У руках супротивників Угоди про асоціацію України з ЄС питання переорієнтації наших виробників на західні ринки тривалий час залишалося ключовим аргументом. Цим "доказом" опоненти європейського курсу жахали українського бізнесмена: мовляв, і ліцензії на Заході інші, і стандарти зависокі, і "нас там взагалі ніхто не чекає".
Звісно, новий формат співпраці з ЄС у сфері торгівлі приносив і нові складнощі у вигляді проходження сертифікації. Але цей процес не був би примусовим. Вдатися до нього змусила "найбільш незацікавлена в Угоді про асоціацію сторона" — Росія. Закривши свої ринки.
Так чи інакше, у 2014-2015 роках вперше за тривалий час основним економічним партнером України став Європейський Союз, а не Російська Федерація. За даними Держстату, у структурі українського експорту/імпорту минулого року угоди з європейцями зайняли 33% та 41% відповідно, а із росіянами — 13% та 20%.
Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС, що набула чинності (тимчасового застосування) із 1 січня 2016 року цю тенденцію закріплює.
Звісно, в історії із відмовою від Росії як торговельного партнера і переходом на захід не все складається просто. Держстат повідомив, що 2015 року Україна продала до країн ЄС на 26% менше товарів, ніж минулого року. Але експорт до інших країн падав приблизно такими ж темпами. Знецінення гривні, обмеження НБУ на операції в іноземній валюті та повторна ескалація бойових дій на Сході зробили українських підприємців ще більш обережними у своєму русі на Захід.
Ситуація могла б виправитися із повним застосуванням ЗВТ: за даними того ж Держстату, у січні цього року падіння експорту уповільнилося до 11,7%, наступного місяця цей показник взагалі вийшов на 2,1%. Таким чином на початку 2016-го Україна вже продала на Захід товарів на 2,1 мільярди доларів. Здається, український бізнес, адаптувавшись до нових кризових умов, почав знаходити виходи на ринок ЄС.
Уповноважений із питань підприємництва при Державній фіскальній службі Тарас Качка розповів нам про зміну уявлень вітчизняних підприємців про співпрацю із ЄС.
Боязнь конкуренції, страх «перед високими стандартами», брак інформації про ЄС — відійшли у минуле. Людям тепер не треба пояснювати найпростіші речі про це. Тепер у них інше питання: "А як саме вийти туди?" Ось тут починаються нові проблеми,
— пояснив Тарас Качка.
За словами експерта, українські бізнесмени вже зрозуміли, що ЄС — найбільший ринок збуту із покупцями, які готові платити більше. У них більше не викликає опору думка про нову сертифікацію свого товару: це дійсно необхідна річ, яка підвищує якість продукції та робить її цінною і для інших ринків. На думку Тараса Качки, основна проблема полягає у відсутності маркетингової культури та неволодіння правилами, за якими, умовно кажучи, торгують у ЄС.
За даними Державної фіскальної служби, експорт аграрної продукції за перший квартал 2016 року сповільнилися на 4,2% у порівнянні з аналогічним періодом 2015 року. Якщо врахувати цей показник, то процес виходу українського бізнесу на ринки ЄС видається досить суперечливим.
Цю думку підтверджує Координатор інформаційної кампанії "Сильніші разом" Любов Акуленко, яка брала участь у розробці стратегій виходу для українських підприємців на європейські ринки.
За її словами, торгівлі українських підприємців із європейськими компаніями перешкоджають й об’єктивні фактори. Валютна регуляція після девальвації гривні, відсутність інституту експорту, кредитування бізнесу, гальмування процесу адаптації українського законодавства до європейських вимог грають значну роль у цьому процесі. Але, на думку Любові Акуленко, ключовою залишається ментальна проблема українського бізнесу: відсутність звички думати стратегічно.
Наші бізнесмени, можливо, й активніше цікавляться експортом продукції до ЄС. Але реально більшість із них просто прицінюється. Дійсно хочуть виходу на Захід одиниці — і це тільки ті компанії, які очолюють прогресивні керівники. Інші зрозуміють необхідність цього лише тоді, коли не буде іншого виходу,
— пояснила експерт.
За таких умов важливими стають законодавчі та регуляційні зміни: прийняття нових норм і необхідність отримання сертифікатів за європейськими стандартами, зокрема прописані і в Угоді про асоціацію, здатні змусити український бізнес думати про розвиток експортного потенціалу.
Але так само важливим залишається відслідковування успішних історій українського бізнесу, який зумів зайняти свою нішу на ринку ЄС.
Вітчизняні компанії по-різному знаходять свого покупця та форми торгівлі на Заході. Так, український виробник фільтрів для води (як промислових, так і побутових) Ecosoft купував сировину в Ірландії. Зрештою у цій країні зацікавилися продукцією компанії. Тепер Ecosoft, щоправда під іншим брендом, реалізує товари.
Під назвою іншого виробника на ринку Польщі працює підприємство "Ярич", відоме в Україні своїм печивом.
Компанія "СтудіоПак", яка раніше була дистриб’ютором італійських контейнерів з алюмінієвої фольги, зрештою сама почала виробництво такої продукції в Україні. За декілька років підприємці наважилися на вихід до ЄС — і мали успіх: тепер продукції "СтудіоПак" купують поляки та німці.
У дуже вузькому сегменті ринку працюють український виробник соків "ГАЛС ЛТД" та підприємство виготовлення прасувальних дощок Eurogold. Перший — зайняв нішу на ринку елітної продукції, другий — продає кожну десяту прасувальну дошку.
Перераховані підприємства аж ніяк не відносяться до великого бізнесу, який вже давно виробив свою стратегію роботи на ринках Європи. Це все — приклад вдалого менеджменту середніх і маленьких компаній.
Найважче за таких вимог українському фермеру. Весь час відчуваючи тиск із боку влади, великих виробничих об’єднань та, м’яко кажучи, недобросовісних конкурентів, він виявився неготовим до співпраці з європейськими партнерами. У будь-якій формі. Одиниці можуть дозволити собі пройти всі сертифікаційні процедури та розробити грамотну стратегію виходу на ринок Європи.
Але і це є питанням часу та зміни підприємницької культури. Тому що, як можна було зрозуміти, деякі підприємці самі не хочуть йти туди, де є цивілізовані правила торгівлі.
Інше питання полягає у сприйнятті суспільством інформації про український бізнес і його успіх та проблеми під час виходу на Захід. Навряд чи він буде готовий до експорту до ЄС у державі, де споживачам байдужі стандарти якості, а підприємцям — тіньові схеми домовленостей та сплати податків.