Напередодні річниці початку повномасштабної війни, російське керівництво мріє про здобуття хоч якихось перемог на будь якому напрямку. Путіну дуже потрібно розповісти своєму населенню про велич армії та пояснити, чому лише за останні місяці загинули десятки тисяч солдатів.
За даними джерел 24 Каналу в українських спецслужбах, хоча наразі Путін і не передумав знищувати Україну, його апетити суттєво скоротилися до виходу на кордони Донецької та Луганської областей. Мовляв, як тільки Донбас буде захоплено, можна буде говорити про рішучу перемогу, завершення “СВО” та готуватися до наступної наступальної фази війни.
Втім, загарбницька армія настільки ж далека від адміністративних кордонів Донеччини, як Росія від цивілізації. Навіть попри те, що певні мінімальні успіхи та просування за останні місяці путінські ординці все ж таки продемонстрували.
Новий наступ вже почався. Оскільки шайці російських очільників дуже потрібно затягнути війну, а сідати в оборону бункерний фюрер не захотів, воєначальники різного рівню кілька місяців готували десятки тисяч “ваньків” для відправки на забій.
Поки мобілізовані перебували на полігонах в нелюдських умовах, генерали визначалися з тактикою, яку цього разу будуть застосовувати для вирішальної фази “стрибка мангуста”. Вибір дуже досвідчених Шойгу та Герасимова впав на дуже надійний підхід лобових штурмів укріплених позицій.
При цьому ватажок російського генштабу як автор плагіатор концепції гібридної війни, вирішив ще більше активізувати інформаційну роботу як зі своїм населенням, так і з жителями України. Аби й нас залякати, і росіян підбадьорити, видаючи локальні посилення бойових дій на фронті за стратегічні наступальні дії.
Першочергово в такий спосіб фанерні генерали хочуть показати як своєму народу, так і царю Путіну, що загарбницьке військо все ж таки ще на щось здатне. Крім того, зрозумілим є і той факт, що Шойгу ще сподівається на здобуття успіху, який його підлеглі так чи інакше хоч десь зможуть розвинути.
Як зазначають воєнні експерти, судячи з усього, план росіян полягає в тому, щоб угруповання з вугледарського напрямку змогло просунутися до Мар’їнки, а з Кремінної окупанти змогли захопити Лиман, Краматорськ та інші міста, оточивши низку наших сил.
Однак, для цього загарбникам потрібно не просто прорвати фронт у багатьох місцях, але й успішно рухатися вперед. При цьому, мовиться не про оточення якогось села площею в кілька гектарів, а про величезну ділянку одразу двох областей.
Тож із урахуванням того факту, що загарбники безуспішно б’ються за Бахмут вже понад 8 місяців, ідея Герасимова та його тувинського друга виглядає не надто реалістичною. Особливо на фоні “успіхів” як на північній ділянці донбаського фронту, так і на південній.
Звісно, намагання росіян буквально витискати захисників України з позицій безперервними навалами “гарматного м’яса” цілком можуть призвести до певних просувань вглиб наших територій, але при цьому існує й інша сторона медалі – нездатність Росії швидко поповнювати втрачену техніку та забезпечувати свої підрозділи потрібною чисельністю танків, БМП та БТРів. За цих умов особовий склад багатьох підрозділів дуже швидко закінчується, а Путіну рано чи пізно доведеться оголошувати чергову мобілізацію та знову “з коліс” кидати десятки тисяч “чмобіків” на фронт. Тим не менше, очікуваний наступ російських військ вже триває, а окупанти, судячи з усього, будуть поступово нарощувати тиск на Сили оборони України.
Про це свідчить сам факт активізації бойових дій як на Донбасі, так і на Запоріжжі, посилене використання загарбниками безпілотників оперативно-тактичного рівня, а також збільшення фактів застосування авіації.