Вранці в неділю, 4 червня, ЗСУ почали масштабний наступ на п’яти ділянках фронту на “Південно-Донецькому напрямку”, задіявши відразу 8 батальйонів. Про це йдеться в повідомленні Міністерства оборони Росії.
Як заявив речник російського Міноборони Ігор Конашенков, українське командування ввело в бій стратегічні резерви, задіявши дві бригади – шість механізованих і два танкових батальйони.
“Метою противника був прорив нашої оборони на найбільш вразливій, на його думку, ділянці фронту. Своїх завдань противник не домігся, успіху не мав”, – стверджує Конашенков.
У Міноборони РФ заявили про нібито сотні вбитих українців і десятки знищених танків, БМП і бойових бронемашин, однак всі ми чудово знаємо, що це ніщо інше, як чергові вигадки та фантазії.
При цьому стверджується, що начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов у цей момент нібито перебував на одному з “передових пунктів управління” даного напрямку фронту.
Зазначимо, що український Генштаб не повідомляв про наступ українських сил на цій ділянці фронту.
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов
підкреслює, що важливим моментом є також активні дії на Бєлгородському напрямку. Що завдало противнику низку чутливих — не стільки військових, скільки військово-політичних ударів. І призвело до принаймні часткової деморалізації російських військ та громадської думки. Особливо серед тих, хто проживає у прикордонних з Україною областях – Бєлгородській, Курській, Брянській. І до розмов, що почастішали, про наступ як підрозділів Російського добровольчого корпусу (РДК) і Легіону “Свобода Росії” (ЛСР), так і інших російських напівпартизанських або напівдиверсійних об’єднань безпосередньо на території РФ. Важливо, що війна (справжня, а не телевізійна) поступово переходить туди. Це дуже цікавий з військово-оперативної та військово-стратегічної точки зору поворот. На який Кремлю якось доведеться відповідати. Не виключено, що знімаючи резерви безпосередньо з фронту. Що нам у рамках майбутнього наступу – лише на руку
