Президенту України Володимиру Зеленському довелося реагувати на питання щодо реакції “деяких країн” на використання українськими військовими безпілотників “Байрактар” у зоні конфлікту на Донбасі.

Про це пише журналіст Віталій Портников для OBOZREVATEL

“Україна захищає свою територію та свій суверенітет відповідно до обов’язку та присяги кожного, хто служить сьогодні, хто захищає українську державність. Ми не наступаємо, ми тільки відповідаємо… Відповідаємо згідно з домовленостями про режим припинення вогню. Саме в цьому форматі і діятиме Україна”, – сказав він.

Сам факт необхідності оприлюднення такої заяви свідчить про те, що у Києві явно розчаровані реакції німецьких та французьких дипломатів. Зовнішньополітичні відомства країн-учасниць “нормандського формату” виступили із заявами, які зводяться до того, що вони стурбовані використанням безпілотників сторонами конфлікту.

По суті, Київ підтримали лише у посольстві США в Україні. Дипломатичне представництво виступило зі спеціальною заявою, в якій зазначається, що “сторона, що підтримується Росією, неодноразово використовувала гаубичну артилерію та безпілотники проти українських сил, прямо порушуючи посилені заходи, узгоджені минулого року”. Тому, на думку американських дипломатів, не Україна загострює ситуацію на Донбасі.

Питання, звичайно ж, насамперед у тому, навіщо Берліну та Парижу знадобилося синхронно виступати проти українських дій. Україна, Німеччина та Франція, як правило, узгоджують свої переговорні та дипломатичні позиції та намагаються виступати з єдиних позицій. Але зараз ми бачимо, як посередники демонструють, що вони займають якусь “серединну” лінію між сторонами конфлікту.

І це при тому, що Росія – безперечний агресор, а Україна – жертва нападу. Зрештою, навіть знищення озброєння, з якого обстрілювалися українські позиції, відбувалося на українській території, захопленій внаслідок окупації.

Однак у німецьких та французьких дипломатів свої резони. Вони все ще намагаються реанімувати “нормандський процес”, який знову завмер після саміту керівників країн “нормандського формату” в Парижі, практично відразу після обрання Володимира Зеленського президентом України.

Ні в Берліні, ні в Парижі, ні, можливо, в Києві немає розуміння того, що цей процес просто неможливо розблокувати після того, як президент Росії Володимир Путін зневірився у готовності свого колеги Володимира Зеленського йти на поступки Кремлю.

Власне, нещодавно заявлена ​​заступником Путіна щодо Ради безпеки, колишнім президентом Росії Дмитром Медведєвим теза про те, що в Москві з Зеленським розмовляти не будуть, а чекатимуть зміни влади в Києві і є позицією російського керівництва. Але у західних столицях та Києві цієї позиції не хочуть помічати.

Ще один сенс для побоювань: думка про те, що Володимир Путін може використати історію з “Байрактарами” для ескалації ситуації в регіоні та поставок на Донбас новітнього озброєння для так званих “корпусів народних республік”, не виключено і залучення у конфлікт авіації.

Питання полягає в тому, наскільки збройні сили України готові до такої ескалації і чи не попросять у Києві союзників зупинити Путіна, як це вже було зовсім недавно, під час безпрецедентної концентрації російських військ на кордоні з Україною. Але чи потрібні Путіну приводи для ескалації? І чи не варто замість умовлянь допомагати Україні новими озброєннями – до цього США і закликають своїх європейських союзників по НАТО – і тим самим зменшувати можливість нової війни в регіоні?

Адже якщо в Кремлі розумітимуть, що російським збройним силам протистоїть сучасна армія, яка здатна завдати серйозного удару по позиціях противника, там тричі замисляться, перш ніж розпочинати нове вторгнення.