Взагалі-то було зрозуміло, що реакція буде неоднозначною, розпочинає свій матеріал політолог Володимир Фесенко.
Учора з’явилися перші соціологічні дані про реакцію на закриття медведчуківських телеканалів (опитування соцгрупи Рейтинг, проведене 6−8 лютого). Загалом було зрозуміло, що реакція буде неоднозначною. Відразу застережу від ототожнення опонентів закриття телеканалів Медведчука з прихильниками ОПЗЖ. Звісно, їх (опонентів закриття цих телеканалів) найбільше серед прихильників ОПЗЖ (побічно це можна угледіти з реакції тих, хто довіряє Юрію Бойку). Але є вони (хоча і небагато) і серед прихильників Петра Порошенка.
Проти закриття медведчуківських телеканалів навіть 30% респондентів, які довіряють Володимиру Зеленському (але це вже традиційна ситуація, коли прихильники Зеленського майже дзеркально відображають розклад сил з будь-якої конфліктної проблеми). Загалом така амбівалентність (неоднозначність оцінок) притаманна багатьом українцям. Мотиви такої реакції різні — і прояв опозиційності до президента Зеленського, і несприйняття самого факту закриття телеканалів (байдуже яких), яких називали опозиційними, напевно був і мотив симпатії ОПЗЖ і наближених до цієї партії телеканалів. Також вельми очікувано, що критики цього рішення переважають в російськомовних регіонах і в старших вікових групах.
Цікаво, що в перші дні після санкцій рішення РНБО критична реакція навіть переважала. Але показово й інше.
По-перше, у міру надходження додаткової інформації про мотивацію рішення про закриття медведчуківських телеканалів, кількість прихильників цього рішення збільшилася, і тепер вони становлять більшість (49%).
По-друге, і це вкрай важливо: серед опитаних, які знають про рішення, рівень його підтримки ще вищий (57%), а кількість критиків — менший (37%). А ось серед тих, кому невідоме це рішення, більшість його засуджують (56% — проти і лише 19% — за). Як мовиться, «Пастернака не читав, але засуджую». Це можна назвати і стихійною опозиційністю (не подобається сам факт заборони).
По-третє, абсолютна більшість (72% опитаних) підтримують запровадження державою санкцій проти фізичних та юридичних осіб України, якщо їхня діяльність завдає шкоди інтересам держави (46% однозначно підтримують, 26% — радше підтримують). Зате в разі наявності доказів причетності цих осіб до терористичної діяльності або сепаратизму рівень підтримки санкцій проти них зростає до 85% (67% — однозначно підтримують, 18% — радше підтримують). Себто, що більше інформованості про це рішення, то вищий рівень його підтримки.
Було б цікаво порівняти, як санкції проти медведчуківських телеканалів вплинули на політичні рейтинги. Але соцгрупа Рейтинг заміряла цього разу тільки рейтинги довіри. У січні і на початку лютого 2021 р. даних за цим показником у них не було. Порівнювати з даними нещодавніх опитувань КМІС і Центру Разумкова не дуже коректно (дані двох цих центрів за рейтингом довіри помітно вирізняються між собою). За якісними та кількісними параметрами дані соцгрупи Рейтинг щодо рейтингу довіри дуже близькі до нещодавніх даних КМІС за цим же показником. Якщо їх все ж порівнювати, то істотних змін рейтингу довіри провідних політиків (передусім у президента Зеленського) не відбулося.
Хоча у соцгрупи Рейтинг за показником довіри лідирує президент Зеленський (за даними КМІС, лідером рейтингу довіри на початку лютого був Віталій Кличко). Але вкотре наголошую, що коректно порівнювати показники опитувань одного й того самого соціологічного центру. Тож почекаємо чергових даних опитувань КМІС, Центру Разумкова та соцгрупи Рейтинг, і тоді вже почнемо порівнювати їхні дані щодо політичних рейтингів до і після санкційного рішення щодо медведчуківських телеканалів.
Нагадаємо, 2 лютого президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони від 2 лютого 2021 року про застосування санкцій проти нардепа Тараса Козака та телеканалів кума російського президента Володимира Путіна Віктора Медведчука “112 Україна”, NewsOne, ZIK.
За даними ЗМІ, підставою для санкцій проти Козака та пов’язаних із ним юросіб стало розслідування спецслужб, яке встановило, що схеми з поставками вугілля з окупованих територій сприяють фінансуванню тероризму.