Наразі можна побачити війну двох радянських армій. Сьогодні ЗСУ — це про неефективне використання ресурсів.

Таку думку висловив військовий медик Гліб Бітюков.

Він говорить, що за десять років Збройні сили України мали б стати центром реформ, оскільки майбутнє кожного без виключення в цій країні залежить лише від того, як будуть розгортатися події на лінії фронту.

«Мали б, але так і не стали», — підкреслює військовий медик.

Він наголошує, що поки ми не змінимо найважливіші речі, ми залишатимемося такою самою маленькою радянською армією.

«В українській армії діє совєтська система двох паралельних вертикалей: звань і посад. Часто певна посада передбачає наявність певного звання або його присвоєння. Тобто, потрапляючи на посаду, людина розраховує на звання, яке «прив’язано» до цієї посади, або отримує його за той час, який був проведений на службі. Збочена система отримання звань призводить до того, що люди перестрибують з посади на посаду лише заради того, щоб отримати підвищення у званні. Одна і та сама людина може протягом одного року відповідати за логістику, бойову підготовку, ремонт техніки, облік пального, хоча насправді не вміє робити жодну з цих справ. Таким чином армія ставить собі шах і мат, бо люди з меншим рівнем знань і навичок керують тими, хто має більше і того, й іншого. Зірки на «погонах» ростуть як гриби після дощу, незалежно від того, чи має особа, яка їх отримує, заслуги», — наголошує Гліб Бітюков.

Він розповідає, що в наших реаліях, в тилу стають офіцерами, офіцери отримують нові й нові підвищення, часто не маючи для цього ані досвіду, ані здібностей.

«Це не мотивація, це її протилежність. Мотивація має йти зсередини. Від того «Чому я тут?», «Що я хочу зробити?», а не «Дайте мені вище звання, а далі я перестрибну на іншу посаду». Жорстка колія традицій знищує прагнення до ініціативності, веде до слабкої здатності до змін та використання нових практик. Щоб перетворити поодинокі приклади ініціатив на усталену практику, потрібна нова парадигма мислення в армії. В якій бути воїном є найвищою честю, а не примусом. Бути частиною Збройних сил України має бути приводом для гордості та основою для престижу, а не покаранням.  Служити мають найкращі з найкращих. Військовослужбовець на всіх рівнях має бути навчений та розвинений», — продовжує військовий медик.

Він вважає, що на сьогодні армія має потужний інструмент для відбору кандидатів. Попри ризики і складнощі армія, як ніколи, може дозволити собі запропонувати таку фінансову мотивацію, якої не було раніше ані в державному секторі, ані в війську.

«Держава може запропонувати пільги, славу, кар’єрне зростання. Проте цей інструмент не використовується. Держава не проводить відбору. Армія зараз майже не ставить вимог щодо профілю того, хто ці обов’язки виконує. Відсутній відбір персоналу і як наслідок випадкові люди потрапляють на випадкові посади. На керівні посади потрапляють не ті, хто кращий, розумніший, активніший, а ті, хто більше часу провів в армії. Отримання чергового звання «за вислугу часу» – це депрофесіоналізація. Люди, які не брали участь в бойових діях, не мають військових досягнень, а просто існували в штабах підіймаються по сходах звань і посад. Вони були серед оточення інших таких самих, частиною паперового середовища. Виникає негативна селекція – найкращі йдуть з підрозділів, інші ж залишаються і займають керівні посади. Посади в армії не мають бути прив’язані до звання, а звання до часу, яке провів військовий в армії», — наголошує Бітюков.

Не варто забувати і те, що армія – це зріз суспільства. В період війни армія стає лідером в багатьох сферах від інформаційного поля до працевлаштування. Від того на яких цінностях буде побудована армія залежатиме, якими повернуться в повоєнне життя колишні військовослужбовці.

«Прозорість при прийнятті рішень і розробки стратегій, орієнтація на результат, командна гра, планування – за кожним із цих слів стоять смисли, які здатні контролювати та координувати поведінку набагато краще інструментів репресій та страху», — вважає військовий медик.

Він підсумовує, що проблема не лише в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити радянську спадщину. Проблема в тому, що за 9 років війни ми не спромоглися змінити людей які мали змінити радянську спадщину.