За цей тиждень Росія встигла провести переговори з представниками НАТО, ОБСЄ та Сполучених Штатів.

Її ціллю було отримання поступок, зокрема щодо вступу окремих країн в Північноатлантичний Альянс. Але тиждень переговорів засвідчив, що західні країни не готові здавати свої інтереси в умовах шантажу РФ.

ОБСЄ та НАТО пішли на переговори з Росією на тлі нарощування військової присутності останньої на кордоні з Україною, сподіваючись на конструктивний діалог, який дасть змогу зменшити напруженість.

Але після оприлюднення вимог та заяв російських дипломатів стало зрозуміло, що на адекватну зустріч не варто очікувати.

“НАТО треба збирати манатки та вирушати на рубежі 1997 року”, – сказав незадовго до переговорів заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков.

Вимоги також можна назвати щонайменше обурливими. Вони диктували НАТО – військово-політичному-союзу – що йому слід робити. І це лунало від країни, яка не є членом Альянсу.

Серед вимог РФ:

  • не приймати окремі країни, зокрема Україну, до лав НАТО;
  • загалом зупинити розширення Альянсу;
  • двостороння відмова від військових навчань на певній відстані від своїх кордонів, яку РФ і країни-член НАТО мають окремо визначити;
  • НАТО і Росія не розглядатимуть одне одного як противників;
  • відмовитися від військової діяльності на території України, держав Закавказзя, Східної Європи та Центральної Азії;
  • НАТО та Росія зобов’язуються не розгортати ракети середньої та малої дальності в місцях, де вони можуть уразити відповідно РФ та країни, що входять до Альянсу.

Ці вимоги не тільки є зухвалою спробою нав’язати 30 країнам своє бачення “розвитку” Альянсу, а й фактично повернути сфери впливу, які існували незадовго до розпаду Радянського Союзу.

На думку політолога Ігоря Рейтеровича, сам факт зустрічей Росія може розцінювати як незначний успіх у міжнародній політиці.

Та щоб закріпити його, РФ переслідувала кілька цілей.

“Думаю, що вони переслідували щонайменше три мети. Перша – повернутися до “клубу” великих держав, які впливають на глобальний порядок денний.

Друга – спрямування на внутрішнього споживача. Щоб “пояснити” чому погіршується соціально-економічна ситуація, певні процеси всередині країни… Третім є те, що вони діяли за планом: попросимо максимум, можливо, отримаємо мінімум. Тобто вирішення питань, пов’язаних з Україною”, – каже Рейтерович.

Водночас керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко вважає, що Росія справді сподівалася на поступки з боку США та НАТО.

“Путін та його оточення щиро сподівалися, що Захід може проявити слабкість і повірити в російські погрози застосування сили, тому й піти на певні поступки: виконання Україною Мінських угод, як їх бачить Росія, відмова від вступу України до НАТО тощо…

Натомість, крім підтримки України та засудження дій РФ, США і НАТО заявили, що готові до прийому Фінляндії та Швеції до складу НАТО, що є дуже потужним сигналом… Коло держав, які більш-менш нормально ставляться до Росії продовжує зменшуватись”, – розмірковує Мусієнко.

За результатами зустрічей можна однозначно сказати, що країни НАТО та ОБСЄ не мають наміру йти на поступки РФ та щось змінювати у своїй політиці.

В Альянсі вже неодноразово наголошували, що членство – це вибір кожної окремої держави. І якщо вона відповідатиме критеріям та захоче вступити до НАТО, то це неодмінно станеться. Тобто Росія не зможе впливати на “політику відкритих дверей”.

“Щодо членства та політики відкритих дверей, то всі союзники єдині навколо основного принципу – кожна держава має право обирати свій шлях. Це закріплено у документах, які є фундаментальними для європейської безпеки.

Усі союзники згодні з тим, що лише Україна і тридцять держав вирішуватимуть, коли Україна буде готова до членства. Ніхто більше. У Росії немає права вето”, – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.