Контактна група в Мінську вкотре намагається домовитися про режим тиші в зоні проведення Антитерористичної операції. Цього разу досягнута домовленість про розведення війську Збройних Сил України і бойовиків. Як виконуються ці домовленості, і наскільки це вплине на встановлення миру на Донбасі
Маленькі кроки чи великі маневри
Як відомо, наприкінці серпня в Мінську контактна група домовилася про припинення вогню з 1 по 15 вересня. Однак все це залишилося на папері. Як такого припинення обстрілів з боку бойовиків так і не відбулося. Втім, українське експертне середовище дуже скептично тоді оцінило такі домовленості, адже вони не перші. І результат завжди був той самий: через якийсь період обстріли поновлювалися з новою силою.
Цього разу, на перший погляд, була надія, що обстріли таки припиняться. Причина – рішення в Мінську стало прямим наслідком нещодавньої місії в Україну міністрів закордонних справ Німеччини Франк-Вальтера Штайнмайєра і Франції Жан-Марка Еро, які приїхали з російськими пропозиціями. Тому, зауважує аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач, росіяни не могли не погодитися на те, що самі й запропонували.
Отже, з 22 вересня де-факто почався відлік 13 днів для розведення сил ЗСУ та бойовиків з незаконних збройних формувань на трьох ділянках кордону. Сторони мають щонайменше 7 днів дотримуватися тиші. Якщо ж протягом семи днів режим тиші не буде порушений жодною із сторін, то після цього можна буде вести переговори щодо відведення живої сили і техніки від лінії зіткнення.
Вперше в цих умовах прописали чіткі механізми по реалізації домовленостей. Зокрема те, що порушеннями вважаються, крім стрільби, блокада переміщень місії ОБСЄ. За словами Володимира Горбача, досягнуті домовленості контактної групи в Мінську так чи інакше почнуть виконувати.
Розведення сил ЗСУ та ОРДЛО на трьох ділянках кордону на сході України – це спроба зробити якісь маленькі кроки в тій ситуації, коли великі зробити неможливо. Продемонструвати, що процес по врегулюванню конфлікту рухається. Принаймні, що сторони конфлікту мають добру волю це робити,
– зауважує він.
На переконання голови правління Центру соціологічних та політологічних досліджень "Соціовимір" Сергія Тарана, ці домовленості – певні маневри з боку України, які дозволять зробити кілька важливих речей.
По-перше, тримати спільний фронт із Заходом і говорити про наші спільні дії. Тим самим – отримувати допомогу Заходу і продовження санкцій проти Росії. По-друге, це дає Києву час для посилення власної армії, щоб Росія відмовилася від своїх загарбницьких ідей щодо України назавжди,
– зауважив політолог.
Фейкова "тиша"
На думку Володимира Горбача, домовленості про розведення військ дають мало шансів на успіх, оскільки глобальна ситуація і ситуація на місцях, тобто на лінії розведення, – несприятлива для врегулювання конфлікту.
З ним погоджується Сергій Таран. На його думку, розведення військових сил зменшить інтенсивність бойових дій ближче до нового року. Тому що Росія буде робити спроби все, аби зменшити тягар санкцій. Але ці домовленості, вважає політолог, – не стратегічний здобуток.
Бойові дії можуть стати менш гострими на кілька тижнів чи місяць, але це не призведе до тотального миру. Вивести зараз війська з Донбасу для Путіна – це зазнати серйозної політичної поразки,
– переконаний Сергій Таран.
В той же час координатор "Інформаційного опору" Дмитро Тимчук вважає, що це фейкові домовленості. За словами Тимчука, з літа 2014 року бойовики та Росія намагалися "показати" якісь перемир'я і режими тиші – однак жодне з них фактично не працювало. Навіть відсутність обстрілів на вказаних трьох ділянках, зазначає він, не говорить про те, що ситуація на фронті змінюється в цілому. Три ділянки площею два на два кілометри – це просто ніщо.
При цьому, на його переконання, цими домовленостями Україна визнає громадянську війну.
У документі бойовики вказані як "озброєні формування деяких районів Луганської та Донецької областей". Ці формування підкоряються російському командуванню. Фактично вони входять до Збройних сил Росії. Всі командири – російські офіцери. Називати їх "збройними формуваннями районів Луганської та Донецької області", як мінімум, некоректно і злочинно – адже Україна намагається довести міжнародній спільноті, що у нас не внутрішній конфлікт, не громадянська війна, а російська окупація. А в умовах визнаємо внутрішній конфлікт на Донбасі,
– наголосив Тимчук.
Домовленості про припинення вогню дійсно виявилися фейковими. За повідомленням прес-центру АТО, за минулу добу (з 25 на 26 вересня) бойовики 14 разів відкривали вогонь по позиціях українських військових. Тобто режим тиші був порушений буквально одразу після його початку. Якими були наслідки такого порушення – поки невідомо. Та, швидше за все, встановити факт обстрілів представникам ОБСЄ не вдасться, оскільки проросійські бойовики не допустять їх на свої позиції.
Мінські угоди чи Нормандський формат
Чергова спроба домовитися про припинення вогню в зоні АТО знову змусила задуматися над тим, яким же чином можна досягнути справжнього миру на сході України. Як відомо, існує дві площадки для переговорів – "Мінськ" і "Нормандський формат": Україна-Німеччина-Франція-Росія.
Мінські угоди знову показали, що вони неефективні і користі від них за два роки досить мало. Так, завдяки їм вдалося домовитися про обмін полоненими. Але російська сторона одразу блокує обмін, як тільки бачить, що українські позиції посилюються. Власне, для Москви мінські угоди – засіб для шантажу Заходу і України.
Коли хтось думає, що мінські домовленості принесуть мир – це ілюзія. Після того, як був проігнорований Будапештський меморандум, ніхто не вірить ніяким папірцям. Мінські переговори – це засіб для маневрів. На Заході мислять так: поки дипломати говорять, гармати мовчать. Розведення збройних сил – це результат, який дозволить Україні посилити власну обороноздатність,
– переконаний Сергій Таран.
Те, що мінські угоди не принесуть миру, вважає і голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. На його переконання, це можливо лише в "нормандському форматі + США".
Цікаво, що й західні експерти також дотримуються схожої думки. Французький політолог, волонтер Матьє Булеґ, який відвідував зону АТО, в інтерв’ю одному з українських видань зауважив, що мінські угоди неможливо виконати, хоча їх не уникнути.
Мир і надалі залишається дуже примарною перспективою, ці домовленості не вирішують проблем. Щоб просунутися політично, треба вивести з Донбасу озброєння, але росіяни твердять, що ані їх, ані їхньої зброї там немає,
– говорить Булеґ.
При цьому, зауважує він, Захід також всіляко уникає визнавати той факт, що проти України ведуть війну не терористичні угрупування, а Росія. А війна перетворилася на позиційну: вона не рухається з місця ні у військовому сенсі слова, ні в правничому.
Москва заперечує сам факт війни. Захід із ним не погоджується. Але не визнає, що це війна з РФ. Як наслідок — Україна постає перед необхідністю давати собі раду в конфлікті з Росією і нібито не з Росією на своїй території. Причому без права на самостійне рішення щодо збройних формувань, які здебільшого прийшли з РФ. Це досить парадоксальна для Києва ситуація,
– підкреслив він.
Можливо, певним виходом стали б переговори в Нормандському форматі – в ідеалі, із залученням США. Путін після нібито українських диверсій у Криму наприкінці серпня заявив, що сенсу в зустрічі нормандської четвірки немає. Та на саміті G20 на початку вересня погодився, що зустріч потрібна, хоча він того й не дуже хоче.
Заступник глави Адміністрації Президента Костянтин Єлісєєв вже заявив, що лідери "нормандського формату" досягли консенсусу щодо проведення наступної зустрічі, але її дата залежить від практичного наповнення. Дата саміту не визначена, оскільки сторони готують відповідні документи. Водночас, підкреслив Єлісєєв, зустріч може відбутися лише тоді, коли будуть враховані інтереси української сторони.
Єлісєєв, звичайно, правий. Якщо не будуть враховані наші інтереси, – який сенс у зустрічі? З іншого боку, про що вже не раз говорили політичні експерти, Путін затягує час. В США, Німеччині і Франції незабаром вибори. І за столом нормандської четвірки замість Ангеди Меркель і Франсуа Олланда можуть опинитися інші політики, з якими російський президент планує домовитися на своїх умовах.
Мінські домовленості і Нормандський формат, як мінімум, протривають до кінця року, коли буде зрозуміло, хто переміг на президентських виборах у США. І це певним чином вплине на долю цих переговорних форматів. Путін чекає перемоги Дональда Трампа, щоб вступити з ним у переговори, а не з німцями і французами. Хоча Трамп може відповісти, що це європейська справа, і він умиває руки. Тоді ситуація піде по новому колу,
– вважає Володимир Горбач.
Сергій Таран також зазначає: Путін хоче, щоб під час такої зустрічі була досягнута домовленість, яка б стала його успіхом. Зокрема, про проведення виборів на окупованих територіях Донбасу.
Нормандський формат живий. Хоча було б непогано залучати туди інших партнерів. Наприклад, США і Польщу, яка виявляла бажання,
– говорить експерт.
Тому важко спрогнозувати, як на врегулювання конфлікту на Донбасі вплинуть переговори нормандської четвірки, якщо, звісно, вони відбудуться. Як свідчить практика, мінські угоди і домовленості в цих рамках до великих позитивів не призводять. Оптимісти заявляють, що Захід на боці України, про що свідчить продовження економічних санкцій проти Росії. Песимісти вважають, що Мінськ себе вичерпав і проти Росії потрібно застосовувати більш жорсткі заходи.
Примітно, що Петро Порошенко 21 вересня на сесії Генасамблеї ООН виступив з досить жорсткими заявами щодо агресії Росії на сході України, продемонструвавши докази того, що на українській території воює саме російська регулярна армія. Водночас, Верховна Рада ухвалила заяву про невизнання виборів до Держдуми РФ через участь у них жителів Криму.
Можливо, це вплинуло на те, що попри домовленості про розведення сил у зоні АТО бойовики продовжують обстріли. Вочевидь, Москва побоюється посилення санкцій, хоча Кремль застосував всі лобістські можливості для того, щоб санкції послабили. Стає зрозумілим, що Росія різними способами буде підтримувати конфлікт на Донбасі і намагатися завадити його врегулюванню. Відводити свої війська і техніку Кремль не буде, адже це стане крахом для Путіна, який готується до президентських виборів 2018 року. Тому про що б не домовлялися сторони в Мінську чи в "нормандському форматі" – результат буде однаковий. Але Україна мусить постійно доводити західним партнерам, що проти нас воює саме Росія. І, якщо не зупинити її вчасно, то постраждає вся Європа, будуть нівельованні всі демократичні досягнення, які напрацьовувалися століттями.