Вчора, у День пам'яті та примирення, весь світ вшановував жертв Другої світової війни. А сьогодні настало свято, яке звикли називати Днем Перемоги. З цієї нагоди Сергій Притула розповів історію власного роду у час другої світової. Також ведучий заговорив про сучасних фашистів, з якими досі мусимо боротися.
Вам сьогодні коли хтось буде розказувати про велику "Пабєду", то прийміть до уваги, що був собі такий Василь Михайлович Бодасюк, якого в березні 44-го ніхто не питав, хоче він воювати за "совєтів" чи не хоче… зайшли, усіх, хто в селі був спроможний, в шинелі вбрали, гвинтівки дали і, "гарматним м*ясом", вперед погнали, – поділився Сергій.
Пройшов шлях від отого шматка "гарматного м*яса" до "гвардії сержанта". Вижив. Дивно. Повернувся. Слава Богу не один з села.
Дідо не любив бандерівців. Вони його ледь не вбили, коли він з фронту повернувся. Я б теж не любив людей, які хочуть мене вбити. Але потім якось притерлися… до тої самої третьої чарки. Моя повага до бандерівців розходиться з дідусевими поглядами. Але на те є свої причини. Він жив у Радянському Союзі. І за нього воював. Я живу в Незалежній Україні. За яку воювали бандерівці. Ось і все.
З дідом балакав багато до його смерті. Він був таким чоловіком, що за справедливість і за правду. Якби зараз був живий, то вже був би десь під Старогнатівкою чи на Світлодарській… що-що, а на фашиків він мав "чуйку".Одним словом… Василь Михайлович сьогодні дав би по макітрі будь-якій істоті, яка б потрапила під руку з фразою "можем повторіть". Бо ніхто не має права повторити ті жахи, через які пройшов мій дідусь і мільйони інших людей, що пережили другу світову війну! Ніколи більше!!!
І ось, закінчивши цей допис, я розумію, що "ніколи більше" – це не більше (даруйте за тавтологію), аніж кліше… ми знову проходимо цей жах. Ми знову втрачаємо кращих синів і доньок України. Ми знову проти фашистів. Тільки не так, як колись, а, практично, наодинці. І ця боротьба має бути нашим спільним знаменником. Усіх в цій країні! Інакше – Украина.