В українській історії всього п’ять президентів, які приходили на цей пост не в найкращий період для держави.
Мабуть, найважче було все-таки Леоніду Макаровичу Кравчуку. Він був першим демократично обраним Президентом України. Обрали його у першому турі, віддавши понад 60 голосів. Варто зауважити, що цей рекорд не побив жоден його наступник.
Для багатьох він став найбільшим розчаруванням в новій історії нашої країни. Для одних як зрадник ідеалів комунізму і один із руйнівників СРСР, а для інших той, хто роззброїв і розорив молоду країну на шляху становлення.
Тепер, через нелегких 25 років життя нашої країни ми об’єктивно можемо судити про роль цієї людини в побудові незалежної України. І сьогодні редакція Корупції Інфо спробує проаналізувати всі помилки та досягнення першого Президента.
Під час стрімкого розвалу СРСР на початку 90-х, і сам Кравчук не дуже усвідомлював на яку висоту викинула його доля і яка відповідальність на ньому лежить.
Але добре розумів, що прийшов остаточний кінець радянської імперії і як би там не було, майбутнє в новій незалежній Україні. Для Леоніда Макаровича була чужою любов і повага до національних символів, яких він став представником як для співгромадян, так і на міжнародній арені. Зараз вже мало хто залишився, але є ще свідки його слів на спеціальній сесії Кримської обласної Ради в листопаді 90-го року, про те, що йому однаково “противний і триколор, і жовто-блакитний прапор”. Ну, але про це ми поговоримо пізніше!
Хоч він і зіграв неостанню роль в розпуску СРСР, не було в ньому того непохитного патріотичного духу, який нам так був потрібен. Але в ньому було бездоганно відшліфоване вміння пристосовуватись до нових умов, яке закарбувалось в його світогляді ще з дитинства.
Народився Льоня в селі Великий Житин Рівненської області, як він говорив, в бідній селянській сім’ї. Але і в цій історії деякі розбіжності. Бо за словами самого Леоніда Макаровича, його батько був польським кавалеристом і він, навіть, демонстрував фото на підтвердження цього. Але на знимці батько був в піхотному, а не кавалерійському мундирі, ще й з зіркою на погонах, що свідчить про його офіцерське звання.
І тут викликає абсолютний сумнів бідне становище сім’ї Кравчуків і взагалі її українське походження.
Адже в українців забрали справжні громадянські права в Речі Посполитій, для них в той час були закритими дороги в державні уряди, високі посади в тому числі й офіцерські звання. Українці гостро відчували соціальну й національну дискримінацію.
А своїх та ще й кадрових офіцерів польська влада нагороджувала земельними ділянками на теренах переможеної Західної України.
Але в українській історії це так і залишиться загадкою за сімома замками і навряд чи ми коли-небудь дізнаємось правду.
Коли Льоні було 6 років в село прийшли червоноармійці, потім на зміну їм прийшли німці. Але вже через три роки свої позиції відвоювала Червона Армія, “принісши в село соціалізм”. Потім були вояки УПА. Така різка зміна влади повпливала на Леоніда Макаровича і назавжди зруйнувала та позбавило політичного стрижня.
«Свою думку не міняє або дурний, або мертвий. Я ж не те і не інше», часто потім пояснював Кравчук свої метання.
Далі було навчання в школі, потім в університеті, робота вчителем в технікумі, допоки його не помітили в міськкомі КПУ. Варто звернути увагу на те, що за радянськими критеріями Кравчук походив з “неблагодійної сім’ї”, а такі студенти відразу ж потрапляли під пильний контроль Першого відділу що діяв при кожному ВНЗ. Тому з Леонідом без сумніву проводились розмови.
В 60-х роках Леонід Макарович починає свою роботу у відділі агітації і пропаганди. Судячи з того, яких висот досягнув майбутній президент, свою боротьбу з “буржуазним українським націоналізмом” він вів самовіддано і вперто.
Далі його кар’єрний ріст сягнув рівня головного ідеолога компартії України, він стає членом Політбюро і другим секретарем ЦК КПУ.
Кінець 90-го і 91-ий рік закарбувався в життєписі Леоніда Макаровича вкрай дивними вчинками. Як вважається, єдиний в історії СРСР референдум був не першим. Двома місяцями раніше, 20 січня 1991 року в Криму був проведений референдум за відновлення автономного статусу регіону. Ця політична афера відгукнулася Україні через 23 роки.
На той час Кримська комуністична еліта, яка була російськомовною, побоювалася втратити владу, тому всіляко агітувала за відновлення Кримської АРСР, фактичного проголошення шістнадцятої союзної республіки, а потім її приєднання до РРФСР.
Саме такий сценарій був реалізований в 2014 році. Найцікавішим те, що в цей час робить Кравчук. Він всілякими способами відмовляє від проведення референдуму, обіцяючи надати Криму автономію. І тут виникає питання, чому Леонід Макарович не відмовив кримським комуністам у створенні автономії так, як він це зробив з автономією Донбасу, Закарпаття чи Буковини?
Чи захопила б Росія зараз Крим, якби він не мав автономного статусу?
Багато хто вважає, що Кравчук таким чином уникнув кровопролиття на цій території. Прикладів такого сценарію було більш ніж достатньо. Це і Нагорний Карабах, і “незалежна” Гагаузія в Молдові і т.д.
Ще одним неоднозначним вчинком Кравчука в серпні 91-го року його абсолютна бездіяльність у путчі. Замість того, щоб виступити проти ГКЧП Леонід Макарович зайняв позицію вичікування. Бачимо, що як тільки доходило до доленосних вчинків, він ховав голову в пісок. Саме принциповість позиції, безкомпромісність були необхідні в побудові нової незалежної держави.
Фраза “Маємо те, що маємо” найкраще ілюструє політику Кравчука в 90-х роках.
А мали ми ціле “нічого”! В Україні був тотальний дефіцит товарів і це при тому, що підприємства продовжували випускати продукцію, але на прилавках було пусто. В той час коли народ бідував, під заступництвом обкомів створювались комерційні фірми, які наживались на вивезенні дефіциту з України.
На початку своєї кар’єри він зробив ще один крок, який повпливав на Україну. Досі залишається відкритим питання, за які 30 срібників Кравчук продав стратегічний щит нашої країни. На той час він міг проігнорувати вимогу США в замін на визнання нашої незалежності, адже Україну вже визнали всі сусіди, в тому числі й Росія. Але він уступив Вашингтону, не попросивши в замін нічого. Так ми залишились без ядерного озброєння.
Ще одним неоднозначним вчинком запам’ятався Перший Президент. Саме він поховав заживо Чорноморське морське пароплавство, створивши «Бласко -ЧМП», а згодом розпродавши всі судна за міфічні борги. Деякі з них були передані в оренду США, але грошей за це український бюджет так і не побачив.
Це все дуже дивно, адже до початку 90-х Чорноморське морське пароплавство поповнювало економіку держави на сотні мільйонів доларів. Після націоналізації у підприємства назбирались шалені борги. Але на той час ніхто з українців не знав, що це все стало можливим внаслідок виведення всього прибутку в офшорні компанії.
І «Бласко» не останній проект, до якого має стосунок Леонід Макарович Кравчук.
Але про статок Кравчука українці нічого не знають і досі. Йому завжди вдавалось виглядати найбіднішим з українських президентів. Навіть на сьогодні він не має власного житла. І повірте це не тому, що він геть бідний, вся справа в умінні наших політиків вчасно все переписати на дітей та онуків.