В країнах Європи продовжує активно діяти російська шпигунська мережа. Про це представник воєнної розвідки України Андрій Черняк розповів під час інтерв’ю грецькому виданню “Iefimerida”.
“Одна з основних цілей росіян – вплинути на окремих авторитетних людей в європейських країнах, а також на громадську думку. Тому росіяни багато вкладають у роботу зі ЗМІ.
Це і їхні відкриті пропагандистські рупори такі як “Russia Today”, так й інші більш приховані способи впливу. Існують випадки, коли завербовані росіянами журналісти іноземних ЗМІ йдуть на роботу з єдиним завданням, – це поговорити зі своїми колегами, щоб вплинути на їхню думку на користь росії”, – розповів Андрій Черняк.
За словами представника ГУР МО України, останнім часом російська шпигунська мережа зосередилася на нейтралізації шляхів постачання західної зброї, яку надають Україні партнери.
“росію цікавить вся Європа як “зона впливу”. Якщо вона підкорить Україну, то не зупиниться на цьому. Вона піде далі. І ми знаємо, що путін мав такі плани перед вторгненням в Україну. Можливо, вони не змінилися й зараз”, – зазначив представник воєнної розвідки України.
Політтехнолог Петро Охотін вважає, що керівництво Російської Федерації надзвичайно боїться тенденцій розпаду імперії.
“Зовсім не тому, що росіянам стане гірше жити. Регіони РФ лише виграють від того, що після дефедералізації Росії зможуть інтегруватись у світову економіку, не спалюючи свої ресурси на війну”, – зазначає експерт.
А ось верхівка і особисто Путін, на думку Петра Охотіна, розуміють, що у разі зростання добробуту росіян, представники режиму, у найкращому разі, рекламуватимуть піцу як Горбачов, у найгіршому – сидітимуть у в’язниці як Мілошевич.
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розмірковує так:
“Процес розвалу вимагає проходження Росією точки суперкрихкості. Вона може проявитися будь-якої миті й у частині імперії. Нестача хліба, проблема з логістикою, застосування надмірної сили при розгоні якихось протестів (наприклад, вбивство умовної бабусі), неприпустима поведінка того чи іншого поліцейського. Будь-яка точка, яка дасть виплеск накопиченої агресії всередині так званого “глибинного путінського електорату”.
На думку експерта, поки не можна стверджувати, що накопичення цієї агресії, невдоволення та страху досягло певного рівня. Але, пояснює він, як показує практика та теорія революцій, прояв такої точки суперкрихкості, суспільного вибуху, викиду енергії може бути навіть тоді, коли немає явних ознак революційної ситуації.
“Я не поспішав би застосовувати щодо нинішньої Росії марксистську формулу “верхи не можуть, а низи не хочуть”.
У сьогоднішній російській реальності мова швидше йтиме про якісь бунти, а не про революцію як таку. А ось вже коли бунти ці стануть повсюдними, коли федеральний центр не зможе з ними впоратися, тоді відбуватиметься вихід зі складу РФ нових незалежних держав, які почнуть утворюватися на просторі імперії, – прогнозує Віталій Кулик. – Не вважаю, що це відбуватиметься шляхом референдумів. Швидше ми побачимо якісь самопроголошення, тимчасові комітети, тимчасовий уряд, перехідну адміністрацію тощо. Але це станеться, коли центр ослабне, коли посиплються скріпи, які поки що дозволяють Кремлю контролювати околиці. Як тільки з Москви імпульси влади стануть слабшати, місцеві еліти (політичні, економічні, кримінальні, військові) почнуть розуміти, що краще мати синицю в руках у своєму регіоні, ніж орієнтуватися на щура в Москві”.
Експерт зізнався, що, спостерігаючи за форумом вільних народів Росії, що проходить поза РФ, він відзначив важливий момент.
“Риторика, яка там звучить, з одного боку виглядає маргінально. Але з іншого – вона задає правильний тренд, який має розвиватись. А саме – що потрібна деколонізація Росії. Оскільки ми розглядаємо її як імперію, слід говорити про регіональні ідентичності, про національно-визвольний рух, про деколонізації територій, про якісь спільності, які не мають нічого спільного з Москвою (як федеральним центром, центром імперії), але нещадно їй експлуатуються. Відповідно – це правильний наратив, – вважає Віталій Кулик. – Зрозумілий не лише для мислячої частини громадян, які живуть на пострадянському просторі, а й – західного політикуму, істеблішменту, громад, які проходили якийсь схожий процес у зв’язку з розвалом європейських колоніальних імперій”.