Коли прийшли за Шарієм ви мовчали… Так починає свою замітку в Facebook Сергій Фурса. Далі передаємо його слова в оригіналі.
Хунта лютує. На догоду новому ідолу, Байдену, йде наступ на святе. Спочатку вони прийшли за Деркачем і назвали його російським агентом. Хоча це і не новина. Потім вони прийшли за Дубінським і змусили його продавати улюблені автомобілі мами і позбавили ютюба. Потім прийшла черга телеканалів Медведчука, залишивши без роботи сотні теличок, яким тепер не буде за що купити перший коктейль в клубі. А друга улюблена дружина Медведчука, Тарас Козак, тепер не може сходити в аптеку. Наступним став Шарій. Доки? Скільки ще авторитарна фашиствуюча хунта в Києві буде пригнічувати людей, що живуть в Іспанії?
Але треба пам’ятати, що почалося все з Булгакова. Фашистська хунта крок за кроком бореться з людьми, які не дають заборонити в Україні велику російську літературу. Вони слідують за фашистами, які спалювали книги. Київська хунта хоче спалити пам’ять. Пам’ять дідів, які воювали. Пам’ять про великі перемоги.
Наступним будемо Кива?
А хто як не він, готовий до останнього подиху захищати сторінки великий творів. Кива – це український Вольтер.
Тільки подумайте. Вольтеру приписують слова «Я не згоден ні з одним словом, яке ви говорите, але готовий померти за ваше право це говорити». Кива ж може з гордістю сказати «Я не прочитав і рядка в своєму житті, але готовий віддати все, навіть яму з жомом, за право інших читати книги російських письменників».
Парадоксально, але факт. Більшість захисників російської літератури в Україні – це люди, у яких на обличчі написано, що вони ніколи не читали в своєму житті. У тому числі російську літературу. Вони і говорять то іноді важко. Але вони готові життя покласти за право читати. Ось це ознака великих людей. Вони борються не за себе. Самі вони не відрізнять Булгакова від Достоєвського. Але їм і не треба. Вони хочуть, щоб інші читали. Це великі люди. Гуманісти жорстоко 21-го століття.
Вони пройшли через важкі 90-ті, коли всіх очкариків, які вміють читати, гнобили. Причому вони ж і гнобили. І тепер вони повинні спокутувати свою провину. Суркіси і Шуфричі роблять це заради великої літератури, на яку у них не було часу. Слабкі там не виживають. Тому вони добре знають ціну слову. Пацанському слову.
І таких людей переслідує Сорос і його посіпаки. Таким людям намагаються закрити рот. Але вони не знають, всі ці Байдерлогі, що Кива, який мовчить, ще страшніший. Тому що мовчить Кива думає.
Мовчання Киви і Дубінського – це мовчання ягнят, яких ведуть на заклання масони. Щоб отримати контроль над розумами українців. Щоб змусити читати Марка Твена замість Булгакова, щоб замінити Достоєвського на Байрона, щоб люди забули Пушкіна і читали тільки Драйзера. Ось вона рука американської вояччини. А що потім? Потім люди стануть дивитися фільми Вуді Аллена замість «Любов у великому місті»? Чи розуміє це президент, чиїми руками орудують рептилоїди?
Зараз вони прийшли за Шарієм. І якщо ми будемо мовчати, то вони продовжать. Заберуть фейсбук у Дубінського, позбавлять ефірів Бужанського, відправлять на рудники відому прочанку, дружину Медведчука, а Киву посадять в жомову яму? А потім що? Посадять в американську в’язницю Коломойського? Будуть зневажати права кращих українських громадян. І все це тільки тому, що народ мовчить, коли приходять за кращими, за сміливими, за вірними русскому міру.
Не мовчіть, люди. Не можна мовчати. Радійте. Кричіть, а то раптом це пройде, як сон….
