Пенсії збільшили,то і ціни потрібно підняти, передає Корупція.Інфо

Популярне: “Їй не жити – її вб’ють!”: Люди готові на самосуд над Зайцевою

Сьогодні на пару з батьком, з списком покупок в руках і з відчаєм в очах, ми намагалися нічого не упустити, мокнучи під дощем в перебіжках між прилавками.

Один, другий , третій, здавалося б майже кінець і ми скоро виберемось із людської маси. Поки тато стояв в черзі за одним із пунктів списку, я стояв під навісом та спостерігав за людською метушнею під дощем, тримаючи "важелезні" пакети в руках. Проте не до всіх стояла кілометрова черга. Поряд з овочевим прилавком, сиділа старенька, спочатку я подумав, що вона просить милостиню, зовнішній вигляд мене вводив в оману, речі старі, але помітно, що до них ставляться бережно.

Голову прикривала темно-зелена хустина, з під якої виднілася сивина. Глибина карих очей і їхня впадистість підкреслювало старе зморшкувате обличчя з продовгуватим носом та обвітреними і потрісканими губами. Зимовий бушлат, радянської викройки, приховував худорляве та старче тіло, а валянки трималися на ногах лише завдяки подвійній парі колгот та теплих носків. Пані, або ж бабуся, сиділа та тремтячими руками, перебирала якесь насіння чи приправи, висипавши їх на свою синю пошарпану спідницю. Тільки тоді, я помітив що збоку лежить потріпаний мішечок, в якому посортовані приправи, та насіння, декілька написів без цін в різних баночках та пакетиках. Вона продавала, а не просила милостиню, як я хибно подумав. Загалом, в Україні, недовіряєш жебракам-пенсіонерам, адже не знаєш, на що вони витратять, гроші, які ти читач, даєш на благі, як ти думаєш, справи, але це тільки моя суб'єктивна думка.

Вона продавала насіння, здавалося б також ходовий товар, особливо в місті, де велика кількість "дачників-зимовиків", та і людей із села.

Черги до неї не було, натомість за декілька метрів у прилавку де було велике різноманіття того ж насіння тільки у красивих упаковочках, стояла велика кількість людей, принаймі я нарахував понад двадцять. А я ж стояв за декілька кроків від бабусі з мішечком, яка ховалася від дощу під навісом "чужого прилавку", та намагалася продати хоч щось, хоч комусь. Черги до неї не було. Вона тихенько сиділа перебираючи не насіння, а власне життя. Невже літня людина, чиясь мама, бабуся в свою старість не заслужила на тихе та спокійне життя? Невже в Україні – це утопія? Не потрібно зараз говорити про збільшеня пенсії так комусь підняли до 2 тисяч, трьох тисяч. А для решти це що?

Нездійснена мрія і занадто великі сподівання? Невже песнійна реформа, яку тільки запровадили це в дійсності додаткових 140 гривень, про які б казки не розповідав уряд. Якось не хочеться в свою старість залежати від когось, проте і сидіти в холоді під дощем, продавати щось, комусь? Шкодувати всіх і допомогти всім не можна, але ж як би це був одиночний випадок,  це і ти читач помічав, в супермаркетах, магазинах, аптеках, лікарнях.

Про дозвілля та спокійну старість в Україні говорити, напевно, рано. Це помітно, тільки не в сухій статистиці і не в розподілі коштів, не в аналізах економістів, не в збільшені пенсій, це помітно тут, в реальному світі. Правда ж панове депутати? Відійшов від суті. Старенька сиділа і з тремтінням в руках перебирала насіння. Спостерігала за людьми. В погляді благання, не подати, а купити, зрозуміти.

Я пішов звідти так і по суті "нічого" не купивши, та багато чого побачивши і зрозумівши. Купуйте дрібниці у бабусь, в яких гордість не дозволяє просити. Яким держава не дає можливості нормально жити.