Снаряд, який влучив у блокпост на Маріупольському шосе 13 січня 2015 р. забрав життя 12 безневинних мирних жителів та покалічив долі ще десятків людей. Винні у цьому злочині мають бути покарані і в цьому немає сумніву.

Через цю подію ЗМІ та громадськість з новою силою підняли тему визнання так званих ДНР – ЛНР терористичними організаціями, передає Корупція.інфо

Оцінимо таку перспективу, застосувавши правовий метод.

В Україні за створення терористичної організації передбачена кримінальна відповідальність  за статтею 258-3 Кримінального кодексу (далі КК) України.

Закон визнає злочином не лише створення терористичної групи чи терористичної організації та керівництво такою групою чи організацією, але й сам факт участі у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Організаційне та інше сприяння включає в себе фінансування, консультування, інформаційну підтримку тощо.

У нашій державі немає інституту кримінальної відповідальності для юридичних осіб (організацій). Але завдяки вказаній нормі, судовий вирок, що набрав законної сили, за статею 258-3 КК, в якому було б визнано, що такий-то громадянин є винним у створенні чи керівництві або участі в терористичній організації «ДНР» чи «ЛНР», означав би юридичний факт визнання цих самопроголошених «республік» терористичними організаціями.

Терористична організація, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», це стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів.

Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації. Тобто, посилання на те, що Міністр освіти ДНР безпосередньо не займається викраденням людей чи іншими формами тероризму, не звільняє його від кримінальної відповідальності за ст. 258-3, оскільки такі дії здійснював або був про них обізнаний, приміром, О.Захарченко. Які політико-правові наслідки такого прецеденту? Найголовніше, що будь-яка участь чи допомога таким організаціям є злочином, а будь-яка фінансова чи господарська діяльність з «ДНР» та «ЛНР» стає неможливою.

Чи має Україна такий прецедент? Єдиний державний реєстр судових рішень стверджує, що судових вироків за ст. 253-3 в Україні немає. Кримінальні провадження є – їх сотні. Є і підозрювані, а вироків немає.

Чи є цьому логічне пояснення? Так. Не варто забувати про те, що єдиним, вибачте, «товаром» для обміну українських полонених є саме затримані бойовики – учасники терористичних угруповань. Таким чином, українська сторона вимушена добровільно передавати практично всіх затриманих назад, до терористів. У разі, якщо ми відмовляємося від обмінів – військові залишаються у полоні, а простір для маневру та переговорів звужується.

Чи можна отримати судове рішення без затримання обвинуваченого? Наприклад, без формального очільника так званої ДНР О.Захарченка? Глава 24-1, ст.323 КПК України передбачає теоретичну можливість проведення процесуальних дій за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, проте й така можливість наразі не застосована.

Чи є пояснення і такому феномену?

Є. Врахуємо, що наразі окуповані бойовиками території Донецької та Луганської областей залишаються територією України, на якій проживають наші громадяни. Їх мільйони. Закон про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування на Донбасі не діє. Але з цими територіями тривають господарські, фінансові, міжродинні та інші контакти. Наприклад, закупається і пропускається вугілля для ТЕС України, на Донбас доправляються продукти з України. Якщо ж застосувати закон буквально і визнати «ДНР-ЛНР» терористами, нам доведеться припинити будь-які контакти із структурами, що автоматично стають злочинними. Злочином буде й та сама купівля вугілля з ДНР.

Чи можна обійти кримінально-процесуальну процедуру визнання терористичною організацією і прийняти з цього приводу закон? Тобто визнати винними у вчиненні злочину не судовим вироком, а політичним рішенням? Скажімо так: – це суперечливий шлях. Бо ж є стаття 62 Конституції України, яка говорить, що особа вважається не виннною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду. Законом же ми визнаємо організацію злочинною, а відповідно всіх «службовців» так званої ДНР – злочинцями без суду.

Щодо перспектив визнання терористичними організаціями на міжнародному рівні. Маємо тут міжнародні організації (ООН, Рада ЄС) та національні уряди іноземних держав.

В ООН процедура передбачає  одноголосне рішення Радбезу, членом якого є Росія. Питання знято. В Раді ЄС – одностайне рішення всіх держав-членів ЄС. Теоретично – це можливо. Як наслідок – кримінальне переслідування усіх причетних до «ДНР» і «ЛНР» та розрив будь-яких зв’язків. Далі – визнання Росії країною, що підтримує тероризм з усіма наслідками.

Але… По-перше, для іноземців первинним також є саме наш внутрішній прецедент. До цього і Захід і Схід знову висловлюватимуть глибоке занепокоєння та обурення з приводу злочинних дій «ДНР-ЛНР» (Так, 14.01.15 Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун був глибоко стурбований ескалацією бойових дій на сході України і засудив обстріл автобуса на Донеччині). І нічого більше! Будьмо реалістами, жоден політик не візьме таку відповідальність, допоки існує можливість, що Україна якимось чином домовиться з невизнаними республіками.

По-друге, відкрита конфронтація з Росією не потрібна світові. Мета міжнародного тиску – примусити Росію залишити Україну, використовуючи методи економічного та політичного тиску, але аж ніяк не розпочати війну.

Отож, юридичний механізм визнання «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями існує. Ціна питання – долі мільйонів наших співвітчизників.

 

 

Джерело: Корупція.інфо

за матеріалами: Інформаційно-аналітичний центр РНБО