Учора в Білгородській області стався ланцюжок вельми загадкових подій, або я навіть сказав би явищ, які російські офіційні особи і пропаганда стали називати «відверненням уваги Києвом від «провалу» в Бахмуті», пише у своєму Telegram-канал відомий український військовий експерт Олександр Коваленко.

Провалу? Вони серйозно?

Російська військова машина протягом більше 10 місяців штурмувала маленьке містечко практично рівня ПГТ і зараз, захопивши практично все місто, за винятком невеликої локації, опинилася в пастці, з якої вихід може бути лише один – ганебна втеча.

У свою чергу, деякі невеликі, мобільні групи змогли просунутися менш ніж за 24 години вглиб території Росії на площу, що становить 1/3 від площі Бахмута, на якій проживає населення, порівнянне з 1/3 від населення українського міста до початку його штурму.

То про яке таке відволікання уваги від «провалу» під Бахмутом говорить російська пропаганда? Але повернемося до українського героїчного містечка.

Російські окупанти так і не можуть досі похвалитися фото чи відео на тлі «літака», а точніше біля того, що від нього залишилося.

Незмінно, яку добу поспіль, у південно-західній локації міста не можуть взяти під свій контроль те, що більше схоже на сіру зону, але дуже важливу сіру зону. Адже ця ділянка – це вхідні ворота до міста трасою 0504 і не контролюючи їх, не контролюєш Ю-З сектор Бахмута.

За межами міста СОУ має просування як у С-З так і П-З секторах. Просування проходить у районі водосховища у напрямку до Берхівки, а також до Кліщіївки вздовж каналу та від Івановського. Відстань щодня скорочується і не за горами кульмінація цих подій.

Таким чином, СОУ реалізують послідовно повернення під свій контроль раніше втрачених позицій, що дозволить поступово відрізати Бахмут від логістичних артерій з півдня, півночі і так далі. Водночас РОВ у самому місті, як на відкритій долоні для української артилерії.

У російському військовому маргінальному середовищі є такий термін «котел». Якщо професійно підходити до термінології, це оточення сил ворога і планомірне їх знищення. Але ось у тому й річ, що агресори у Бахмуті не в оточенні, але в цілому їх планомірне знищення проходить нон-стоп.

Ви, напевно, вже чули про «ефект Бахмута», коли бойові дії в одному маленькому містечку вплинули на потенціал окупантів по всій зоні БД. Тепер з’являється “парадокс Бахмута”, коли війська окупантів, здавалося б, не в оточенні, а складається враження, що це саме так.

Адже повернення контролю над панівними висотами дозволило СОУ відновити вогневий тиск на сектори міста, які були до того менш доступними. Ось окупанти зараз і бігають від руїни до руїни, намагаючись врятуватися від відстрілу, а вийти з міста не можуть.

Максим Жорін, екскомандир полку “Азов”, т. в. о. командира 3-ї штурмової бригади, майор ЗСУ зазаначає, що навколо міста ситуація кардинально змінилася — ворог змушений бути в обороні. Йому доводиться відступати через те, що він вкрай погано підготувався до оборони. Конкретно наша 3-тя штурмова бригада, завдяки відвазі наших бійців просувається абсолютно щодня. Нам назустріч були кинуті свіжі російські резерви, які перекинули з інших напрямків. Ми бачимо, чуємо і зчитуємо ворога, тому змогли не тільки ефективно знищити їхні штурмувальні групи, а й просунутися вперед, тим самим звільнивши ще частину нашої території.

Річ у тім, що Пригожин грає взагалі власну гру і смерті людей (насамперед “вагнерівців”, яких тут загинуло навіть не тисячі, а десятки тисяч) він використовує винятково в особистих цілях, — корисливих цілях для внутрішньої боротьби в Росії.

Пригожин хоче якнайшвидше куди-небудь звідси подітися, розуміє, що поразка тут неминуча і вкрай близька. Тому буде заявляти все що завгодно, щоб якомога швидше передати [позиції]. Домагаючись тим самим, отримання до себе в руки інструментів тиску всередині Росії. Це його корисливі цілі, які він переслідує у внутрішньоклановій боротьбі.