«Страшна розправа жорстокої Київської хунти над опозиційним політиком (самим або єдиним)», – таких заголовків ніхто сьогодні не побачив. І не побачить. І заяв в ефірах про страшні репресії націоналістичної влади України не буде. Тиша. Участь Віктора Медведчука проходить настільки по периферії новин і настільки нейтрально, що навіть не віриться, пише політолог Кирило Сазонов.
Я навіть змушений одним реченням цю новину позначити, тому що багато хто міг і не помітити.
Отже, Віктор Медведчук оскаржить рішення Печерського районного суду міста Києва, який продовжив йому домашній арешт до 7 вересня. Усе. Два біта прохідний інформації.
Уявляєте, років зо два тому суд над Медведчуком і домашній арешт.
На тлі обіцянки Генпрокурора завершити досудове слідство і передати в суд матеріали по трьом досить серйозними статтями. Незалежно від прізвища Генпрокурора – інформаційний простір був би повністю поглинений цим інформприводом. А зараз – тиша.
Зрозуміло, що санкціями заблоковані три телеканали самого Медведчука. Але і в РФ немає істерики.
Ні дипломатичних нот, не звучать заклики йти на Київ, щоб звільнити в’язня. Таке враження, що всім байдуже. Списали.
Сам Медведчук мляво захищається, робить прохідні заяви в стилі «з рішенням не згоден, будемо подавати апеляцію, ГПУ стягнула з клопотанням».
Тобто сумна юриспруденція, ніяких політичних гасел. І навіть Рабинович не кричить про «зеленого диявола» і не намагається фальшиво заспівати «Вставай, страна огромная». А здавалося б, такий інформпривід розкішний. Звичайно, домашній арешт не дає картинки страждальця за іржавими гратами, але коли це заважало російській пропаганді? Можна було бити на емоції, кричати про переслідування, випускати до журналістів лікарів зі страшними діагнозами, лікувати які можна тільки за кордоном. Немає своїх телеканалів? Можна на правах реклами розміщувати несамовиті тексти й сюжети на чужих. Гроші завжди можна передати через вірних людей. Тиша.
Складається враження, що Медведчука банально списали старші товариші.
І оточення прекрасно вловило новий напрямок вітру. Він не потрібен як трибуна, не цікавий в якості жертви режиму, навіть в якості наочного прикладу політичних переслідувань. Від слова «зовсім».
Близькі стосунки з Путіним і неймовірний вплив на міждержавні відносини виявилися чи то брехнею, то чи втратили будь-який сенс. А починалося все з санкцій, які ввів Зеленський за рішенням РНБО. Блокування активів, рахунків і телеканалів. І скептики кривилися – мовляв, санкції ні про що, де кримінальні справи? Ось кримінальні справи. І санкції спрацювали. Минуло кілька місяців і цей центр впливу більше не існує.
У протистоянні з Медведчуком Зеленський однозначно переміг.
Уже. Ще до вироку. А росіяни й проросійські сили в Україні вкотре довели – вони своїх кидають легко і відразу. Медведчук сам це розуміє краще за інших. Тому й не наривається на політичні ігри, відбиваючись виключно в юридичній площині з нудним обличчям.
А також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
