Попри 9-місячну підготовку до епідемії коронавірусу, українська влада провалила практично всі її етапи, а тепер, у самий розпал, займається гасінням “позавчорашніх” проблем і викликів.
Тим часом люди продовжують хворіти, кількість госпіталізованих, а отже, “важких пацієнтів”, зростає щодня, на лікарів давно впало шалене навантаження, і це навіть ще не пік COVID-19. Найближчі місяць-півтора будуть критичними – розповів в інтерв’ю OBOZREVATEL відомий український бізнесмен і блогер Олексій Давиденко , який займається поставками медичного обладнання.
Епідемія коронавірусу в Україні лютує вже 10 місяців. Що змінилося за цей час у медицині?
– Нічого не змінилося. Кількість лікарень, яка була на початок березня, відповідає кількості лікувальних установ на перше грудня. Це перше. Якщо говорити з точки зору кількості медустанов, наприклад, польових або мобільних шпиталів, перепрофільованих санаторіїв, то ні на одну більше не стало.
Друге: в медицині нічого глобально не змінилося з точки зору додаткових кадрів. Не змогли повернути на вищі зарплати тих лікарів, які виїхали на заробітки, і не залучили до системи тих, хто працює в приватній медицині. Це можна було зробити.
Все, що робилося за ці вісім місяців – це точкове гасіння пожеж вчорашніх, позавчорашніх, але тільки не сьогоднішніх. Усі вісім місяців влада гасила пожежі, які вже сталися. За винятком червня, липня, серпня, коли вони взагалі “забили” на коронавірус, вважаючи, що його вже подолано, і взагалі не займалися цією темою. Цілих три місяці, запитав журналіст.
Мало того, вони поскасовували те замовлене, передбачене, домовлене й проголосоване, що було заплановано.
Дивіться, можна провалити як в Італії, коли вмирали тисячі і ми читали в новинах, що лікарі змушені вибирати, кому першому віддати кисень. Але тоді, навесні, вони виявилися на передовій, без восьми місяців підготовки. І зовсім інша справа, коли українська влада говорить: “Ну, що ж ви хочете від нашої медицини? Навіть в Італії не впоралися”. Але в Італії не впоралися, не маючи в запасі цих десяти місяців, які були в України!
Тим більше ви не допомагали бізнесу, підприємцям, найманим працівникам, яких звільнили. Ви на це не витрачалися, як усі інші країни. Проте у вас був величезний дорожний фонд, якого б вистачило з лишком для того, щоб за вісім місяців підготувати систему охорони здоров’я і врятувати життя і здоров’я людей.
Проблема комплексна. Проблема перша: дуже низький рівень підготовки управлінських кадрів серед тих, хто повинен ухвалювати рішення. Проблема друга: всі бояться взяти на себе відповідальність, ніхто не готовий ставити підписи, ухвалювати конкретні рішення. До того ж не важливо – популярні чи непопулярні. Владі треба було навчитися брати на роботу людей, які вміють це робити і нести за них відповідальність.
А вона перекидає з хворої голови на здорову, продовжує шукати крайніх, звільняючи по черзі то міністра охорони здоров’я, то роблячи крайніми прем’єрів, шукає “стрілочників” у регіонах замість того, щоб, навпаки, знайти відповідальних і доручити їм “викермувати” з ситуації.
Є третій фактор. Українці настільки не довіряють механізмам роботи в надзвичайних ситуаціях, що навіть абсолютно прозорі речі розглядаються під лупою. Ось треба терміново закупити одноразовий медичний одяг. Той, хто купує, – на нього заводиться кримінальна справа. Все, бажання в нього і тих, хто про це знає, закуповувати щось без тендера більше немає. А за тендером – це місяці!
У нас будь-який рух відразу ж перетворюється на конфлікт влади з опозицією, влади з журналістами, влади з волонтерами, лікарів із пацієнтами. Це наша спільна провина: всі вісім місяців ми перебуваємо в стані внутрішнього конфлікту між собою. Це не дає синергії, тому що навіть ті рідкісні люди, хто готовий був у березні-квітні щось робити, подивилися на все це, плюнули, розвернулися й пішли.
Наразі ж у нас дійсно зараз дуже велике навантаження на лікарів, на лікарні, на швидку допомогу. Сьогодні увага лікаря, яку він може сфокусувати на пацієнті, набагато розмитіша, ніж це було навіть місяць тому. Для тих, хто ще не перехворів, наступні півтора-два місяці стають украй критичними з точки зору мінімально-можливого надання допомоги, систем охорони здоров’я і людського фактора – лікарів. Боюся, ми вже в грудні побачимо те неприємне, що побачити не готові.