Російські окупаційні війська наразі сконцентрували свої найбільш боєздатні угруповання на Донбасі. 

Про це в інтерв’ю ТСН.ua розповів заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь.

“Росіяни зараз сконцентрувались на точкових бойових діях на Бахмут в масштабах 2000 км. Це дійсно точкові штурми. Так само вони намагаються на Вугледарському напрямку і в напрямку Кремінної. Очевидно, що вони там формують найбільш боєздатні сили. У них ще є певні резерви, але вони, наприклад, на інших напрямках не мають ударних характеристик, які дозволяли б їм зараз проводити наступальні операції. Тим більше робити це, наприклад, на території Білорусі”, – висловився він.

Самусь каже, що за останні місяці можна було спрогнозувати, що Путін спробує розпочати наступальні операції з Білорусі, але цього не сталося. Зараз, на думку експерта, немає підстав вважати, що є формування наступальних груп росіян і білорусів. На території РБ зараз близько 10-12 тисяч військ з певними змінами ротацій російських сил.

Натоміть росіяни облаштовують в районах Мелітополя та Бердянська оборонні рубежі. 

“Стосовно перспективних напрямків всі говорять про Мелітополь та Бердянськ. Це на росіян дійсно діє і вони збирають там оборонні рубежі, збирають певні сили. Але залишається ще кілька напрямків. Я б не знімав перспективність Херсонської області. Форсування Дніпра виглядає досить складним маневром, але є певні ознаки того, що українці досить професійно готуються до окремих елементів такої операції. Також я б не виключав Луганську область. Хоча українські сили там зараз стримують штурми росіян, але колись цей потенціал росіян вичерпається і ми зможемо побачити певні дії і на цьому напрямку. Росіянам дуже важко зрозуміти, де буде удар”, – вказав він.

Голова Всеукраїнського громадського руху “Сила права” Андрій Сенченко поділився з виданням Коментарі такою думкою:
“Взимку ми спостерігали позиційну боротьбу, здебільшого у Донецькій та Луганській областях. Наші військові вимушено залишили Соледар, який супротивник просто зрівняв із землею. Ми продовжуємо тримати Бахмут. Окупанти втратили величезну кількість живої сили та техніки на півночі Донеччини, але реальних успіхів не досягли. Для Путіна не важливо, скільки там поляжуть тисяч російських солдатів. Йому важливо відпіаритись хоч на якійсь перемозі. Але спроби російської пропаганди видати за таке захоплення Соледара чи гіпотетичне захоплення Бахмута виглядають убого”.

У районі Вугледару, нагадує експерт, стався справжній розгром бронетанкового кулака РФ, який за обсягами порівнюють чи не з Курською битвою часів Другої світової. За різними оцінками, під Вугледаром противник втратив до 130 одиниць танків та бронемашин, величезну кількість військових.

“Росія справді зазнає значно більших втрат, ніж Україна. При цьому життя кожного нашого патріота, який гине внаслідок російської агресії – не те саме, що життя загарбника, – акцентує Андрій Сенченко. — Зрозуміло, що ми могли б використати зиму для просування вперед (як зараз є такі перспективи на весну). Але тут все залежить від того, в якому темпі наші західні партнери приходитимуть до правильного розуміння необхідних нам обсягів військово-технічної допомоги – і як швидко все це зможуть реалізовувати. Якби ми не втратили більше півроку через нескінченні міркування німецького канцлера Шольца на тему – чому не можна давати ЗСУ танки – наші втрати були б значно меншими, а деокупованих територій стало б значно більше”.

Наші плани не змінилися, будувати свою країну, як це треба нам, а не як хоче Росія.

“Але в агресора плани протилежні. І дуже важливо, щоб наші закордонні партнери затягуванням із передачею ЗСУ необхідного озброєння не грали на руку ворогові, – наголошує Андрій Сенченко. – Ті, хто кажуть “завтра ми звільнимо те або ж відступимо звідти” – просто базіки. Краще за військових ситуацію на фронті ніхто не прокоментує. А вони не коментуватимуть, бо видавати плани ворогові – це стріляти собі в ногу. Очевидно, що питання не лише в наявності у нас сучасних зразків озброєння, а й у зростанні майстерності української армії. Принаймні знизу вона починає серйозно змінюватись і діяти більш ініціативно. Тоді як російська, як і раніше, перебуває в стані, скажімо так, прусської моделі армії, де все ґрунтується на жорсткій вертикалі. І така вертикаль програє. На сьогодні якраз лідерські якості командирів, їх ініціатива в багатьох випадках визначає успіх на полі бою. І такі успіхи у нас були, є та будуть”.