Шквал громадського обурення, спровокований поїздкою дружини Сергія Лещенка на концерт в Москву накрив соціальні мережі. Емоції людей легко пояснити – Лещенко не просто екс-депутат, він представник держави в одному зі стратегічно важливих підприємств – «Укрзалізниці». У зв’язку з чим отримує немислиму для переважної більшості українців зарплату, пише політолог Кирило Сазонов. Далі в оригіналі.

Чи не щодня суспільство стрясають новини про загиблих і покалічених українських військовослужбовців на лінії зіткнення з російськими окупантами. Ще кілька тижнів тому загроза широкомасштабної збройної інтервенції в Україну була можлива як ніколи. Але навіть це не зупинило супутницю Лещенко від спокуси відправиться розважати москвичів в самий розпал побєдобєсія.

Даний скандал можна було б віднести до розряду сімейних курйозів (нечисленні захисники Лещенко вказують, що пані Топольська самодостатня особистість і не зобов’язана підкорятися інтересам чоловіка), якби не низка обставин. Перше, що згадується – пропаганда Сергієм Лещенком необхідності імпорту російської електроенергії. Незважаючи на те, що українська електроенергетика профіцитна і здатна виробляти енергії набагато більше ніж споживає країна, Лещенко став одним з головних публічних лобістів таких поставок.

На думку багатьох галузевих експертів, російсько-білоруський імпорт став однією з причин хронічної кризи в енергетичній галузі. І істотно ускладнило перспективу інтеграції української енергосистеми з загальноєвропейською ENTSO-E.

Ще один об’єкт нападок Лещенко – зелена енергетика. В останні роки сектор відновлюваної енергії (ВДЕ) розвивався в Україні досить високими темпами. Що не могло не дратувати Кремль, зацікавлений в збереженні імпортозалежним вуглеводневого профілю не тільки української, а й усієї європейської енергетики. Згадаймо хоча б жалюгідні потуги Путіна обґрунтувати екологічних шкоду ВДЕ тим, що від вібрації лопатей вітряків дохнуть земляні хробаки.

В Україні у нього є однодумці. Лещенко багато негативного сказав про «зелений тариф», ігноруючи той факт, що він оплачується не населенням, а непобутовими споживачами. Останнім часом публічна активність Лещенко сконцентрована на іншому економічному фланзі – металургії. У численних повідомленнях і ефірах він доводить необхідність збільшення прямих і непрямих податків для гірничо-металургійного комплексу. Деякі його аргументи виглядають просто абсурдними – наприклад, необхідність підвищення тарифу для перевезення української руди він обґрунтовує порівнянням з більш високими тарифами в східно-європейських країнах. Але справа в тому, що на міжнародних ринках українська руда конкурує не з угорською або словацькою, а з російською.

У РФ залізничні тарифи для рудокопів … нижче ніж в Україні. РЖД возить вантажі з рентабельністю 10%, а Укрзалізниця – 27%. Те, що не дивлячись на це УЗ, показує збитки пов’язано з тотальною некомпетентністю керівництва і численними корупційними схемами залізничного монополіста. Але замість наведення порядку, Сергій Лещенко закликає до послаблення позицій українських експортерів щодо російських конкурентів на світових ринках.

Однозначно активність Лещенко вигідна кремлівським доктринерам. Адже він робить те, що колись описав американський політолог Джозеф Овертон – розширює рамки допустимого спектра думок в публічних висловлюваннях. Привчає суспільство до ідей, раніше вважаються неприйнятними. Цей феномен був названий вікнами Овертон. У випадку з Сергієм Лещенком ці вікна кремлівські. Судіть самі: їздити в Москву на 9 травня – це добре; зелена енергетика – це погано; імпорт електроенергії з Російської Федерації – це добре; зростання рентабельності українських експортерів – це погано …