віталій Кличко не показав у декларації інформації про доходи членів своєї сім'ї. Тим часом, депутати від УДАРу Артур Палатний, Віктор Пинзеник, Віталій Ковальчук, Павло Розенко та інші поділилися цією інформацією з громадськістю.
Приховування виду на проживання в інших країнах
Кличко не тільки громадянин України але й …
Резидент США з номером Соціального страхування Америки
Вид на проживання українського опозиціонера в Німеччині
Скандальні забудови
30 березня 2015 р близько обіду депутат від «УДАРу» Андрій Березовський повідомив одну мешканку мікрорайону Галагани, що збирається протягом 15 хвилин привезти на скандальне будівництво Віталія Кличка. За 10 хвилин після цього повідомлення, біля будмайданчику на Кличка з конкретними запитаннями вже чекали більше 20 активістів з відповідними документами, фотографіями та відео. Очевидно, що про візит міського голови знав і забудовник, оскільки на забудові відразу заметушилися тітушки, які почали прибирали дошки з різних поверхів забудови, очевидно завчасно приготовлені для жбурляння ними в активістів, які спробують потрапити на будмайданчик. Через годину очікування депутат Березовський повідомив, що міський голова відмовився їхати до громади, не пояснивши причину такого рішення.
Місцеві мешканці переконані, що Віталій Кличко не приїхав через те, що його повідомили про активну місцеву громаду, яка швидко мобілізувалася і мала намір поставити йому багато запитань.
Сфотографувавшись, громада відправила Кличку колективне фото, написавши: «Виталий Владимирович! Жители Нивок ждут вас на проспекте Победы, 71-а. А вы поступаете как ТРУС! Какой вы после этого мэр? И кто будет за вас голосовать? Мы очень разочарованы!»
Не минає багато часу, як 28 травня на сесії Київради пролунала ще одна заява про «кришування» мером незаконних забудівель.
Круті розборки
До теми забудівель варто згадати культуру мовлення та ставлення Кличка до власників кіосків, які розташовувалися на Хрещатику. Цитуємо: "З дороги, бл*ть. Я тобі у вухо крикну наступного разу. Зрозумів?», – не підбирав слів Кличко.
Та не єдиний раз траплялося таке, що мер міста піддавався емоціям при вирішенні важливих питань.
/ https://youtu.be/bCtfRrguExU /
Думка публіциста
Архітектурний ансамбль міста Києва з кожним роком зазнає негативних змін. Безліч хмародерів, що розкинулися історичною частиною міста неабияк псують враження від нього. Якщо побудову висоток на узбіччі міста і можна виправдати, оголосивши її відповіддю на стрімку урбанізацію, то сказати, що їх будівництво у історичній частині міста – невігластво, – означає не сказати нічого. Причому вердикт “невіглас” я б оголосила не стільки компаніям-забудовникам, скільки особисто кожному із майбутніх мешканців так званих “елітних” квартир. Адже ця “елітність”, якою, ймовірно, хизуються жителі таких багатоповерхівок – це безпосередній фінансовий внесок кожного із них у нищення і спаплюження старовинного Києва. Спостереження за ростом стоповерхівок у частині міста, більшість із об’єктів якої належать до спадщини ЮНЕСКО, змушує перенестись думками у “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері, який вельми влучно описував схожу ситуацію у своїй літературній антиутопії. Ось як він писав про такого роду будівництво, суть якого полягає у тому, що, аби звести черговий архітектурний непотріб ми нищимо історичні пам’ятки: “ Якщо ми не відкрили сосисочної в Єгипті серед руїн Карнакського храму, то лише тому, що вони лежать на відшибі і там не розвернеш комерції”.
Кличко, вступивши на посаду мера столиці, насамперед почав боротьбу із так званими мафами (малі архітектурні форми), існування яких становило (і становить) неабияку загрозу естетичному сприйняттю міста. Однак питання ліквідації кіосків – неоднозначне, адже покращуючи візуальне сприйняття міста, чиновники нерідко забувають про забезпечення новою роботою колишніх продавців цих кіосків. Звісно, знищення малих архітектурних форм – це насамперед виклик для тих бізнесменів, які є їх власниками, однак він неодмінно тягне за собою позбавлення бодай якогось доходу і роботи тих жіночок, які там працюють.
Як заявив у інтерв’ю “Уніану” директор аналітико-дослідницького центру Олександр Сергієнко, проблема із існуванням близько 8 тисяч мафів і проблема з незаконними забудовами перейшли Кличку у спадок від попередника. Однак якщо місто потрохи і звільняється від мафівської окупації (а може й мафіозної?), то темпами вельми повільними.
У будь-якому разі, я, як, нечастий, однак гість у Києві, як 7 років тому спостерігала на пл. Льва Толстого, станціях метро “Університет” та “Шулявська” жахливі мафи, що не те, що відштовхують від Києва, а просто таки роблять його наднепривабливим, так і спостерігаю. Те саме стосується книжкового ринку “Петрівка”. Атмосфера, неодмінним атрибутом якої стали малі архітектурні форми з різного роду фаст-фудом, які оточили букіністичний базар створює дух торгівлі, комерції і дуже відштовхує від, здавалося б, доволі романтичного шопінгу – покупки книг. На противагу київському базару (як знеблагороднений відповідник звичному “ринок”) згадується львівська букіністична місцина біля пам’ятника Федорову. Там панує зовсім інша атмосфера. Атмосфера, яку хіба переплавляти на чорнило і залишати на сторінках урбаністичної літератури – роману чи бодай новели.
На сайті Вікіпедії у категорії “Досягнення мера за перші 100 днів” серед інших пунктів зазначають “Відновлення руху автотранспорту на проїзній частині Хрещатика та Майдану Незалежності”. Як на мене, центральній вулиці будь-якого європейського міста пасувало б бути таки не загруженою транспортом. Насамперед задля збереження дерев, що оточують проїзну частину. Хоча дерева на Хрещатику – то окрема тема. І хоча традиційні каштани змінили на горезвісні липи ще за часів попередника Кличка, – Леоніда Черновецького, пан Кличко таки міг би відновити Київ як місто каштанів. Наведемо цитату із програми Віталія Кличка як кандидата на посаду голови міста Києва: “Відродимо Київ як місто-парк, розташований на мальовничих схилах Дніпра, де мешкають щирі, волелюбні та доброзичливі люди.” Важко назвати містом-парком місто, у якому навіть на центральній вулиці дерева перебувають у неналежному стані. Згадаймо численні матеріали журналістів із критикою ботанічного оформлення головної вулиці країни.
Якщо продовжити словесно-критичне бомбування Хрещатика, то не можу оминути стану із рекламними біг-бордами та вивісками.
Не знаю якими ж треба бути непатріотами, щоб, керуючись патріотичними помислами, “оздобити” місто синьо-жовтими огорожами, які відділяють проїзні смуги для автівок. Борючись із класичними чорними парканами, “псевдопатріоти” лише поширюють підсвідому нелюбов до вітчизняного стягу у людей із загостреним відчуттям урбаністичної естетики. І хоча мер Кличко особисто і не оплямлює свою політико-спортивну кар’єру діяльністю “художника”-антиукраїніста, але без його вказівки, переконана, місто б не захлеснуло б таке псевдопатріотичне синьо-жовте нашестя. У поширенні символіки, тим паче державної, треба мати міру. Тому у цьому контексті не побоюся згадати і про синьо-жовті смітники. Тут вже маємо справу або із дурнями-патріотами або із відвертими україноненависниками.
Кожен із мерів столиці боровся/“боровся” із незаконними забудовами. Думаю, якість цієї боротьби залежала від того, який тип мислення переважав у голові того чи іншого очільника міста у момент зведення/знесення чергової висотки: сосисково-фастфудний чи таки карнаксько-єгипетський (віват, пане Бредбері!). На такому роздоріжжі опинився і нинішній мер. Дилема “Зводити не можна знести” – питання досі відкрите. То що оберете, пане міський голова?
Ютуб кар’єра
Залишивши професійний бокс, Віталій Кличко все одно залишається славнозвісною особою в мережі. Щоправда, тепер завдяки вмінню покласти суперника на лопатки всього лише кількома словами.
Корупція.інфо створила підбірку найпопулярніших відеороликів:
https://youtu.be/KMDAphdXs3k
https://youtu.be/1FgnKe5jKRE
https://youtu.be/iLbl2S1O4vI
https://youtu.be/VrhP4YQWkCY
https://youtu.be/tlucOd1_CNc
За матеріалами:
http://whoswho.com.ua/
http://dosye.info/
http://file.liga.net/
Джерело: Корупція.інфо