Девід Петреус, генерал армії США у відставці, командувач нарощуванням військ в Іраку, Центральним командуванням США і НАТО/США, а Фредерік В. Каган — старший науковий співробітник і директор проекту критичних загроз Американського інституту підприємництва.

Вони детально проаналізували контрнаступ України, пише The Washington Post.

Варто розуміти, що швидкого українського прориву і наступу, на який багато хто сподівався, не відбулося. Останніми тижнями висвітлення в засобах масової інформації стало похмурішим через уривчасті журналістські звіти по фронту та оцінки розвідки західних аналітиків. Новини не були відмінними. Боротьба з Росією виявилася доволі важким завданням.

«Але спостерігачам було б мудро пом’якшити свій песимізм. Війна не йде лінійно. Захисники можуть триматися протягом тривалого часу, а потім раптово зламатись, дозволяючи нападнику домогтися швидких успіхів, перш ніж захист зміцниться далі в тилу. Українці прагнуть створити саме такий ефект — є підстави вважати, що вони можуть. Наступ України далекий від завершення. Фактично, це все ще на ранніх стадіях — лише за 10 тижнів, що, ймовірно, триватиме, щонайменше, ще чотири місяці», — йдеться в повідомленні ЗМІ.

Проникнути глибоко в сучасну оборону, таку, яку окупанти створили на півдні України, є важким завданням для будь-якої армії. Збройні сили США робили це двічі, обидва рази проти Іраку…

Наразі Україна не має жодної переваги, яку мали Сполучені Штати в цих операціях. В обох випадках, пов’язаних з Іраком, коаліційні сили виграли від панування в повітрі, тоді як українська авіація не може діяти над російськими лініями та не може завадити російським літакам і гелікоптерам вражати їхні власні війська, котрі наступають. Також в України наразі занадто мало броньованих проривних систем.

Росіяни також воювали набагато краще, ніж іракці — і краще, ніж очікували багато аналітиків, враховуючи невразливі показники Росії на той час у війні. Російські війська підготували розгалужену оборону в глибину, що складалася з широких глибоких смуг вміло поставлених мін, протитанкових ровів та інших перешкод. Військові, котрі оснащені безпілотниками, ведуть потужний артилерійський вогонь по будь-яких українських підрозділах, які намагаються пройти. У ширшому плані російська армія зайняла еластичну оборону, за якої її війська спочатку відступають, а потім контратакують, коли українські війська зазнають втрат і починають втомлюватися.

Усі ці фактори роблять український контрнаступ надзвичайно жорстким. Але як один із експертів мав змогу спостерігати під час важких перших місяців сплеску 2007 року в Іраку, важкий не означає безнадійний.

Українські війська просуваються за двома ключовими напрямками — у центральній Запорізькій області в районі Роботиного по дорозі на Токмак і Мелітополь та на сході Запорізької області на південь від Великої Новосілки на рубежі в напрямку Бердянська. Схоже, що українці пробили принаймні передній пояс російських мін і оборонних споруд в обох районах, і їхнє просування в районі Роботиного, схоже, прискорюється. Вони також повернули деякі значні території навколо Бахмута, що є єдиним містом, котре Росія змогла захопити під час свого дорогого наступу минулої зими…

Українські війська зміцнюють оборону Росії, атакуючи в кількох точках уздовж 600-мильного фронту. Вони також виснажують активи на окупованій Росією території, виводячи артилерійські підрозділи, штаби і райони дислокації резервних сил, а також націлюючись на ключові склади поставок і маршрутів, щоб ускладнити Росії підтримку своєї оборони. Простіше кажучи, Україна тисне на опонента, поки щось не зламається, тоді вони закинуть резерви і нанесуть удар.

Найважливіше, що Росії не вистачає великих оперативних резервів. Це означає, що будь-який український прорив діючих ліній буде важко закрити.

Це те, на що робить ставку Україна, кажуть експерти.