На півдні українські військові поступово, але рухаються вперед, та наступ потребує більше часу і сил.
ТСН показує одну з таких ділянок фронту, де бійці пішли вперед за річку, в села, які вже побиті настільки, що іноді заледве знайдеш, де повісити прапор, де не біжать назустріч щасливі звільнені люди, бо і жителів в селах не лишилось, де поранених потрібно евакуйовувати через річку, де немає куди заховатися, натомість добре видно, коли ворог тікає.
На Миколаївщині є суцільні поля, де все видно на багато кілометрів вперед – менш вдалого місця для війни годі і придумати. Та тут їздить українська броня поміж заліза, яке стирчить із землі. Та ще кілька тижнів тому цю територію важкими зусиллями бійці відвойовували у окупанта.
Я розумію, що хочеться, щоб війна закінчилася завтра чи сьогодні, але легкої прогулянки не буде, – кажуть тут бійці.
Разом із українською землею у 4 населених пунктах до українців перейшли і російські трофеї, які тепер будуть летіти їм назад. Та бійцям доводиться все ще мати справу із ворожою артилерією і авіацією.
Часто бувають тут і поранення, їх доводиться евакуйовувати на бойових машинах
Дякуючи тому, що в нас є машини, які вміють плавати, це нам дуже допомагає дуже часто, – переконує місцевий лікар.
Від місця обстрілу і до лікарні –40 хвилин.
Немає такого стану, що все стабільно погано, або стабільно добре, може бути таке, що можемо два дні курити бамбук, а потім два дня не опускати руки, немає тенденції до будь-якої стабільності, – кажуть медики.
Медик Роман розказує – стабільні та звичні тут лише поранення бійців – осколки і контузії.
У боргу українські воїни не залишаються, дають бій. Все це можна побачити завдяки аеророзвідці, вона фіксує кожен крок ворога.
Він панічно тікає, а ти думаєш, да, я за тобою веду спостереження постійно, де б ти не ховався, я тебе знайду, – сміються бійці.
Зараз бійці ведуть бій за наступне село, де аеророзвідники бачать синьо-жовті кольори посеред руїн.
Дуже важливо, аби той прапор там висів, наші хлопці за те село боролися, багато наших побратимів полягло, – кажуть військові.
Політолог Михайло Басараб також підтверджує, що успішна кампанія на Харківщині не повинна створювати враження, що ми вже перемогли. Перемога буде, але не так швидко й не так просто, як хотілося б. На початку вторгнення сенсом російської війни було захоплення України.
Тепер уже зрозуміло, що цього не станеться. Тепер її сенс – порятунок репутації Путіна. Він не може собі дозволити програти. Але Росія має зазнати повноцінної поразки. Недостатньо вигнати її військо з нашої території. Вона ніколи не цінувала людського життя – ще кидатиме в м’ясорубку сотні тисяч солдатів.
Уже є інформація від представника Bellingcat Христо Грозєва, що Путін дав вказівку російським олігархам збирати і фінансувати приватні армії. Росія так просто не здасться – зброї, нехай неякісної, в неї вистачає. Радянський Союз готувався до Третьої світової війни – тепер РФ володіє його арсеналом. Повне звільнення українських земель від окупантів до кінця 2022 року – радше бажане, ніж реальне. Але ми їх все одно виб’ємо.
Витіснення Росії за межі нашої країни буде лише половиною перемоги. За результатами соціологічних досліджень, 81 відсоток українців упевнений, що ми переможемо, іще 16 – що, найімовірніше, переможемо. Як на мене, повна перемога України – це коли Росія опиниться у стані, в якому буде неспроможна загрожувати нам та іншим країнам щонайменше впродовж найближчих десятиліть, а можливо, й назавжди.
Це має статися внаслідок неминучої масштабної дестабілізації всередині РФ, через що вона припинить існування в нинішніх межах і за теперішнього державного устрою. Тобто повторить долю Радянського Союзу. Другий варіант – примусова зміна режиму всередині РФ після капітуляції, демілітаризація і денацифікація за принципом постгітлерівської Німеччини. Буде змінена форма державного правління, запроваджені обмеження щодо озброєнь. Але й у цьому випадку Росія все одно розпадеться на дрібніші частини. Ліберальна й демократична Російська Федерація неможлива – це уламок імперії, що тримається на примусі й агресії.
Вона складається з багатьох поневолених народів, у яких немає спільної ідентичності. З великими потугами Москва пробує її сформувати на основі імперського й радянського міфів. Але складно переконати якута, бурята або чеченця, що вони – православні росіяни-ленінці. Тому демократична Росія довго не проіснує.
