Звичайно масштаб особистості Йосипа Сталіна та Петра Порошенка важко порівняти. Як і масштаб їхніх злочинів проти власного народу. Але логіка виправдання мерзенних вчинків свого вождя у вірних порошенківців така ж, як і у вірних сталіністів: армію відродив, Путіна зупинив, безвіз підписав…

Про це пише Геннадій Друзенко, український юрист, активіст, ветеран війни на Донбасі. Надалі передаємо в оригіналі.

Нагадаю, що за часів Сталіна був не тільки голодомор та розстріляне відродження, а й український культурний ренесанс, перший академічний словник української мови, розщеплення атому в Українському фізико-технічному інституті, об’єднання України в сучасних кордонах (крім Криму), а також входження УРСР до складу держав-засновників ООН. Але це аж ніяк не виправдовує жахливих злочинів сталінізму.

Безвіз, Томос, децентралізація і топографічна декомунізація, які сталися під час правління Порошенко, також жодним чином не виправдовують здачі Донецька Гіркіну, Іловайської трагедії, таємних протоколів до Мінських угод, щодо Донецького аеропорту, політичного відродження Медведчука або затягування обміну заручниками заради політичного піару “нашого головного” .

На жаль, ХХ з’їзд КПРС не поховав сталінізм. Ми бачимо його реінкарнацію в сучасній Росії. Ми бачимо людей, які поводяться як вірні сталіністи в Україні. Тільки у них замість “вождя народів” свій “сивочолий гетьман”, який виглядає як дрібний злодюжка на тлі кривавого кремлівського тирана.

Втім, якщо плівки Бігуса (а точніше генерала Кондратюка) можна вважати сучасним аналогом “секретної доповіді” Хрущова на ХХ з’їзді КПРС, то у президента Володимира Зеленського є фантастична перевага перед Микитою Хрущовим.

Попри всі свої недоліки, шостий президент України не був співучасником злочинів п’ятого. А тому він зобов’язаний не просто обмежитися оприлюдненням “подвигів” свого попередника, а дати їм юридичну та історичну оцінку. Щоб замість російського “можемо повторити”, в українській ментальності закарбувалося: “Ніколи знову!”.

Нам як ніколи потрібні міцні та справедливі правила гри замість управління країною в ручному режимі. Нам потрібні відкритість та прозорість влади замість плівок майора Мельниченка або генерала Кондратюка. Нам потрібно нарешті вчитися “жить не по лжи”. Навіть якщо цей вислів належить Солженіцину. Тому що етика важливіше айдентики. А етичність важливіша за ідентичність. А як казав наш великий земляк Борис Антоненко-Давидович, “зло, навіть під українським національним прапором, вимовлене українською мовою, все ж залишається злом…”.

Щоб завершити епоху подвійних стандартів і неправди в українській політиці, нам потрібен свій історичний суд. Нам потрібен публічний суд над українським Петеном. Який, до речі, зробив для величі Франції набагато більше, ніж Порошенко – для слави України.

Тому що не повернувши мораль в політику, ми приречені залишатися сталіністами. Навіть якщо проголосимо червоно-чорний прапор державним, заборонимо згадувати СРСР та перейменуємо всі вулиці на честь Степана Бандери…

Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.