Радник глави Офісу Президента України Михайло Подоляк написав емоційний пост про “справжніх винуватців” підписання Харківських угод. Про це він написав у своєму Фейсбук, далі в оригіналі.
Безсумнівно все у нас погано, все неправильно, йдемо не туди, робимо не те. Ось вчора або позавчора, чи навіть 10-15 років тому все було ок: йшли бадьорим впевненим кроком в абсолютно правильному напрямку. Правда, в результаті опинилися всередині зруйнованих осколків держави, які потрібно відтворювати. Але головне ж – йшли правильно. Зараз же – ні, не туди.
Мені реально подобається наша забійна пристрасть до самоприниження і самознищення. Знайти у себе в оці смітинку і обов’язково роздути її до повноцінної колоди. І якби ж то, май все це хоч якийсь-то сенс. Наприклад, нові правила або нові суспільні відносини як підсумок внутрішньої бійки. Так ні ж: банальний хайп заради хайпу. З помилковими початковими передумовами і ще більш помилковими підсумковими висновками.
Черговий феєричний приклад. Легендарні Харківські угоди, які свого часу по суті заганяли Україну в сучасний такий васалітет, отримали, нарешті, належну оцінку в недавньому рішенні РНБО. Так, пізно. І тим не менш. Мова, до речі, про ті самі угоди, які, без сумніву, і привели до трагедії в 2014-му і які багато нинішніх «пихатих патріо-лицемірів» свого часу потворно вихваляли. Втім, бог з ним з лицемірством – це ж обов’язкова риса для вічних політиків наших. Куди важливіше дещо інше.
Технологія брехні. В розрізі. Так ось, як тільки з’явилося рішення РНБО, а слідом за ним ефіри соцмереж наповнилися феєричними тодішніми зізнаннями в коханні до цих угод з боку відомого суб’єкта «Порошенко», тут же агресивно заробила лже-бот-мережа. Яка сотнею гундосих «експертів ПА» швидко спробувала розшерити ідею про «Демченко, нинішнього заступника голови РНБО, який тоді в МЗС нібито і готував ці угоди».
Залишу далеко за дужками той факт, що Демченко по функціоналу відповідав в МЗС зовсім за інші напрямки. Але скромно зауважу, що саме в той самий час – у квітні 2010 року – в статусі заступників міністра закордонних справ працювало відразу три … махрових скряги, що вважаються нині стовпами агресивного медіа-колективу Порошенка – Єлісєєв, Клімкін, Чалий. Ще раз по складах для бездоганно обдарованих – саме ця «велика трійка» в січні-квітні 2010 року, коли оперативно і розроблявся «васалітет для України» домінувала в МЗС. З усіма наслідками, що випливають.
А далі знову риторичне. Як довго можна продовжувати падати, якщо впевнено самих себе безжально сікти різками, а рідкісних … суб’єктів, вічно скиглячих на килимках брехні, виводити за дужки? Наскільки огидно виглядають бот-експерти, які вперто називають чорне білим і вважають за краще несамовито ображати не тих і не по тому приводу? Чому, постійно звинувачуючи невинних і вихваляючи мерзотників, хтось як і раніше розраховує на власну успішність? Ну і головне, невже досі ще комусь незрозуміла щуряча сутність Клімкіна, Єлісєєва і тим більше Порошенко? – резюмує Подоляк.