Надію Савченко підозрюють у підготовці замаху на життя президента, прем'єр-міністра, членів уряду, народних депутатів, повалення конституцій­ного ладу. Вона нібито змовилася з підо­зрюваним у тероризмі Володимиром Рубаном, ватажками ДНР Олександром Захарченком та Олександром Тимофєєвим. Після того, за версією слідства, в окупованих Макіївці, Горлівці й Донецьку купила зброю.

Савченко затримали 22 березня. Перебуває у слідчому ізоляторі Служби безпеки України. Суд залишив її під вартою до 10 вересня. Вона оголосила голодування.

Адвокати Надії будуть затягувати процес. Савченко вигідно дочекатися президентських виборів. Якщо Петра Порошенка не оберуть, можливо, наступний президент не буде зацікавлений в обвинувальному вироку. Незалежно від того, справжні докази чи сфаб­риковані, — говорить колишній командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий

Технічно зброю могли завезти в центр Києва. Але який у цьому сенс? Особливо, версія з мінометами, що стріляють із баржі по Верховній Раді. Для людини, яка бачила міномет у дії, це звучить як анекдот. Лупити з Труханового острова по парламенту — абсурд. Міномети не високоточна зброя. Вони працюють по площі, а не по точці.

Рубана взяли на перевезенні зброї через блокпост — це справді кримінал. А далі вже почала працювати фантазія слідчих, кожен із яких мріє про нові зірки на погонах. Мовляв, є зброя, а давайте тепер із цього розкрутимо щось фантастичне.

Савченко здатна наговорити багато чого. Але слідчі не дають це на експертизу жодному військовому, а починають розкручувати. Ситуація нагадує комедію — якщо військовий заколот, то на чолі з босоногою екс-льотчицею і стрільбою по куполу Ради.

Популярне: “По сусідству з російськими політиками та арабськими шейхами”: Порошенко міг тиждень таємно відпочивати в Іспанії

 

Надія вляпалась у шпигунські ігри. Радо на це повелася. А далі тільки у суді стане ясно, ким вона себе вважала — суперагентом українських спецслужб чи заколотником, який готував переворот. Одне ясно — Савченко бачила себе великою історичною персоною.

Поки що єдиний суттєвий момент — пропозиція Рубана визнати провину без суду й піти на угоду зі слідством. Якби вважав, що у прокуратури немає вагомих аргументів — не казав би цього. Це означає: щонайменше по Рубану вони є. Інша річ, що докази по ньому і Савченко — це не одне й те ж. Може виявитися, що на одного достатньо, а на другу — ні.

Зазначимо, що Євген Дикий у січні-березня 1991-го числився командиром українських добровольців у Литві – загону, сформованого Українською Студентською Спілкою. Ті роки пригадує так: “Не вистачало півроку до вісімнадцяти. Нам грозили кілька розстрільних статей, але мені могли дати максимум 10 років, бо до неповнолітніх у Радянському Союзі смертну кару не застосовували. Як командир я давав інтерв’ю, решта були в масках і під псевдами”.

1995-го брав участь у боях і розвідувальних місіях на “першій чеченській”. Офіційно був журналістом газети “Всеукраинские ведомости” та виконував гуманітарну місію від Комітету “Гельсінкі 90”.

29 травня 2014-го з півсотнею людей долучився до добровольчого батальйону територіальної оборони України “Айдар”. “Це було об’єднання моєї київської розвідгрупи Майдану, група волинської «Самооборони» і група радикальної організації “Білий Молот”.