Для більшості туристів, у першу годину подорожі, Львів – це місто запашної ранкової кави, мокрої від нічого дощу австрійської бруківки, міцного відголосу церковних недільних дзвонів та романтичного старенького трамваю. І ось вже повернувшись до свого індустріального міста, глибокої зими, згорнувшись клубочком на підвіконні своєї квартири у типовій багатоповерхівці наш мандрівник згадає місто Лева. Місто кави, церки та трамваю. Особливого трамваю. Старенького трамваю. Тобто старого обдертого транспортного засобу, привезеного років 7 тому з Чехії або Австрії у ролі гуманітарної допомоги (але у цьому є якийсь особливий шарм чи не так?!), де його облили уявним відром, сповненим словесного лайна. Атракціон цей коштував йому всього лиш 20-25-30-35-40-… (підставте свій варіант суми відповідно до року поїздки) українських гривень. Так, нашого туриста оштрафували у найбільш легендарному транспорті, і ця незабутня зустріч зі стражами адміністративного порядку навіки-вічні залишитись разом із ним – «шоби-сь знав, як то – не платити».
Але залишимо злісного правопорушника наодинці з його чаєм, і повернемось до львівських буднів – скільки пересічних львів'ян мали подібні оказії? І який відсоток з них реально умисно та свідомо порушував правила перевезення пасажирів у громадському транспорті?
Зіваки, розгублені, заклопотані, неуважні, ті, хто поспішають… ніхто не застрахований від ролі «зайця». Але коли на сцену приходять головні герої всіх міських транспортних трагедій – контролери, Ви точно освоїте для себе нове амплуа, і воно відповідатиме опису заляканої маленької тваринки (як мінімум шокованої).
Якби сумно не було нам з власного хамства, але львівська спільнота вже звикла до особливої манери процедури контролю, і подекуди може ставати конкурентами для головних персонажів. Однак, все ж якщо публіка і буде на вашому боці, то автографи даватимуть на штрафних квитанціях все ті ж працівники ЛМКП «Львівелектротранс».
Проблему, або це саме такою і є ця ситуація, можна навіть умовно структурувати на дві великі внутрішні секції:
1. проблема правнича
2. проблема соціальна
Перший структурний підрозділ цілком регламентований, а відтак дає чималі шанси на перемогу у дуелі «заєць-контролер» звіряткові-порушнику, надто у тих випадках, коли порушення не стільки ним вчинене, скільки зафіксоване. Все зводиться до перефразованої прописної істини – знання закону вчить захисту. Отже, аби не перелічувати усього спектру дозволеностей у трамваї-тролейбусі зосередимось на найбільш болючому питанні оплати проїзду та його контролю. Ви, як пасажир громадського транспорту відповідно до Наказу № 329 «Про затвердження Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України» (так, тут Львів позбавлений будь-якої унікальності, і підпадає під однакову для усіх європейських і не дуже міст України), зобов'язані мати при собі документи, які засвідчують право на проїзд та провезення багажу в трамваї, тролейбусі, придбати їх завчасно чи безпосередньо під час поїздки – опція, що має як мінімум два варіанти на вибір користувача. Але обов'язковим є збереження разових прокомпастированих квитків до кінця поїздки та сплата перевезення кожного місця бажажу. І надважливе, ви мусите пред'являти для перевірки документи, що засвідчують право проїзду на вимогу контролерів, водіїв, кондукторів, інших посадових осіб, що мають правове повноваження на контроль.
Зобов'язання останніх ж розглянемо детально.
Отже, контролер зобов'язаний здійснити:
1. мати службове посвідчення, нагрудний знак (жетон, картку тощо) з особистим номером контролера, прикріплений на лицьовому боці верхнього одягу, квитанції встановленого зразка, а також засоби, необхідні для вимірювання ваги та лінійних розмірів багажу
Посвідчення – мають. Часом складається враження, що пред'являють не звичайний документ, а гетьманську булаву, від якої залежить чи рубатимуть вам голову за провину чи буде вам помилування. Але обов'язок виконано.
Візуальні зовнішні ознаки – як з якого боку подивитись. Якщо ви професійний пасажир (а тобто проїздили міським транспортом довше як 3 місяці поспіль), то розпізнати контролерави зможете з першого погляду. Задля уникнення можливості образи реальних людей не перелічуватимемо традиційних ознак усім відомих персонажів.
Квитанції – це одна контролерська клейнода, яка завжди біля транспортних лицарів порядку. Цікаво, а є якийсь реєстр цих блокнотиків чи вони як метастази раку: множаться хаотично і поступово вражають усі клітини(людини)?
А от засоби вимірювань це вже дуже нетрадиційний ґаджет, який зазвичай замінюється більш органічними приладами: зором, слухом, нюхом, врешті-решт професійним чуттям. Яке особливо дієве у маршруті «цент-вокзал» – завжди будуть тупі туристи, яких і не «штрафанути» гріх.
2. попередньо повідомити водія про початок проведення контролю, пред'явивши своє службове посвідчення
Цікаво, що у сусідній Польщі повідомляють не одного водія, а усю пасажирську громаду, дуже простим способом: коли заходить контролер, усі компостери перестають працювати.
3. на першу вимогу пасажира пред'явити своє службове посвідчення, повідомити про місце роботи, телефон та місцезнаходження підприємства
Ха! Спробуйте. Є звичайно шанси, що вам трапиться неймовірно інтелігентний контролер, і не розцінить це як спосіб перешкоджанню його прямих обов'язків. Але як не крутіть, посвідку перед своїм обличчям ви побачите точно.
4. зробити відмітку про проведений контроль у відповідній дорожній документації
Ось цей останній елемент найменш часто спостерігається. Може просто реєстр «зайців» ведуть в усній формі?
Дуже важливий момент, який не згадуєють доблесними охоронцями трамвайної чесності –контролер має право, а не наділений особливим привілеєм, вилучати лише НЕДІЙНСНІ ПРОЇЗНІ ДОКУМЕНТИ. Але, увага, контролерові ЗАБОРОНЕНО ВИЛУЧАТИ ОСОБИСТІ ДОКУМЕНТИ ПАСАЖИРА. Тримайте свої студентські-пенсійні – далі_за_списком – у своїхруках, термін дії та ваше фото можна переглянути і на відстані, що є безпечною для людського біополя.
Однак, якщо ж ваші вуха ростуть із порушення, то майте на увазі, що воно має адміністративний характер і в якості покарання з вас стягнуть штраф. А от доправлення вас до відділення міліції потрібне лише за умови злісної відмови від сплати штрафної санкції. Якщо ж вине в стані виконати умови покарання у зв'язку із відсутністю достатньої кількості коштів, то покаранням для вас буде висадка із транспортного засобу. Але не примусовий збір матеріальної допомоги від перехожих, як це мало місце у Львові у 2013 році з неповнолітньою студенткою.
Але не варто лише нагнітати взаємоагресію, адже за словами психологів «контролерська» робота пригнічує i виснажує людину та викликає агресію. Тому аби не загострювати професійного недуга адмінпрацівників та не псувати собі комфорту поїздки у громадському транспорті, вартує не лише знати свої права, але й слухняно купувати та, що важливо, компостирувати квитки відповідно до своєї пільгової (чи не дуже) соціальної категорії.
Повертаючись до нашого мандрівника, який ще місяць поспіль заварював собі філіжанку львівської (і де це у нашому місті кавові плантації?) кави і згадував гостинність міських кнайп та благородність пересічних львів'ян, що врятували його «вуха» від контролю, наштовхуємось на секцію соціальну.
Хамство породжує хамство. Щоденні міські конфлікти загострюють соціальні протиріччя. Останні ділять спільноту на ті чи інші умовні касти. І якщо індуси мали недоторканих, то міська громада має «контролерів». Їхній прихід нагнітає й без того вельми депресивну атмосферу проїздку у громадському транспорті. Їхні репліки наперед сприймаються негативно. Їх кількість систематично зменшується. На більш як 100 трамваїв та тролейбусів у Львові не назбирається й 30 самогубців, які готові віддати свій час та емоційну стабільність на впорядкування системи громадського транспорту. І проблема не лише у низькій зарплатні, аджені для кого не таємниця, що контролери таки отримують певний відсоток від кількості зареєстрованих штрафів, та й, якщо вже бути надто чесним, то не усі «зайці» свої папірці отримують, а «капусту» таки віддають. Перша причина – це соціальний статус сторожового транспорту. Спільними зусиллями, урбанізоване суспільство створило новий прошарок марґіналів – контролери у громадському транспорті. Але ж чи первинна функція професії несла всобі хоч би йоту неправильного?
Звичайно, бути чи не бути тим чи іншим персонажем міських милодрам громадського транспорту вирішує кожен для себе. Але ж чи не пробачаємо вплив суспільства на тих, хто заплутався у собі та суспільних стереотипах-нормах? А чи готові взяти і на себе відповідальність за львівське транспортне взаємохамство?
Автор: Меліса