Поки усі перебувають у, м’яко кажучи, подивуванні із останніх подій у парламенті та формування уряду, дозволю собі розповісти ще про один механізм цензури, який, незалежно від «Мінправди», протягують в Україні.
Українське книговидавництво, якщо ви не знаєте, є досить прибутковою галуззю для тих, хто вміє ходити «між краплями» – пільгове оподаткування, державне замовлення, пріоритетні місця у громадських радах та на різного роду громадських заходах, бо ж, начебто, видавці творять український продукт і націю.
Це все дурня.
Зайдіть до будь-якої притямної української книгарні і ви побачите, що більшість «шлаку» з Європи та Росії тепер видається українськими ж видавцями. Багато книг вартують дорожче, ніж пляшка горілки при такій гидкій якості паперу, що навіть використовувати його у вбиральні я би посоромився.
Цим, до речі, дуже грішать українські видавництва, коли за дикі суми пропихають вкрай низьку якість, волаючи про утиски вітчизняного виробника. А друк на гарному папері і із гарними ілюстраціями коштує стільки, що простіше замість 10 українських книг купити середнього класу планшет. Ну, то таке.
Окрім того, після початку війни із Росією, багато дочок і представництв російських компаній стали одразу позірно або українськими, або міжнародними, тому теж претендують на державні пільги. Це взагалі вершина абсурду.
Наприклад, одне із найбільших видавництв – МЦФЕР, за даними держреєстру, засноване і є стовідсотково російським видавництвом. При цьому, саме це видавництво спонсорує Міністерство освіти і науки України, публікуючи за гроші «безцінні думки» його клерків, а також влаштовує у своєму офісі засідання Державної інспекції навчальних закладів України.
МЦФЕР – не просто російське видавництво. Його російський головний офіс тісно співпрацює із федеральним урядом та має розгалужену структуру різних підприємств та організацій, які підтримуються російськими урядовими структурами. До прикладу, саме МЦФЕР співпрацює із декількома федеральними службами Росії, а кількість державних замовлень вимірюється сотнями мільйонів рублів. На сьогодні МЦФЕР є одним із найбільших бенефеціарів російського ринку державних замовлень, виконуючи більше 700 державних замовлень на суму 200 мільйонів рублів, за даними порталу ГосЗаказ (http://www.clearspending.ru/supplier/inn=7702019904&kpp=770201001?page=23#contracts).
За цих умов говорити про українськість представництва російського монополіста, який є прокремлівським, не доводиться. Однак, за нинішніх умов цей «МЦФЕР» також може претендувати на державну підтримку і пільги в Україні, адже офіційно його засновник – українське ТОВ «Консалт-Світязь», яке, у свою чергу, засновано російськими компаніями. Таким чином, виходить, що юридично Україна може спонсорувати російську корпорацію, віддаючи гроші у Москву.
Але ситуація із привілеями російській компанії на українському ринку – ще не вершина абсурду. Днями президент однієї із поважних всеукраїнських асоціацій розіслав по Україні власний проект стратегії «розвитку» українських видавництв та стимулювання читання. Прочитавши цей «документ», стає очевидним, що Юрій Стець, який очолив поки що фантомне «мінправди», є лагідною дитиною.
Пан Афонін, який очолює Українську асоціацію видавців та книгорозповсюджувачів і є автором документа, фактично пропонує повернутися до найгірших часів Сталіна, запровадити не тільки цензуру, жорстке державне регулювання ринку і насильне нав’язування читання, а й у кращих традиціях диктаторів пропонує спрямовувати українських авторів (!) на написання «потрібних Україні» творів.
Окрім того, видавці пропонують вийняти із наших з вами кишень десь мільйонів 300-400 гривень на пожвавлення, як вони заявляють, читацького інтересу та підтримки вітчизняних видавців. Тобто, не якість підвищувати і робити прозоро чесний бізнес, а кожному із нас віддавати зароблені кошти, щоб ще одна корупційна вертикаль їх розподіляла між тісним колом учасників.
Я дуже просив би відповідні правоохоронні органи розглядати такі ситуації і не допускати взагалі у публічному просторі закликів до тоталітаризму, колективізації та підтримки російських компаній. А діячі, які відверто пропонують знищити конституційні права та «накинути» бізнесу, пресі і суспільству «намордники», мають сидіти не в президіях різних органів, а у Качанівській і Менській колоніях.
В іншому разі, непродумана патерналістська діяльність держави та така само патерналітська викривлена свідомість і жадібність різного роду громадських діячів і «радєтєлєй» може призвести до того, що Україна відчує настільки сильну цензуру, що часи Януковича можуть здатися демократією.
Якщо «уряд технократів» не змінить цієї ситуації, не припинить інсинуації та продовжуватиме толерувати сталіністів, корупціонерів і підтримувати іноземні компанії коштом українських платників податків, то ані уряд, ані українські національні продукти не мають майбутнього.
Антон Дмитрієв (джерело: Вголос)