Луганщина була тим дуже важливим форпостом в Україні, який стримував величезну навалу російської армії. Але ми ж не просто їх тримали – ми їх знищували, вважає голова Луганської ОВА Сергій Гайдай. Окупанти втратили величезну кількість особового складу, техніки, а ми виграли час. У нас же на початку війни не було MLRS-ів, «Хаймарсів».

За цей час якраз підтягнулась західна зброя, коли західні партнери дійсно повірили, що ми можемо давати супротив ворогу. І коли залишилася ота невеличка неокупована частина, окупанти вже просто видохлися. Вони втратили таку кількість солдат і техніки, що, м’яко кажучи, забуксували.

Ми можемо протягом двох-трьох днів звільнити якесь місто, село чи селище просто показово. Але якою ціною? Для нас важливі люди, життя наших солдат. Піти в наступ та покласти батальйон бійців, аби взяти населений пункт – це радянська стратегія.

Росіяни так робили постійно ще з часів маршала Жукова, який казав: «Нічого страшного, 100 тисяч загинуло – «баби ще нарожають». У нас такої стратегії нема, тому що в нас нема запасних людей. Мені особисто дуже б хотілося, щоб ми протягом тижня звільнили або Сватове, або Кремінну, або Старобільськ, або Рубіжне – немає різниці про який населений пункт йдеться. Але, якщо ми кажемо про ціну, то краще почекати ще тиждень-два, проте так все зробити й спланувати, щоб нам це далося малою кров’ю.

Немає різниці – тиждень чи місяць, якщо врешті-решт ми звільнимо громаду чи цілий регіон повністю. Якщо це буде через місяць, але буде – дай Бог. Я сумніваюся, що це відбудеться протягом тижня.

Однак Гайдай зазначає, що стрімкої деокупації Луганської області, як на Харківщині, на жаль, не буде. У Харкові спрацював ефект несподіванки і дуже гарно підготовленої операції, але російські війська втекли якраз в Луганську та Донецьку області. Зараз вони зариваються між Сватовим і Троїцьким, готують укріпрайони і в Старобільську так само. Тобто з нашого боку вже не вийде такий швидкий контрнаступ, коли окупанти будуть всі перелякані та повтікають.

Тут буде набагато важче, ніж в Харкові. Не будемо забувати, що навіть якщо вони десь і почнуть втікати на початку контрнаступу, – лінія розмежування у нас проходить через всю Луганську область, від Попасної до Станиці Луганської. З нашого боку укріпні споруди розбиті, а з їхнього, де вони вісім років тримали лінію розмежування, вони залишились й достатньо потужно забетоновані. Тобто це потужна лінія захисту, яку доведеться проходити не так, як це робить русня, – в лобову, а військовою майстерністю, яку, в принципі, показують наші генерали.

У найближчі пару тижнів не варто очікувати будь-яких суттєвих результатів у тактичному і тим паче стратегічному плані, оскільки зараз ЗСУ перебувають у режимі створення умов для подальших дій. Адже те, що ми бачили в Харківській області, її стрімке визволення, це – копітка і ретельна підготовка, яка тривала фактично все літо, – каже військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

Аналогічну підготовку ми можемо помітити за низкою напрямів та на ряді плацдармів.

На яких саме – в силу зрозумілих обставин поки не скажу. Але можу відзначити очевидні речі: після виходу ЗСУ на адміністративний кордон Харківської та Луганської області ми побачимо дії, спрямовані на деокупацію Луганщини. І ситуація тут буде дуже схожа на ту, яку ми спостерігали в серпні по всій лінії фронту в Харківській області, – додав експерт.

Що ж до кінця 2022 року…

Я більш ніж впевнений, що до кінця цього року ЗСУ реалізують ще кілька успішних контрнаступальних операцій. Умови для цього створюються, ба навіть більше – вже створені подекуди.

Йдеться, як мінімум, про звільнення правобережної частини Херсонщини. Якщо ЗСУ вдасться вийти на правий берег Дніпра, то можливості наших ударних систем збільшаться на значну відстань, що дозволить накривати не тільки виходи з Криму, а й цілі у самому Криму.