Турецькі чиновники відкрито вихваляються різким зростанням торгових оборотів з Росією, незважаючи на санкції Заходу проти РФ після її повномасштабного вторгнення в Україну. Про це повідомляє Bloomberg.

Міністр транспорту Аділь Караїсмаїлоглу у Твіттері відзначив зростання торгівлі автомобілями з Росією на 58% за перші чотири місяці року, що свідчить про зростаючу логістичну потужність Туреччини.

Це лише один приклад більш масштабного сплеску турецького експорту до Росії, який, за даними державної служби статистики ТуркСтат, у першому півріччі досяг восьмирічного максимуму $2,91 млрд.

Це засмутить союзників Туреччини по НАТО в США та Європі, які намагалися виступити єдиним фронтом, щоб ізолювати російську економіку за допомогою санкцій, – зазначає Bloomberg.

Туреччина не запровадила санкції проти Росії і намагається збалансувати свої відносини як із Москвою, так і з Києвом. Країна забезпечує Україну озброєними дронами, одночасно заохочуючи російські інвестиції.

Зауважимо, Туреччина є членом НАТО, має митний союз із ЄС і є стратегічним партнером України. Разом з тим офіційна Анкара не долучилася до санкційного режиму проти Росії.

Та навіть більше, з початком російської агресії в Україні Туреччина поступово перетворилася на тиху гавань для російського підсанкційного бізнесу, олігархів і туристів – пише старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер у колонці для одного зі ЗМІ.

Цей тренд отримав продовження під час нещодавньої зустрічі в Сочі президентів РФ та Туреччини.
Владімір Путін та Реджеп Таїп Ердоган додатково домовилися про частковий розрахунок за російський газ у рублях. Туреччина також погодилася запровадити російську платіжну систему “Мір” у п’ятьох своїх банках.

Варто нагадати, що напередодні цієї зустрічі The Washington Post повідомляло, що Путін проситиме в Ердогана допомоги в обходженні західних санкцій. Зокрема, про купівлю частки в турецьких нафтопереробних заводах, нафтових резервуарах і терміналах, аби приховати походження нафти після запровадження нафтового ембарго ЄС.

І тепер, за інформацією Financial Times, західні країни, зокрема члени ЄС, розглядають можливість запровадження санкцій проти самої Туреччини.

Виникає питання: що зумовлює такий курс Анкари? І чи здатна загроза західних санкцій змусити її змінити цю позицію?

“Особлива” позиція Туреччини щодо неприєднання до санкційного режиму має декілька причин – від концептуальних до цілком прагматичних – пише Габер та наводить їх нижче.

По-перше, турецька влада не визнає санкції дієвим інструментом зовнішньої політики.

Анкара неодноразово відкидала можливість долучення до санкцій і раніше, наполягаючи на їхній неефективності, контрпродуктивності, сприянні ізоляції країн-порушників та ескалації напруги.

Натомість риторика турецького керівництва традиційно зводиться до закликів до миру, діалогу з усіма сторонами конфлікту, продовження економічної співпраці та готовності виступити переговорним майданчиком.

Це не тільки допомагає Туреччині зберігати робочі політичні контакти й економічні зв’язки з обома воюючими сторонами, але і суттєво посилює позиції на міжнародній арені як ­­країни, що виступає “арбітром над сутичкою” та має дипломатичні ресурси для ефективного посередництва.

По-друге, відмову долучатися до санкційного режиму проти РФ Анкара пояснює необхідністю збереження діалогу з Москвою для успішного посередництва.

По-третє, питання санкцій є надзвичайно чутливим для самої Анкари, адже Туреччина багато років перебуває під санкціями західних партнерів – ЄС, Канади та США, насамперед в оборонно-промисловій сфері.

По-четверте, в країні зростають антизахідні настрої, які ускладнюють приєднання Туреччини до будь-яких “західних політик”, особливо обмежень щодо Росії, Ірану, країн Близького Сходу та Африки.

В інформаційному полі Туреччини і досі домінує наратив, що проблеми глобального Півдня викликані західними санкціями, а не російською агресією. Так само більшість турецьких громадян переконані, що винними у війні в Україні є не Росія, а США і НАТО.

Тож переконати їх, чому вони мусять відмовлятися від співпраці з країною, яку навіть не вважають агресором, – геть складно – підкреслює аналітикиня.