Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що під час нового контакту (час і формат поки що обговорюються) президенти США та Росії торкнуться теми України. На що нам сподіватися і чого побоюватись? Чи є варіант, що Москва через Вашингтон намагатиметься примусити Київ до миру на Донбасі на своїх умовах? Що можна зробити, щоб Україна не була розмінною монетою у геополітичних іграх?
Незабаром настане 16 грудня – дата, коли Байден може захотіти запитати Путіна про те, як той виконав своє “домашнє завдання”.
Політичний аналітик, доктор історичних наук Олена Галкіна звертає увагу, що інформація про підготовку зустрічі президентів США та РФ виходить поки що тільки від російської сторони. Причому це ціла серія повідомлень уже, напевно, більше двох тижнів. Тоді як американська сторона не підтверджує такої активної підготовки.
Байден тоді на прес-конференції наголосив, що йому потрібно зрозуміти, чи можна і з РФ запровадити якийсь стратегічний діалог, ставитись до неї з довірою, чого варті документи, які підписує Кремль. І він дав Путіну час від півроку до року. Перерахувавши низку індикаторів, за якими оцінюватиметься російська готовність до співпраці. І ось добігає кінця півріччя. Не знаємо, чи вирішить Байден продовжити “випробувальний термін”, чи вже зробить якісь висновки”, – зазначає Олена Галкіна.
Як стверджує видання «Коментарі», позиція РФ чітко відображена у нещодавно оприлюдненому (безпрецедентно, з порушенням дипломатичного протоколу) дипломатичному листуванні між міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим та його французьким та німецьким колегами. Там видно те, що ми знали з різних витоків і раніше. Позиція російської влади така. Є Україна, яка готова йти шляхом мирної деокупації та реінтеграції ОРДЛО.
Є Німеччина та Франція, які хочуть того ж. І є Росія, яка фактично цього не хоче, бо відкидає варіанти, які пропонують німецька та французька сторона. І наполягає лише на тих варіантах документів, де відображено, що, на думку України, Франції та Німеччини, не відповідає дійсності. А саме: щоб Росія не згадувалась як сторона конфлікту, а лише як посередник. Логічно, що інші три сторони нормандського формату не хочуть фіксувати в підсумкових документах те, що вони вважають неправдою. Тому далі справа не йде… І доля нормандського формату зараз незрозуміла”, – пояснює далі аналітик Олена Галкіна.
Тим часом наближається термін, коли український парламент вкотре має продовжити т.зв. закон “про особливий статус”. Через війну перспектив мирного врегулювання конфлікту – не видно. “Зрозуміло, що канцлер Німеччини, що йде, Ангела Меркель вже не зможе взяти участі в переговорах, поставивши якусь переможну дипломатичну крапку у своїй довгій історії керівництва ФРН.
Путін має цікавий варіант, про який говори ще навесні, коли була попередня концентрація російських військ біля українських кордонів. Є така закономірність, що Кремль здійснює такі дії (використання військ як важеля тиску, загострення ситуації на лінії розмежування) з метою досягти чогось необхідного собі шляхом шантажу.
Мета – деморалізувати керівництво України, змусити його злякатися та ухвалити рішення, вигідні для РФ”, – пояснює аналітик. Вона додає, схоже, Кремль не залишає спроб змусити Україну відмовитися від ОРДЛО. Сказати: ну, тут нічого не буде, Росія не відступиться, альтернативою відмови від цих територій є їхнє впихування в Україну на умовах Кремля як ракової пухлини.
Україна не була і не є для США розмінною монетою. Кремль хотів би створити відповідне інформаційне середовище.
Сподіваючись, що Байден розглядатиме це як один із варіантів. Але немає підстав думати, що американське керівництво потрапить на такі елементарні трюки, – каже експерт. – Нагадати варто, що саме Байден вирішив зустрітися з Путіним уперше, призначивши дату та місце зустрічі. І цього разу буде так само.