ЗСУ просто шокують своєю майстерністю, вважає колишній директор ЦРУ Девід Петреус . А він бачив не одну війну, адже Петреус командував американськими військами в Іраку та Афганістані, і він прекрасно розуміє всі складнощі, з якими зіткнулися українські військові під час нинішнього контрнаступу.

Свою думку про перебіг війни в Україні Девід Петреус висловив в інтерв’ю «Німецькій хвилі» (DW).

«Український контрнаступ, очевидно, надзвичайно складний. Росіяни спорудили міцну оборону. Мінні поля простягаються набагато глибше, ніж очікувалося, і глибше, ніж передбачено російською військовою доктриною. Українські військові адаптувалися і змінили свої плани за останні три місяці. На мій погляд, вони вражаюче з цим впоралися і зараз накопичують досягнення, особливо в центральному запорізькому регіоні, в районі Роботиного…

Є високі шанси, що це просування вдасться продовжити. ЗСУ вже прорвали першу лінію оборони, дійшли до другої. Слід пам’ятати, що кожна з таких ліній включає протитанкові рови, великі мінні поля, інші перешкоди, «зуби дракона», окопи з солдатами. І на додачу до цього — російські дрони, які виявляють позиції українських військових і координують артилерійський та ракетний вогонь по них.

Тому перед українськими військовими стоїть дуже складне завдання, найскладніше, що я міг би пригадати з часів Другої світової війни. І набагато складніше, ніж у двох війнах — в Іраку та Афганістані — в яких я мав честь бути командувачем американських військ. Думаю, українці чудово справляються, і є підстави очікувати, що вони зможуть продовжувати повільний, але невпинний прогрес, розширюючи прорив, особливо навколо Роботиного, просуваючись через другу і третю лінії російської оборони».

«Питання, яке виникає у мене особисто: коли російська оборона посиплеться, затріщить по швах? І коли українці зможуть це використати, щоб дійти принаймні до точки, з якої буде можливість вражати важливу лінію комунікацій уздовж південно-східного узбережжя України? Якщо вдасться досягти такої точки і пошкодити або знищити логістичні можливості росіян підтримувати свої сили на півдні України, то це вже буде значним досягненням українських військ».

«Успіхи в контрнаступі стали можливими завдяки тому, що українці змінили тактику, відмовившись від того, що намагалися зробити спочатку. Адже раніше наступ був неможливим через глибину мінних полів, відсутність переваги ЗСУ в повітрі та брак броньованої штурмової техніки, яку, скажімо, ми застосували б у такій ситуації. Українці ж використовують невеликі групи піхоти (по десять осіб), які рухаються від однієї лісопосадки до іншої, промацуючи шлях через мінні поля, шукаючи маршрути обходу, захищаючи зайняті позиції і займаючи наступну лісопосадку, наступний будинок. Вони роблять це надзвичайно вправно, з вражаючою сміливістю, застосовуючи новації та можливості, які мають: дрони, далекобійні системи тощо. Це призводить до поступового, дедалі більшого прогресу. Сподіваюся, він буде продовжуватися. На мій погляд, українські військові мають можливість розвинути наступ».

«Російська економіка в рази більша за українську — незважаючи на фінансові, економічні та персональні санкції, обмеження щодо експорту. Також, безумовно, населення росії в 3−4 рази більше за населення України. Це підкреслює життєво важливу необхідність для всіх членів НАТО — США, Німеччини та інших союзників — продовжувати підтримку України, зокрема в короткостроковій перспективі, щоб вона мала все, що потрібно, аби продовжувати наступ, який може тривати ще кілька місяців, доки дощі не сповільнять його, і техніка не втратить можливість рухатися пересіченою місцевістю.

Крім того, слід заздалегідь думати про те, щоб надати Україні можливості для продовження боїв наступного року, щоб ЗСУ могли звільняти свої території. Слід враховувати, що росія вчиться, пристосовується. Це можна побачити на прикладі оборони, яку вони побудували на півдні України, за системами радіоелектронної боротьби, використання дронів як навідників для артилерії та ракет і за багатьма іншими параметрами.

Це не далося їм легко, особливо враховуючи, що за перший рік повномасштабної війни росіяни, м’яко кажучи, не відзначилися на полі бою. Вони програли битви за Київ, Суми, Чернігів, Харків, Харківську область і Херсон. Але вони спорудили дуже міцну оборону на півдні, тож я вкотре захоплююся українськими військовими — те, що вони роблять, надзвичайно значуще».

«Ще багато чого може статися в цьому календарному році. Але ми повинні готуватися допомагати Україні в довгостроковій перспективі. На цьому має бути зосереджене НАТО. По-перше, важливим є те, чого Україна досягне в нинішньому наступі, і чи дасть це їй змогу, наприклад, вражати ділянку території, яка через південний схід України пов’язує росію з її військами на півночі Криму. Чи зможе Україна вражати дороги і мости на півдні? Чи буде можливість ще більше ізолювати Крим? Чи зможе знищувати російські морські та повітряні бази? Ось чому я говорю про довгострокову перспективу».