Економічну кризу в Україні останнім часом порівнюють із ситуацією в Чилі 1970-1980 років. Чи справді є щось спільне? І як ми можемо використати цю схожість?
Щоб відповісти на ці питання, спочатку спробуємо розібратися, що саме заважає розвитку української економіки.
Деструктивні рішення
За даними дослідження VoxUkraine, з моменту незалежності України було прийнято сім неправильних рішень, які зруйнували українську економіку.
Перше стосується Національного банку. На думку експертів, головний банк країни не мав важелів впливу і став верстатом для друкування грошей, щоб приховати дефіцит бюджету. А це призвело до знецінення нацвалюти.
Друга помилка – ручне регулювання цін та експорту. Уряд боровся з інфляцією адміністративними методами, що і призвело до падіння виробництва.
Ще у 1990-ті більшість населення не змогла якісно використати свої ваучери (державні цінні папери, які забезпечують право громадян на участь у приватизації державного майна – Прим. авт.), "червоні" директори отримали всі важелі впливу, а до приватизації допустили лише наближених до влади. Так з’явилися олігархи. Це третя проблема.
Четверта – викривлена система пільг та преференцій. "Обрані" компанії мали пільги, а решта за них платили.
П’ятим неправильним рішенням було створення спеціальних економічних зон (в межах яких встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії українського законодавства – Прим. авт.), які стали місцем для ухиляння від сплати податків і лише завадили притоку іноземних інвестицій.
Мораторій на продаж сільгоспземлі можна вважати шостою вагомою проблемою. Через цю заборону держава недоотримала від $40 до $50 мільярдів. А це відповідно завадило розвитку агросектора і ринку землі.
В Україні так і не відбулася пенсійна реформи. Працівники не мали стимулів платити пенсійні внески, а бізнес через високі податки йшов у тінь. Хронічно дефіцитний пенсійний фонд тиснув на бюджет. Це сьоме неправильне рішення.
На думку дослідників VoxUkraine, всі ці помилки можна вирішити у найближчі п’ять років, якщо взяти правильний реформістський курс.
Чилійський приклад "чиказьких хлопчиків"
Під час військового путчу 1973 року у Чилі до державного керма став генерал Августо Піночет. Не зважаючи на свій авторитарний метод управління, Піночет був інтелектуалом, досконало володів англійською і понад 10 років пропрацював у США. Напевно, саме робота за кордоном дозволила йому прийняти правильні рішення і залучити до реформування країни молодих фахівців Чиказького університету. А реформувати дійсно було що.
На час приходу кривавого лідера до влади, інфляція в країні складала 190% й була найвищою у світі, на вулицях панувала бідність, а жінки виходили на бунти "порожніх каструль".
Піночет почав з того, що обмежив роль держави майже в усіх економічних сферах і дав карт-бланш юним чилійським економістам, які щойно повернулися зі США.
Перше, що зробили "чикаго бойз" – зменшили витрати уряду і скоротили грошову масу. Таким чином вдалося знизити рівень інфляції. Ці заходи повністю підтримував МВФ і Світовий банк.
Був також зроблений рішучий крок на зустріч приватизації. У Чилі надали перевагу ринковим відносинам і різко обмежили втручання держави в економіку.
Піночет не побоявся відчинити двері іноземним виробникам і створив сприятливий інвестиційний клімат. У країні розвивали лише те виробництво, собівартість якого була нижчою за ціни на світовому ринку. Решту продукції купували. Така політика допомогла розвинути у Чилі виноробство, деревообробну та мідновидобувну промисловість.
Окремої уваги заслуговує пенсійна реформа. У 1980 роках минулого століття у Чилі започаткували хорошу альтернативу державній пенсійній системі. Знову все зводилося до мінімалізації втручання держави. Принцип полягав в обов'язковому індивідуальному накопиченні. Згідно цієї системи, кожен працюючий громадянин має індивідуальний рахунок, на який зараховуються його пенсійні внески (10% заробітної плати). Запровадження такої пенсійної системи позитивно вплинуло на іпотечне будівництво, сприяло розвитку фінансової системи у країні. Експерти вважають, що чилійська пенсійна система – одна із найстабільніших і успішних у світі. Тому її досвід не соромляться переймати інші країни.
Нині ім'я Піночета у багатьох в першу чергу асоціюється із репресіями та вбивствами. За статистикою, кожен шостий чилієць постраждав від рук диктатора. Попри це, експерти стверджують, що саме ввін вивів країну з кризи і направив у правильне економічне русло. Зараз Чилі впевнено займає середні позиції на світовій арені.
Чи реально прикласти чилійське лекало на українську економіку?
Відмінностей між нашою державою і далекою латиноамериканською дуже багато, але підглянути вдалі гуманні (!) методи впровадження реформаторських рішень не просто можна, а й необхідно.
Американський економіст, викладач Чиказького університету Артур Лаффер пригадує, коли Піночет прийшов до влади, його студенти – чиказькі економісти здійснили приватизацію всіх підприємств. Щовихідних вони продавали до 2 тисяч компаній. Їм вдалося зміцнити валюту й скоротити податки. І все це відбувалося за незгоди США.
В Україну Лаффер приїхав працювати радником колишнього міністра фінансів Наталії Яресько. Його поради не є новими, але світова практика показала, що вони досить дієві.
Лаффер вважає, що не буває сильної країни з високими поборами. Тому українцям потрібно знижувати і фіксувати податки, тоді економіка вийде з тіні і почне рости.
Функції уряду мають зводитися до мінімуму. Не можна обкладати податками бізнес і віддавати ці гроші у вигляді соціальних виплат бідним, адже таким чином лише стимулюється безробіття.
На його думку, Україна ще не доросла, щоб мати свою тверду національну валюту. Потрібно опиратися на здорові світові гроші. Щоб зміцнитися, гривні потрібно конвертуватися у долари або євро.
Вже зараз молоді слід думати про свою старість. Не можна жити за рахунок соціальної системи. Кожен повинен працювати на свій успіх, а не сподіватися на державу.
Також, за словами американця, нам слід брати приклад Заходу лише у ставленні до роботи, а не у питаннях витрат. Не варто намагатися зараз жити так, як живуть багаті країни. Треба подивитися, як вони жили до того, коли стали успішними. Саме на цьому початковому пункті зараз стоїть Україна.
До нас зараз запрошують багато іноземців і вважають, що їм вдасться зробити "українське економічне диво", натомість забувають, що у нас є свої фахівці, які можуть поєднати міжнародний та вітчизняний досвід і видати свій рецепт зцілення господарського здоров’я країни. І все це може бути реальним у найближчі роки.