У Мазінках Переяслав-Хмельницького району на Київщині поховали 12-річного Дем'яна Кривка. Його повішеним на горіху знайшла матір Наталія Борисівна, передає Корупція.Інфо
"Я не знаю, як жити далі. Спасають старші діти і внуки. Прошу, щоб допізна біля мене були. А вночі лягаю, і заснуть не можу. В голові сотий раз прокручую той день", – говорить Наталія Кривко.
Жінка зустрічає на порозі будинку по вул. Шевченка. Спереду подвір'я огороджене металопластиковим бордовим парканом. По бокам – металевою сіткою. У дворі скошена трава, лежать дитячі іграшки. Збоку – зрубаний горіх, на якому повісився хлопець. Поряд висить горщик із червоною петунією.
"У горіха було дві великі гілки в різні боки. На тій, що ближче до двору, висіла боксерська груша. На іншій, що в сторону городу, Дьома й повісився, – йдемо за хату. – Тоді цілу ніч ішов дощ. Я встала о п'ятій ранку. Взяла сапу, граблі, відро з горохом і пішла на город. На вулиці сіріло. Сина зразу не побачила. Десь за півтори годину верталась. Дивлюсь – Дем'ян. Кричу: "Ах ти ж, іди збирайся в шко…". І тут зрозуміла, що трапилось".
"У мене з рук усе попадало. Не могла йти. Закричала так, що й зірвала голос, – продовжує жінка. – Якось доповзла до хати. Набрала старшу дочку і чоловіка. Кажу, не знаю як вам про це казати, але Дьоми більше нема. Потім подзвонила в поліцію. Сказали, сина не чіпати. Приїхали десь за годину. У мене тоді, мабуть, мікроінсульт стався. На лівій руці досі не відчуваю великий палець".
Село Мазінки – за 17 км від райцентру й за 85 км – від столиці. Тут 680 жителів. Є дитсадок, початкова школа, три продуктові крамниці, бар. Після аварії на Чорнобильській АЕС на околиці звели 148 будинків для переселенців із постраждалих територій.
"Дьома повісився на електричному проводі. Таким собачку пробували прив'язувати. Так вона клац – і перекусить. А його видержало. Провід був зачеплений за гілку, і скручена здорова петля. Міг би весь туди пролізти, – говорить жінка. – Але за рахунок того, що всередині двухжильна проволока, йому сходу здавило шию. Під ногами була виварка. Одним коліном стояв на краю каструлі, інша нога звисала. Нею до землі не діставав. Зразу після похорону старший син зрубав дерево. Горіх розпиляли і скинули у садок біля городу. Частину спалили, осталось ще трохи. Хочемо й корінь викорчувати. Ось понюхайте, від нього трупом тхне. На тому місці посадимо троянду".
Наталя Кривко одягнена у блакитну майку та бежеві бріджі. Темне з сивиною волосся скуйовджене, заколене на потилиці. Запрошує до напнутої біля хати бесідки.
"Нічого дивного за сином не помічала. Все було, як завжди, – продовжує жінка. – За тиждень до його смерті їздили у Дніпро, провідати бабушку і дєдушку. Дьомі дали гроші на моторолер, батько йому новий телефон купив. 26-го допізна грав із хлопцям у футбол на стадіоні. Як розходились, крикнув: "Пацани, наскільки завтра збираємось?". Договорились, що як завжди, на вечір. Коли прибіг додому, попросив мене нагріти борщу. Я все наготувала і лягла спати. Те, що він не ночував у хаті й подумати не могла. Навіть коли ненадовго кудись ішов, завжди мене попереджав. Скільки фактів на життя. І чого так вийшло?"
У Наталії Борисівни лишилось п'ятеро дітей. 30-річний Дмитро, 27-річна Любов і Яна, 23 роки – від першого чоловіка, з ним розлучилася. 16-річну Дарину, Давида, 14 років, і Дем'яна народила у шлюбі з В'ячеславом Кривком, 60 років. Чоловік працює водієм маршрутки в Києві вахтовим методом – тиждень робочий, тиждень – вихідний. Наталія – домогосподарка. Раніше працювала на птахофабриці. Два роки тому – звільнилась.
" Дьома був найменшенький, любимчик. Коли ходила за ним вагітна, казали буде дівчинка. А народився красунчик із бархатними віями, – обіймає його портрет, перев'язаний чорною стрічкою. – У нас був сильний зв'язок. Досі удвох спали. Як нашкоднічає, тоді швидко-швидко цілує мені руку від долоні – уверх: "Прости, прости, прости". У першу ніч після похорону мені наснилося, як він вибігає з хати. Лиця його не бачила, нічого не сказав. Тепер спалюю свічки до нуля, прошу: прийди ще раз. Розкажи, що сталось. А його все нема".
"За пару днів після похорону в нього на фотографії появились сльозки. Бачите? – показує на білі цятки на очах хлопця. – На оригіналі їх нема".
У двір заходять доньки, молодший син та онуки Наталії Кривко. Сідають поряд.
"Дьо-о-о-мка наш! Ба, а чого він таке зробив", – тулиться до Наталії онука 6-річна Анастасія. Роздивляється фотографії Дем'яна, розкладені на столі.
"Та хто ж його знає, – знизує плечима жінка. – Старша дочка до бабки зверталась. Та розкинула на карти і сказала: причина в останньому дзвінку. В 21 з чимось Дьома дзвонив до свого друга Борі. Той хлопець – ровесник сина. Із сім'єю переїхав до нашого села з рік тому. Його матір раніше сиділа в тюрмі, старший брат – наркоман. Про вітчима розказували, що пропонував дітям по селу покурити. В середині квітня їх виселили – не платили на світло, газ. Наробили боргів. Переїхали у Переяслав. Дем'ян почав прогулювати школу. Брав зошити, книжки і їхав до того Борі. Я ж не знала. Чого його до нього тягло? Мій чоловік із старшим сином хотіли поїхати до них розібратися. З'ясувати, про що вони в той вечір говорили. Я сказала: не смійте. Хай цим поліція займається".
"Для дітей ніколи не було слова "ні". Виховували їх вільними. Якби захотів курити, ніхто б його через це не вичитував. Я сама з 19 років курю, відколи осиротіла. Але сина це не цікавило. Він марив футболом, – жінка запалює цигарку. – За прогули ми його насварили. Але це теж не причина вішатись. Якось чоловік сказав, що приїде з роботи, роздягне його наголо і гнатиме ременем по селу. То Дьомка з нас тільки посміявся".
Схоже, що пробував крутиться, а нога з каструлі зіскользнула і йому здавило шию
"Він не міг сам повішатись. Схоже, що пробував крутиться, а нога з каструлі зіскользнула і йому здавило шию. Або грав у "собачий кайф" – це коли на деякий час перетискають сонну артерію, щоб не надходив кисень. Може, не розрахував, – припускає Любов, старша сестра Дем'яна. – Він був не по віку дорослий. Я з чоловіком і дітьми живу в іншій стороні села. Якось чую, у дворі: гуп-гуп. А то Дьома прийшов дров нарубати".
"Конфліктів у нього ні з ким не було, з усіма дружив. Розказував, що пару старшокласників його зачіпали. Але вони до всіх менших пристають. Та й Дьома такий, що вмів за себе постоять", – розказує Дарина.
"Я приїхала до них зразу, як все сталось. Наталю наколола медсестра. Батько ледь не землю гриз від горя. Видовище було не для людей із слабкими нервами, – згадує Раїса Лещенко, голова сільської ради. – У них гарна родина. Чоловік усіх забезпечує. Не ділить дітей на своїх і чужих. Не знаю, що спровокувало хлопчика. Ходила разом з поліцією по вулиці. Питали в людей, його друзів, чи не мав якихось проблем останнім часом. Усі тільки руками розводили".
"Вихований був хлопчик. При зустрічі завжди вітався. Вчитися, правда, не хотів,- каже Любов Іванівна, перша вчителька Дем'яна. – Мені здається, він хотів пошуткувати. Знаєте ж, які зараз ігри в дітей? То руки ріжуть, то шиї передавлюють. Може, десь в інтернеті побачив і хотів попробувати".
Хлопчик не ночував дома, а цього ніхто не помітив
"Не думаю, що це випадковість. Він же не впав і убився. Щось його штовхнуло до такого кроку. Півтори тижні до цього перестав на уроки ходити. Говорив із дітьми з класу щодо Дем'яна. Може, він переживав за що. Але вони нічого не знають", – розповідає класний керівник Олександр Миколайович.
Цвинтар від дому Кривків за 700 метрів. Йдемо туди разом із Яною, Дариною та 6-річною Анастасією.
"Дьома дуже веселий і модний був. У нього речей у шафі більше, ніж у мене. Міг кілька раз на день переодягатись, – каже Яна, коли згадує брата – усміхається. – Зачіску носив, як в Усика (Олександр Усик – український боксер. – Gazeta.ua) – по боках коротко вистрежено, а зверху хвостик. Батюшка його не відспівував, так як самогубця".
Могила Дем'яна на краю цвинтаря. На ній кілька вінків. По центру стоїть найбільший – від батьків із написом: "Дорогому і любимому синочку". Поряд похоронений ще один повішеник.
"Ховати Дьому тут сказала голова села. Наче, ця територія буде для самогубців, – говорить Яна. З-під вінків дістає два пластирі. – Це хтось із пацанів приніс. Дьома постійно ганяв на велику. Пробивав колеса, потім сам все ремонтував, клеїв".
Дем'ян закінчував п'ятий клас. Мав бути класом старше, але в той рік не набралась достатня кількість учнів.
"Свою роль у цій трагедії відіграв і недогляд за дитиною, – говорить Людмила Аронська, заступник директора дем'янецької школи. – Хлопчик не ночував дома, а цього ніхто не помітив. На похороні мама розказувала, що думала він пішов до старшої дочки. Вона неподалік живе. Але чого не перевірити? У нас Дем'ян навчався з жовтня 2016-го. Міг пропускати навчання без поважної причини. Батьки в школу не навідувались. Якщо треба було здати гроші на харчування чи інші потреби – дзвонили татові Дем'яна. Телефон хлопчика перевірили слідчі. Казали, якоїсь переписки чи ігор, що могли б підштовхнути його до такого кроку, не було".
Старша дочка до бабки зверталась. Та розкинула на карти і сказала: причина в останньому дзвінку
