Степан Хмара: «Влада вимірює воєнні втрати у грошах, а не у кількості вбитих синів України.
Чому влада формально погодилась запровадити блокаду «торгівлі на крові»? Що дасть Україні юридичне визнання Росії окупантом? Що зараз відбувається в українському політикумі? Чи ефективно працюють українські спецслужби? Про це «Вголос» спілкувався із правозахисником, політв'язнем радянських концтаборів, народним депутатом України І, II та IV скликань, Героєм України, одним із співавторів Декларації про незалежність України Степаном Хмарою, – Корупція Інфо
Петро Порошенко, оголошуючи блокаду тимчасово окупованих територій Донбасу, водночас заявив, що вона може бути припинена тільки після повернення власникам і під юрисдикцію України захоплених Росією і її маріонетками підприємств. То чи справжня це блокада?
На мою думку, Порошенко на це пішов, бо насправді злякався тиску з боку суспільства. Не забуваймо, що влада ж спочатку спробувала розігнати учасників блокади, влаштувавши побоїще у Кривому Торці. Але Порошенко і його спільники побачили реакцію з боку населення України, зокрема, почались захоплення обласних адміністрацій з вимогою підтримати блокадників. Через це у Порошенка «в штанах стало мокро» і він пішов на цей трюк. Звичайно, ніяких зв’язків з окупантом він не збирається припиняти. І це чітко вказано у документах, що «блокада триватиме до повернення бойовиками українських підприємств».
А українська власність – це що? Це заводи Ахметова чи власність держави Україна в окупованому Криму, Донбасі? Це ті втрачені сотні мільярдів, знищена інфраструктура, людські оселі,наші підприємства, заводи, вивезені до Росії. Якщо це не заводи Ахметова, тоді чому Порошенко і його урядовці про втрати заговорили тільки після цієї блокади? Чому тільки зараз, коли росіяни через своїх колаборантів, так званих бойовиків, заявили про «націоналізацію» підприємств, які в основному належать українським олігархам, владі почали «боліти» ці втрати? Хіба Україна за час російської агресії не втратила мільярди доларів? За таких умов складається враження, що Порошенку підприємства Ахметова важливіші за власність України.
На вашу думку, чому Порошенко так принципово не хотів підтримувати «блокаду торгівлі на крові»?
Бо, по-перше, у нього є економічні домовленості з Путіним. Друге – він не хоче розривати усі мафіозно-корупційні зв’язки між українською олігархічною мафією, яку очолює президент, та їхніми російськими «колегами». Розумієте, ці зв’язки є дуже тісними, усе переплетено. Так, у Порошенка є бізнес у Росії, а Путін має спільні інтереси із Григоришиним, Новинським та й взагалі з ким завгодно з так званої «еліти». В Україні діють преференції для російського бізнесу в усіх галузях, в тому числі і у енергетичному секторі. От чому.
Після блокування ОРДЛО, наступним кроком, за вашими словами, має бути визнання Росії окупантом?
Так. Зараз основне завдання суспільно активного українського населення – це продовжити тиск на владу і обов’язково добитись від влади юридичного визначення, що Росія є окупантом. Це треба зробити, ухваливши закон про тимчасово окуповану територію.
А Порошенко до цього готовий?
Ні. Ви бачите, як зараз цього закону боїться Порошенко: він збирає засідання РНБО і каже, що це недопустимо. Причому триває і інформаційна пропаганда: багато пропорошенківських так званих політологів, експертів, політтехнологів одразу кричать з екранів телевізорів, що це неможливо, що це шкідливо, що це знищить Україну. Але це брехня. А тому завдання громадськості – тиском змусити антиукраїнську , антинародну та продажну владу почати відстоювати безпеку держави та українців. А тому на Порошенка потрібно тиснути. Бо зараз просто необхідно юридично визнати агресію Росії. А ця «сволота», по іншому не можу сказати, не хоче цього робити. Він копитами і рогами впирається, щоб цього не було. Тому треба дотискати.
Якщо Україна визнає Росію окупантом, що це нам дасть?
Якщо Україна юридично визнає Росію агресором, тоді перед нами відкриваються перспективи у дипломатичній роботі на міжнародній арені, це позначиться і на економічних можливостях.
Ми ж, навіть не визначивши статус Росії, як країни-агресора, не можемо відкрити рота про допомогу біженцям, або вимушеним переселенцям, які тікали від російської агресії. У нас ці люди подаються, як внутрішньо переміщені особи, а тому ми не можемо звернутись до міжнародних організацій з проханням про допомогу їм. Хоча у Європі навіть після Другої світової війни не було такої кількості біженців. А у нас на території України є більше, ніж півтора мільйона біженців, які тікали від «руского міра». Це ж жахлива кількість людей. Вони мають мати статус саме біженця, а не внутрішньо переміщеної особи.
Друге: а хто після деокупації буде відновлювати інфраструктуру на Донбасі? Та там втрати, за підрахунками економістів, на мільярди доларів. Звідки Україна братиме ці гроші?
Третє: коли в нас юридично ведеться антитерористична операція, то у світі це трактується, як «внутрішній український конфлікт, до якого Росія не причетна». Тобто на практиці все виглядає так: Донбас не сприйняв нової постмайданної влади і вирішив відколотись. Але найгірше, що так само цю ситуацію трактує Росія. І через бездіяльність української влади саме так у світі і сприймають так звану АТО. І в цьому величезна загроза. Я вже три роки про це кричу, та лише зараз про це почали говорити. І нині суспільство має консолідуватися, не чекаючи на рішення влади. Адже саме українцям потрібна ця країна, вони мають бути активніші. Визнавши факт окупації, ми залучимо до боротьби наші інформаційні, дипломатичні та військові ресурси. Ми зможемо на військовій та дипломатичній арені боротись з Росією.Розумієте, поки ми не припинимо торгувати з Росією, ми ніколи не станемо незалежною державою, все і надалі буде так, як є.
Як саме народ має консолідуватися?
Зокрема на місцях люди повинні пікетувати органи місцевої влади, а у Києві активісти мають приходити під Верховну раду, вимагаючи прийняти закону про окуповані Росією українські території. Синхронність таких дій породжує перспективу успішного вирішення цього питання. Будь які активні кроки ця влада може робити тільки під тиском українського суспільства, бо вона його боїться.
Але влада каже, що якщо ми розірвемо економічні зв’язки з Росією чи окупованими територіями, це призведе до економічного знищення України.
Що з цим робити?
Коли нас лякають економічними втратами від юридичного визнання окупованих територій чи від розірвання дипломатичних зв’язків з Росією – це звучить блюзнірсько і цинічно. А чому ці фарисеї вимірюють цю війну у втрачених грошах, а не у кількості вбитих російськими «автомийниками» кращих синів України? Чим можна оцінити загублені життя молодих людей? А те, що ці мафіозі недобрали кілька мільярдів – це одразу стає «трагедією для України» і їхні поплічники про це кричать. А чому не кричать про смерть молодих хлопців, де ці експерти, коли гинуть люди? Це ганебно, це сором для держави та для тих, хто підтримує цю нахабну та цинічну брехню.
Разом з тим в Україні працює російський бізнес, зокрема такі банки, як «Сбербанк», «Альфабанк». Як ви ставитесь тоді до діяльності російського бізнесу в Україні, зокрема, що з цим робити?
Ми б мали виставляти рахунки за цю війну Росії. І рано чи пізно це доведеться зробити. Знаєте, в Україні й справді дуже багато російського майна, капіталу – і це ще з початком російської агресії потрібно було конфіскувати. І ті українські підприємства, які підозрюються у співпраці з агресором, теж потрібно було арештувати. Якщо їх злочин доведуть – можна усе конфісковувати на користь українських військових. Так роблять усі країни, які себе поважають. Але наш президент, як верховний головнокомандувач, показуючи таку слабку, антиукраїнську позицію, засвідчив, що він не може бути президентом України.
В чому його слабкість?
Це очевидно. Порошенко одразу після побиття активістів на редуті у Кривому Торці мав би піти у відставку, визнавши, що правоохоронці не мали права після трагічних подій на Майдані піднімати руки на мирних громадян. У відставку також мали піти міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та начальник поліції Донецької області В’ячеслав Аброськін. Щодо цього Аброськіна у мене взагалі багато питань. Це ж сепаратист, який у 2014 році сидів у Криму, а, не отримавши посади від окупанта, втік на материкову територію України.
Натомість відбулося неймовірне: поліцейські, які побили активістів, потім спокійно, порушивши регламент, зайняли трибуну Верховної ради. Опісля цих подій, сумнозвісний керівник сепаратиського батальйону «Восток» Ходаковський пише у соцмережах, відверто знущаючись з тих, хто захищає Україну, що «у Верховній раді він впізнав свого колишнього підлеглого, який вбивав українців у складі сепаратистів». Ви розумієте, що це означає? Вони ж ненавидять наших захисників, а тому так легко і побили українських патріотів. Найцинічніше це те, що вони на горбах цих побитих блокадників, які в минулому були майданівцями, і прийшли до влади.
Але Порошенко заявив, що нібито блокада «зірвала план повернення Донецької та Луганської областей»…
У Порошенка ніколи не було ніякого плану повернення окупованої терористами Донецької та Луганської областей. Бо їх повернення – це деокупація і вона має свої ознаки. У нас же нічого не роблять для повернення цих територій, жодних – ні дипломатичних, ні юридичних, ні військових кроків не зроблено. Окуповані території інформаційно відрізані від України. Є такий спосіб, як поширення пропагандистських матеріалів на окупованих територіях, але зараз наша влада навіть цим не займається.
Щодо поліцейських в парламенті: багато хто з експертного середовища заговорив, що в Україні будують поліцейську державу. Ви, маючи досвід боротьби з справжнього тоталітарною, поліцейською державою, з цим згодні?
В Україні й справді будують поліцейську державу. Це було помітно уже давно. Наголошу, що наша країна має усі ознаки поліцейської держави. Наші військові, які перебувають на передовій, не так добре оснащені, як Національна гвардія чи той самий же КОРД, колишній «Беркут», які перебувають у Києві та займаються охороною парламенту чи інших владних установ.
Тобто влада поліцейськими намагається захистити себе від людей. І тому у нас розбудовують поліцейські структури замість армії. Але хочу їх розчарувати – владу поліцейські не врятують від гніву простих українців. Якщо народ організується та виступить проти якогось антинародного рішення, то ніяка Нацгвардія їх не врятує. Приклад Януковича це вже чітко показав.
Але міністр МВС Аваков, схоже, іншої думки…
Я знаю, хто такий Арсен Аваков. Аваков – це один з главарів харківських бандоформувань. У Харкові є два мафіозних клани, один – це клан Добкіна і Кернеса, а другий – клан Авакова. Вони конкурували між собою довгий час. На Авакова свого часу заводили сім кримінальних справ, вони зараз заморожені. Можливо, їх навіть уже знищили. Але ці кримінальні справи стосувались корупції, розбійних нападів, грабежу. Це я знаю точно.
А як ви тоді оцінюєте діяльність інших українських спецслужб, зокрема СБУ?
СБУ наша займається лише поширенням «фейків». От останні – викрадення Олексія Гончаренка та замах на Антона Геращенко. Та кому вони потрібні? Що вони для України значать, що вони зробили для держави? Це ж смішно!
СБУ та й інші спецслужби були б ефективними, якби вони боролися з внутрішніми та зовнішніми ворогами. Але це не так. От у відділі департаменту по боротьбі з корупцією СБУ працює такий собі Василь Пісний, за яким на мою думку, тюрма давно плаче. Кому там боротися?
Далі – на п’яту колону в Україні, тобто на того ж самого Медведчука і на його «Український вибір» у спецслужб, на мою думку, є достатньо матеріалів, щоб припинити цю роботу. Але ж ніхто їх не зачіпає.
Хіба у СБУ немає матеріалів на Добкіна чи Кернеса, які навесні 2014 році літали до Москви та організовували постійну колотнечу в Харкові? Що, СБУ цього не знає? Ні, вони все прекрасно знають, але не поспішають щось робити.
На них зав’язані величезні контрабандні потоки. Вони ж давали дозволи на «торгівлю на крові» з окупантами. Тисячі товарів українського виробництва перевозились на окуповані території. Тобто вони отримували колосальні відкати, а тому єдиного, кого вони захищають – це приватні інтереси Порошенка. Замість ефективної роботи, вони можуть запускати хіба фейки» про «шатун», та «замахи».
Тобто «п’ята колона» в Україні нікуди не поділась?
П’ята колона почуває себе дуже вільно в Україні, натомість ми не бачимо жодних серйозних заходів проти її діяльності. Це означає, що українська влада суттєво не змінилась, просто систему очолив Петро Порошенко. Знаєте, я раніше президента Януковича називав «хрещеним батьком української мафії», тепер же ним став Петро Порошенко – от вам і всі зміни в державі. Адже саме від президента, насамперед залежать кадрові питання та боротьба з корупцією. Але корупція нікуди не зникла, ми з нею стикаємось кожен день. А кадрові рішення хіба стали ефективнішими? Просто розставили своїх людей і дали їм завдання працювати так, як «потрібно».
Говорячи про п’яту колону, важко не згадати діяльність Московського патріархату в Україні. Що з цим робити?
Якщо говорити про певні релігійні проблеми в Україні, то, як на мене, наша влада мала б робити активніші кроки, щоб нейтралізувати агентурну структуру, якою сьогодні є православна церква Московського патріархату. Вони на території України поводяться, як колаборанти, відмовляючись відправляти похоронну службу за загиблими українськими військовими, поширюючи всяку брехню про Україну серед власних парафіян. Ці факти усім відомі, їх обговорюють у соціальних мережах. Цим би мала давно зайнятися Служба безпеки України та негайно заборонити такі парафії, які шкодять національній безпеці.
Ми ж пам’ятаємо той ганебний випадок, коли митрополит РПЦ Онуфрій позаминулого року під час вшанування загиблих героїв українсько-російської війни, відмовився встати. Це вияв жахливої зневаги до наших героїв. Але ж ніякої реакції з боку української влади не було.
А як щодо Верховної Ради?
Цю Верховну Раду потрібно давно переобрати. Але водночас для цього потрібно прийняти новий закон про вибори і потрібна нова легітимна Центральна виборча комісія. Адже діюча ЦВК незаконно виконує свої функції.
Патріоти у Верховній Раді є, але їх, на жаль, дуже мало. Патріотами можна назвати лише тих, хто зараз в той чи інший спосіб намагаються прийняти закон про окуповані РФ території України, які добиваються, того, щоб юридично визнати факт окупації Росією частини України.
Чому ж цих патріотів так мало?
Все просто. На жаль, партійні списки своїх політичних проектів формують олігархи. І саме вони привели до влади не патріотів, а тих, кому їм було потрібно.
Зараз знову заговорили про статус української мови в Україні, зокрема пропонується підтримати закон про її захист та поширення. Разом з тим, не всі українські чиновники знають державну мову. Що з цим робити?
Українську мову потрібно активно захищати. Але навіть зараз є достатньо законів, щоб наші чиновники говорили українською. Це і закон Про державну службу, є стаття Конституції, яка каже, що єдиною державною мовою в Україні є лише українська і чиновники зобов’язані нею спілкуватись. Але наші чиновники цього не роблять. І глава держави, який відповідно до статті другої Конституції України має гарантувати виконання законів, також цього не робить.
Коли доходить до проблеми функціонування української мови в Україні, то нам кажуть – це не на часі, є питання важливіші. «Не на часі» означає одне – насправді немає бажання, немає політичної волі щось робити для захисту української мови, немає бажання дотримуватись закону України.
Разом з тим на державних посадах в Україні є багато неукраїнців: є запрошені іноземці, є люди, які, крім українського паспорта мають по кілька іноземних. Як ви до цього ставитесь?
По-перше, неукраїнці, тобто ті, які мають по кілька паспортів, в Україні не мають права працювати на державній службі. Якби закон цей працював, то очевидно, що не було б проблем.
Друге: я проти того, щоб запрошувати на державні посади іноземців. Ці люди можуть працювати в Україні консультантами, радниками, але не займати вищі державні пости. Натомість ті, які можливо і за походженням не українці, але набули громадянства, дотримуються норм законодавства, визнають українську культуру та ідентичність, знають мову, можуть працювати тут.
Ви активно критикуєте нинішню владу. А якою має бути справді ефективна влада в Україні?
Критикую, бо Петро Порошенко показав, що він не здатний провести в Україні якісь реформи, щоб українцям стало краще жити. А те, якою має бути справжня українська влада, про це говорили ще з 90-х років ХХ століття. Ефективна українська влада має відповідати трьом принципам: патріотизму, професіоналізму та порядності. Ось такими мають бути усі українські чиновники.
Тоді чому, починаючи з 90-х років, нами керували ті, хто хотів лише на цій країні нажитись?
Вочевидь, кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Можливо, ми на таку владу заслужили.
Якщо українці і надалі сидітимуть і сподіватимуться, що їм допоможуть чи то із Заходу, чи то із Сходу, чи то із неба сам Господь Бог, то вони нічого не отримають. Треба брати усе в свої руки і боротися. Бо Бог допомагає насамперед тим, хто сам здатний собі допомогти. Як ми будемо діяти – таку владу і матимемо. Усі народи мають тільки ту владу, на яку самі заслуговують. А тому потрібно перестати скаржитись і починати щось робити. Зокрема, українцям зараз потрібно тиснути громадською думкою на владну верхівку. І якщо президент продовжуватиме цією думкою нехтувати, тоді потрібно попросити Порошенка покинути крісло українського президента. Українцям потрібні активні дії, буде запит на зміни – будуть зміни.
Марія Бойко, «Вголос»