Дезертирство в армії РФ під час повномасштабного вторгнення в російській армії стало вже звичайним явищем, адже ніхто не хоче вмирати за криваві накази путіна
І цю загарбницьку армію тримають під контролем завдяки загону загонів і страху росіян перед начальством.
За даними джерел 24 Каналу в українських спецслужбах, абсолютна більшість окупантів, які перебувають у зоні бойових дій, воліли б втекти з передової, якби не їх сліпа віра у силу режиму та невідворотність покарання. Тим не менше, з кожним місяцем випадків дезертирств серед росіян стає більше.
Причини втечі загарбників з лав окупантів цілком зрозумілі: погане командування, відсутність мотивації та усвідомлення того, що на війні вони рано чи пізно загинуть. На жаль, наважуються на такий крок далеко не всі, бо неспроможність до бунтів та непокори прищеплювали росіянам з дитинства.
Тим не менше, навіть дуже умовна статистика, яку можна зібрати із закритих джерел, свідчить про те, що російські правоохоронці та й взагалі вся вибудована Путіним система не здатна відстежувати тих, хто втік з поля бою.
Лише з грудня по лютий включно у Росії спіймали близько 40 дезертирів, тоді як за цей же час поліцейські країни-агресорки отримали дані про понад 150 втікачів. Реальна ж кількість чоловіків, які без наказу покинули місце дислокації своїх підрозділів та повернулися додому у десятки разів більша.
Справа в тому, що окупаційне командування на місцях має дуже обмежені можливості для того, аби вираховувати дезертирів та розібратися, хто з їх підлеглих загинув, а хто пропав безвісти чи втік.
Крім цього, ФСБшники взагалі не контролюють кордони з Україною, а армійці та поліцейські – прилеглі до них райони. То ж шансів бути спійманим вже на території Росії у дезертирів взагалі нема.
Як приклад можна навести появу групи Російського добровольчого корпусу у Брянській області, якій вдалося не тільки подолати всі новостоворені за мільярди рублів лінії оборони та пройти крізь патрулі ФСБшників, але й навіть не попастися на очі іншим силовикам. Про якусь ДРГ росіянам стало відомо лише після того, як добровольці опублікували відео з села Сушани.
Але якщо на Брянщині російські служби “прохлопали” групу з 45 осіб, чого взагалі казати про групи з 2 – 3 дезертирів. Варто лише прорватися через загороджувальні загони та уникати міст та селищ на окупованих територіях, як дорога додому для втікачів стає абсолютно відкритою. Шанси на їх затримання у Росії практично дорівнюють нулю, а якщо подібне стається, то виключно випадково.
Так, наприкінці лютого у Находці Приморського краю російські поліцейські за підозрою у побитті перехожого затримали 38-річного місцевого жителя. І якби не порушення закону, ніхто б ніколи навіть не дізнався, що чоловік є дезертиром. Як тільки правоохоронці увірвалися у квартиру порушника, вони одразу ж побачили кулемет та 3 гранати Ф-1, які він навіть не сховав. Лише тоді з’ясувалося, що затриманий є мобілізованим дезертиром, а втік він аж з-під Кремінної Луганської області.
Чоловік зміг пішки дійти із зони бойових дій до Ровеньків Бєлогородської області, звідки вже громадським транспортом проїхав через всю Росію. Зі зброєю на руках він подолав відстань у понад 6800 кілометрів, але його навіть жодного разу ніхто не зупинив.
Оскільки кількість дезертирів, які з автоматами, кулеметами та гранатами повертаються у Росію з України більшає, а правоохоронні органи зайняті боротьбою з іноагентами та іншими дурницями, по всій країні-терористці стрімко зростає рівень злочинності. Майже всі втікачі не можуть нікуди офіційно працевлаштуватися та заробляти гроші на життя, то ж їм доводиться робити це в незаконний спосіб.
При цьому найбільш “відморожені” типу вагнерівців й взагалі дозволяють собі просто розгулювати вулицями російських міст у формі, навіть не приховуючи зброю.
Особливо помітно це у великих містах, які розташовані неподалік від українського кордону, де все частіше стаються випадки пограбувань, вбивств та зґвалтувань.
Фактично Росія поступово поринає у 90-ті, а жодних кроків, аби подолати таку навалу ані центральна, ані місцева влада не роблять. Це свідчить про те, що сам путінський режим так чи інакше втрачає контроль над ситуацією всередині країни. Ба більше, він сам собі ці проблеми й створив.