Хоча російська пропаганда активно просочує тимчасово окуповані території обіцянками про краще майбутнє та суцільні плюси “русського міра”, насправді ж на практиці все виглядає зовсім по-іншому.

Тотальне збідніння населення на тимчасово підконтрольних Кремлю територіях Донеччини та Луганщини дало нові можливості російській мафії, яка активно засвоює нові ринки. Це означає лише одне: життя людей у так званих “республіках” ставатиме все гіршим. Зокрема в середині січня 2023 року в Донецьк прибула “делегація” однієї з колекторських компаній, яка належить пов’язаному з Путіним депутату держдуми Росії. Не без узгодження з місцевими терористами, загарбницькі бандити одразу ж почали налагоджувати свою роботу. 
 
Про це 24 каналу повідомили джерела в українських спецслужбах. 

 
Зрозуміло, що бажання заробити вкупі з потребою так званої “ДНР” зібрати якомога більше грошей на фінансування існування терористичної недодержави одразу ж принесли свої плоди: вже наприкінці лютого злочинці виселили зі своїх квартир трьох літніх донеччанок. 

При цьому тенденція з “націоналізацією” житла у створених російськими окупантами квазіреспубліках з’явилася ще у 2014 році. Тоді бойовики типу Мотороли радо виселяли людей із їх квартир та оселялися у них. 

Покращити в такий спосіб своє жалюгідне життя у той час міг будь-хто, кому терористи роздали зброю – від ідейних проросійські налаштованих зрадників до наркоманів та бандитів, які просто відчули можливість проїхатися у соціальному ліфті. 

Активно заселялися у чужі квартири й представники російських військ та куратори проєктів “ДНР” та “ЛНР”. Наприклад, чинний депутат держдуми Олександр Бородай, який свого часу займався політичними аспектами створення недореспублік, а також скеровував підрозділи загарбницьких спецпризначенців для захоплення адмінбудівель, заволодів шикарним будинком місцевих підприємців, а також 5-кімнатною квартирою у центрі Донецька. 

Не відставали від нього й всі інші ватажки так званої “русской весны”, які миттєво попересідали у чужі “геліки” та облюбували собі елітну нерухомість, на яку б ніколи не заробили чесним шляхом. 

Не члени терористичного бандформування “віджиманням” квартир займалися в інший спосіб – писали доноси на своїх сусідів, звинувачуючи їх у підтримці України, після чого зламували замки та переселялися куди хотіли. І, зрозуміло ж, по знайомству чи за гроші могли переоформити нерухомість на себе “за місцевими законами”. 

Паралельно з цим в ОРДЛО існував ще й механцізм “націоналізації” житла без передачі його у власність окупантів чи терористів. Зазвичай під приводом заборгованості за комунальні послуги чи якоїсь аварії у трубопроводі комунальники разом із “поліцейськими” потрапляли всередину квартир, які потім опечатувалися та оформлювалися як “житловий фонд” квазіреспубліки. Таке житло могли отримати в якості нагороди місцеві “чиновники” або ж ті, чиї квартири були зруйновані внаслідок бойових дій або ж фанати Путіна, які показово переїздили з неокупованих територій. Втім, за всі роки АТО / ООС подібних випадків було дуже мало, а всі вони були здебільшого обумовлені необхідністю створювати для пропагандистів потрібну картинку. Мовляв, “ДНР” піклується про людей та готова прихистити “постраждалих від нацизму”. 

Після 2016 року, коли бойові дії почали заморожуватись, житло на окупованих територіях трохи повернуло собі цінність. Чимало переселенців, які облаштували своє життя на вільних від орди землях, почали розпродавати квартири, а місцеві жителі та занадто впевнені у своєму майбутньому росіяни були готові запропонувати за них непогані за місцевими мірками гроші. Так, однокімнатну квартиру в Донецьку, яка у 2013 році коштувала від 80 тисяч доларів, можна було з легкістю купити за 20 – 30 тисяч. Деякі інвестори, які вірили у те, що найближчим часом вартість “квадратів” суттєво зросте, й взагалі скуповували все, що тільки могли. Більшість із них сподівалася, що рано чи пізно окуповані території анексують, а тоді їм вдасться непогано заробити на продажі нерухомості.