Лічені дні залишаються до прибуття канцлера Меркель в Україну, яка перед Києвом відвідала Москву. Крок вірний з точки зору інтересів Берліна.

Про це пише в своєму телеграм-каналі Костянтин Єлісєєв.

Водночас надзвичайно небезпечний з перспектив Києва. Банковій треба готуватися до нових реалій. Тепер навіть тактика “зазирнути в очі” не спрацює, Путін свої очі просто відводитиме чи закатуватиме.

Що не так?

Росія готується до “наступу” і практично не бачить дієвих перепон на жодному з фронтів. Рівень зверхності Кремля з часу “казусу Борреля” не лише не зменшився, а й помітно зріс. Підтвердження цього легко помітити по спільній пресконференції Путіна й Меркель. Москва вірить, що отримала переваги й у Сирії, і в Афганістані, і в Білорусі. Але найбільш перспективним там, очевидно, бачать “просідання” в прогресі демократії, яка після “кабульських подій” здається “ворогом, що відступає”. Путін фактично фіксує свої інтереси щодо країн, де демократичний проєкт не спрацював, починаючи з “арабської весни”.

Після захоплення українських територій, Кремль тепер намагається анексувати й українську боротьбу за відновлення територіальної цілісності. Закріпитися в ролі миротворця. Якщо колись лідируючу роль за столом переговорів відігравало тріо Київ – Берлін – Париж, то нині дедалі більшим є ухил у бік російського наративу.

На спільній пресконференції з Меркель Путіну вистачило нахабства “попросити” канцлера ФРН під час зустрічі з президентом України натиснути на Київ із тим, щоби той повністю виконав всі свої зобов’язання, взятими на Паризькому саміті нормандської четвірки, а також відкликав законопроєкт про перехідний період, всі пункти якого, нібито, “суперечать Мінську”. З чим приїде до Києва Меркель – зрозуміло. Незрозуміло чому вона одразу не відреагувала на цей випад Путіна.

Діалог з Росією переважає в переліку пріоритетів Берліна, який фактично вказує напрям для інших і ще раз наголошує, що ініціатива Меркель – Макрона щодо відновлення контактів з Кремлем знаходиться на столі. Натомість місце України в цьому переліку продовжує невпинно просідати. Чи вдасться перебити це “просідання” кримською платформою чи самітом леді та джентльменів – питання риторичне. Теми Навального, Афганістану, Сирії та Лівії немов свідомо підсилюються з тим, щоб інше, включно з Україною, пішло на другий план. Натомість і після двох років “нових підходів” Банкова так і не вийшла на виграшну формулу, яка б дозволяла тримати м’яч відповідальності за мирне врегулювання завжди на полі Кремля.

Після вояжу Меркель до Москви “Північний потік – 2” можна вважати завершеною історією, у якій Кремль отримав те, що бажав. Навряд чи візит до Вашингтону щось змінить. Недаремно і вельми показово прозвучало “безневинне” запитання Путіна до Міллера про кількість кілометрів, що залишилися до завершення морського відрізку. 15 кілометрів.

Жодного слова про звільнення заручників. Цей вимір є небанальним, і завжди був маркером прогресу й подальших перспектив. Цей сигнал Меркель із Москви до Києва не привезе.
Як підсумок: з московським багажем, відмовою Меркель взяти участь у заходах із нагоди 30-ї річниці незалежності та саміту Кримської платформи її візит в Україну навряд чи матиме додану вартість для нас.

Не таким в Україні хотіли бачити завершення кар’єри політика, авторитет і повага до якого колись зашкалювали серед українців.

Політолог Андрій Бузаров. ввадає, що ізит канцлера Німеччини Ангели Меркель в Україну не дасть позитивних результатів у врегулюванні питань, які будуть стояти на порядку денному. При цьому, зустріч Меркель з Президентом Володимиром Зеленським дасть Україні позицію і вектор напрямку, в якому нашій державі слід рухатися далі, співпрацюючи з США.

Результат переговорів не буде позитивним

“Тема „Північного потоку-2“ вже закрита для України, і шкода, що команда Президента намагається просто піаритися на цій темі, хоча весь світ уже розуміє, що „Північний потік-2“ — вирішене питання, і перешкодити йому ніяким чином не можна”, — вважає експерт.