Як Саакашвілі вийшов на «Волю» або кілька слів про практику політичних симуляцій

Сам процес «злиття» партій «Рух нових сил» і «Воля» мав відбутися на центральному оглядовому майданчику столичного Маріїнського парку – поблизу площі Конституції, яка розташована впритул до Верховної Ради. Організатори дійства зібрали зо п’ять десятків людей, які із прапорами двох політсил вишукувалися у кілька рядів біля змонтованої пересувної сцени, – Корупція Інфо

Популярне: ЦІЛКОВИТА ОКУПАЦІЯ: У Криму страшенна заметіль! Важко передати словами що там коїться (ФОТО)

Медійність заходу гарантувала поява екс-губернатора Одещини та колишнього президента Грузії Міхеіла Саакашвілі. Справді, журналістів не бракувало, щоправда, телевізійних камер було обмаль: після неоднозначного за своїми результатами губернаторства та провальної ініціативи щодо створення «Руху проти корупції» від популістських заяв і скандального норову грузинського політика відверто стомилися навіть медійники.

Та й сам інформпривід про «об’єднання» із маловідомою партією «Воля» був обраний радше для чергових заяв Саакашвілі про необхідність дострокових парламентських виборів. Аби зрозуміти це, не варто далеко ходити: партія «Воля» нині представлена у парламенті лише одним народним депутатом-мажоритарником – Юрієм Дерев’янком. Згідно з даними соціологічного опитування, яке проводив Київський міжнародний інститут соціології ще в грудні минулого року, у разі дострокових парламентських виборів за партію «Воля» готові були б віддати голоси 0,6% респондентів. А от за партію «Рух нових сил» Саакашвілі, згідно з даними того ж опитування, потенційно могли б проголосувати близько 4,1% громадян.

Якщо синергетичний ефект від «злиття» двох партій не допоможе політичній силі екс-президента Грузії навіть подолати 5% виборчий бар’єр на виборах до парламенту, постає логічне запитання: навіщо ж об’єднуватися?

Класика партійного жанру

Розколи і об’єднання – найбільш улюблені процеси у вітчизняному партійному житті впродовж усіх 26 років незалежності України. І той, і інший процеси не мають юридично-правового вираження у реальності. Тобто жодних правових процедур для об’єднання двох, трьох чи більше партій в одну політичну силу в сучасних українських політичних реаліях не існує.

Тому, коли лідери двох чи більше партій говорять про об’єднання, – вони заздалегідь вводять в оману своїх виборців. Формально, аби об’єднатися, одна з партій мала б пройти процедуру юридичної ліквідації, а її колишні члени – написати вступні заяви до іншої політсили, з якою оголосили про намір об’єднатися. «Юридично партія «Воля» нікуди не зникає. Ми домовилися з нашими партнерами, що частина наших людей, «ядро» наших активістів будуть із часом частиною «Руху нових сил».

Партія «Воля» не може зникнути, вона є частиною «Руху нових сил». Якщо ми говоримо про ті свідомо створені штучні механізми, які не передбачають того, аби 2 партії об’єднувалися в блоки, то маємо розуміти: якщо мова йтиме про якісь вибори – чергові чи позачергові – буде висуватися єдина команда на базі «Руху нових сил», тоді партійці «Волі» увійдуть у єдину команду. Це може бути і партійний список», – дав своє бачення «об’єднавчих процесів» журналісту «Слова і діла» один із лідерів партії «Воля», позафракційний нардеп Юрій Дерев’янко.

Звісно, оголосивши про «злиття», лідери двох політсил розповідали присутнім про спільні ідеологічні позиції. Щоправда, в дійсності змогли презентувати лише документ із назвою «Декларацію відповідності членства у «Русі нових сил». Суть декларації – оголошення про жорстку політичну люстрацію на вступ до нової політичної сили для всіх ймовірних кандидатів, які раніше були так чи інакше пов’язані із Партією регіонів, КПУ, «Опозиційним блоком», партіями «Відродження», «Воля народу», людей, «які не відповідають критеріям люстрації, зазначеним у законі про очищення влади», «жодного чиновника, який не може довести свої статки і їхнє походження», «людей, які приходять в політику, щоб красти», «людей, які вчиняли кримінальні злочини», «учасників корупційних скандалів». Відверто кажучи, враховуючи такі критерії, наповнити списки «Руху нових сил» її лідерам буде вкрай важко.

Навіщо «об’єднуватися»?

Перша причина, яка штовхає позапарламентські опозиційні партії до об’єднань, – необхідність нагадати про себе. Медійний ефект завжди гучніший, чим більше політичних сил заявлять про наміри об’єднати зусилля. Особливо це стосується партій, які лише збираються в похід за владою: згадаймо про фальшиве «злиття» «Фронту змін» Арсенія Яценюка із «Батьківщиною» в той час, коли її лідерка Юлія Тимошенко була за ґратами. Те саме і з координацією зусиль «Батьківщини», ВО «Свободи» та партії «УДАР» Віталія Кличка під час подій Революції гідності. До слова, навіть після умовного входження «УДАРу» у партію «БПП» юридично політсила чинного мера Києва так і не була ліквідована. Так само, як і «Фронт змін»: обидві партії є у переліку Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України – відповідно під номерами 95 і 126. «Нехай будуть собі, може, колись знадобляться», – міркують українські політики, не припиняючи розмов про «об’єднання зусиль», «спільні походи проти злочинних дій влади», «безкомпромісну боротьбу із корупцією» і ще багато чого.

Вибух популізму та нові гравці коаліції: експерти про зміни у політикумі

За словами організаторів сьогоднішнього політичного дійства, розмови про «об’єднання» партія Саакашвілі веде ще із «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка, «ДемАльянсом», та навіть із «Самопоміччю». Тим часом можна лише припустити, що «об’єднання» із «Волею» – це, згадуючи відомий жарт зі старої радянської комедії, таке собі «тренування на кицьках» для нової партії Міхеіла Саакашвілі. Адже потрібно проаналізувати, наскільки цікавими й затребуваними в суспільстві будуть подібні новини.

Другою причиною для об’єднання зусиль є те, що у партії «Воля», попри її всього 3-річну історію існування, вже є досвід участі у парламентських та місцевих виборах. На місцевих виборах 2015-го року «Воля» отримала представництво у 8 областях України: 433 кандидатів було обрано до 143 місцевих рад різного рівня. В 9 містах обласного значення, районних центрах, об’єднаних громадах партійці від «Волі» сформували найбільші фракції в радах, а у 4 містах України кандидати від партії стали мерами. Партія «Рух нових сил», зареєстрована лише у лютому 2017-го року, жодними з таких успіхів похвалитися поки не може.

Нарешті, третьою причиною мав би стати умовний синергетичний ефект від об’єднання, який гарантував би проходження 5% виборчого бар’єра у разі дострокових парламентських виборів. Щоправда, справді потужним фронтом «Рух нових сил» міг би піти на вибори лише після успішних перемовин із партією «Самопоміч». Однак чи погодиться Андрій Садовий на подібну співпрацю – залишається лише здогадуватися.

Об’єднуватися не переоб’єднуватися!

Вкотре дивуєшся, аналізуючи бурхливе вітчизняне партійне життя. Станом на квітень 2017-го в Україні зареєстровано 352 партії на будь-який смак та ідеологічні вподобання. Про більшість з цих партій 90% пересічних виборців ніколи навіть не чули, не кажучи вже про голосування у виборчих бюлетенях.

«Рух нових сил»: Саакашвілі розповів про плани своєї команди

Навіщо ж їх створюють? Аби потім об’єднуватися та «посилюватися»? Насправді партійний рух давно перетворився на вигідний бізнес: партії реєструють, аби згодом продати їхні реєстраційні документи, або ще гірше – такі партії беруть участь у розподіленні квот на представництво у виборчих комісіях різних рівнів. Потім ці квоти можна також вигідно перепродати.

Крім того, кожен медійний персонаж в українському політикумі рано чи пізно замислюється над створенням власної політичної команди, яка має умовно об’єднатися на базі якогось корпоративного бренду. Саме бренду, а не ідеології – тобто використовуючи ім’я або вдалу асоціацію з іменем політика, який, немов локомотив, зможе на своїх плечах провести у парламент чи інший представницький орган певну кількість депутатів. По факту – це будуть або його підлеглі-соратники, або бізнес-партнери. Так, нещодавно позафракційний народний депутат Надія Савченко провела з'їзд, на якому було створено політичну партію «Громадсько-політична платформа Надії Савченко».

Одним із наслідків подібної партійної «активності» є поступова зневіра українців у ціннісних орієнтирах політичного життя. І найпершими, хто скористається плодами цієї зневіри, стануть спритні політики-«гречкосії», які вкотре роздаватимуть «продуктові набори» чи купуватимуть голоси виборців за умовних 500 гривень. Навіть знаючи про те, що за такі дії в законодавстві вже передбачена кримінальна відповідальність.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»