Як і інший екс-регіонал Сергій Льовочкін, Інна Богословська зуміла повернутися в політику після Майдану, уникнувши покарання за минулі корупційні злочини та участь у шахрайських схемах попереднього режиму, передає Корупція.Інфо
Популярное: НЕ ПРОПУСТІТЬ і переведіть годинник! Коли Україна переходить на зимовий час 2017. Спатимемо на годину довше
Час від часу українська політика нагадує зомбі-апокаліпсис. В ефірі політичних ток-шоу з’являються з гучними популістськими заявами діячі, при появі яких виникає лише одна думка: як вони зуміли пережити всі зміни влади і як у них виходить залишатися на плаву при будь-якому режимі?
Одним з таких старожилів української політики є Інна Богословська. Зараз вона знову веде активну діяльність, заявляє про ледь не президентські амбіції та робить все, щоб повернутися до влади. Нагадуємо читачам про карколомну політичну кар’єру Богословської, яка прийшла в політику ще у 1998 році й відтоді багато разів змінювала власні погляди, переходячи з однієї фракції до іншої.
Лихі 90-ті
«Я прийшла в політику в 38 років. У такому віці я вже створила одну з найбільших консалтингових компаній в Україні. Я юрист, а для людини моєї професії політика – це наступний етап, квінтесенція самореалізації та професіоналізму. І для мене це була наступна професійна ступінь», – відзначала Богословська в інтерв’ю.
Утім, ще тоді у правоохоронців виникали питання до діяльності компанії Богословської. У 1994 році вона організувала «Міжнародну аудиторську службу», а згодом, в результаті об’єднання фірм була заснована консалтингова група «Пруденс». У 1997-му президентом першої з цих двох фірм став бізнес-партнер Богословської Володимир Шепетін. Характерно, що він був членом Соціал-демократичної партії, очолюваної Медведчуком, якого зараз так не любить Богословська.
У 90-х Шепетін був впливовим харківським бізнесменом, якому належала у тому числі скандальна компанія «Салюс-медицина». Цю фірму звинувачували у торгівлі ліками із вмістом наркотиків. Якраз до роботи в «Салюсі» він і залучив Богословську. Паралельно існувала страхова компанія «Салюс», яка скупляла у населення приватизаційні сертифікати і згодом використовувала їх для придбання у держави перспективної нерухомості.
Богословська пішла в політику ще у 1998
Окрім участі у бізнесі Шеметіна та спільного управління «Міжнародною юридичною службою», Богословська заснувала товариство «Курсстенмаш», діяльність якого полягала в тому, що воно здавало в оренду приміщення для інших її фірм. Таким чином з рахунків однієї фірми Інни Германівни на рахунки іншої переводилися сотні тисяч гривень щорічно. Шепетін помер у 2007 році, після чого на Богословська звалила на нього всі темні оборудки з 90-х. У тому відмивання кримінальних доходів, торгівлю наркотиками через мережу харківських аптек і банальний рекет. Всі ці схеми проводилися через компанію «Салюс», засновану Шепетіним разом з Богословською, а також їх дочірні структури «Салюс МКС», ТОВ «Український недержавний пенсійний фонд «Добробут», Страхове медичне ЗАТ «Салюс-медицина», СП компанія спортивних установ «Салюс-МХ» та ЗАТ «Перший міжнародний пенсійний фонд».
Людина Пінчука у Верховній Раді
Наприкінці 90-х Богословська почала працювати на одного з перших українських олігархів Віктора Пінчука, який звернувся за послугами до неї та Шепетіна. Зокрема, вони допомагали Пінчуку з проведенням операцій з виводу капіталу та відмивання грошей.
Консалтингову групу «Пруденс» Богословська створила вже після переїзду до Києва. Тоді новостворена фірма раптово отримала підряд від НАК «Нафтогаз України» на переговорах з ВАТ «Газпром» по створенню газотранспортного консорціуму. Відзначимо, що пізніше саме вона порадила не підписувати міжурядовий протокол на 2006 рік в газовій галузі, що дозволило Росії ставити питання про підвищення цін на газ для України. Що стосується цього першого замовлення, то швидше за все його «вибив» для фірми «Пруденс» саме Пінчук.
«У політику я прийшла однією з найбагатших жінок, а пішла з неї, не заробивши ні цента», – розповідала потім в інтерв’ю Богословська.
Ще у 1998 році Богословська, не без допомоги того ж Пінчука та Шепетіна, була обрана народним депутатом України. Утім, після цього її шляхи з Шепетіним розійшлися: під час «розділу майна» він отримав більшу частину бізнесу та став президентом «Юридичної міжнародної служби», а Богословській дісталася фірма «Пруденс». Невдовзі Богословська створила нову фірму під назвою «Міжнародна юридична служба», співвласниками якої є вона та її донька Анастасія.
Посварившись із Шепетіним, який залишився разом з Медведчуком в СДПУ(о), Богословська почала свою політичну кар’єру. Рік вона була членом Партії Зелених, а на початку 2000-го вступила до «Трудової України», створеної Пінчуком і Тигіпко. Нарешті у 2001 році вона очолила Конституційно-демократичну партію. Всі ці партії пов’язували з Пінчуком, який ніяк не міг створити власний політичний проект, який би успішно лобіював його інтереси в парламенті.
Наступною партією Богословською стала «Команда озимого покоління», створена Валерієм Хорошковським на гроші того ж Пінчука. Богословська отримала другий номер у виборчому списку. На виборах 2002-го року «Озиме покоління» набрало всього 2,02% і не пройшло до Верховної Ради. У 2003-му Пінчук зробив Богословську лідером громадського руху «Віче України» та сприяв її призначенню на посаду голови Державного комітету з регуляторної політики та підприємства при Кабміні.
При цьому її консалтингова фірма «Пруденс» на кілька років стала консультантом держкомпанії «Нафтогаз України». Як заявляв пізніше Олег Ляшко, у 2003-2004 роках послуги фірм Богословської обходилися бюджету в 500-600 тисяч гривень щомісячно «лише за проставлення печаток». Таким чином фірма Богословської в цілому отримувала від НАК «Нафтогаз України» більше 6 мільйонів гривень державних коштів.
Зрештою, покровитель Богословської Віталій Пінчук поставив на «регіоналів» та Януковича. Богословська виявилася більш прозорливою: коли почався перший Майдан, вона одразу підтримала протести, надягнувши помаранчевий шарф та закликавши українців «вибрати свободу». Тоді ж Богословська називала Януковича «дурнем», а регіоналів – «бандитами». Як ми побачимо далі, вона ще не раз «змінить думку» у найзручніший момент.
Непрості стосунки з «Регіонами»
З Партією регіонів у Богословської свого часу склалися дивні стосунки. У січні 2004-го вона пішла з Кабміну після конфлікту з Азаровим, звинувативши його в особистому збагаченні. Ти не менш, ще за два роки, після провалу власних політичних проектів (зокрема руху «Віче України») на виборах у 2006-му, Богословська увійшла до фракції ПР, з часом дослужившись до 4-го місця у виборчих списках.
Інна Германівна декілька разів виходила з лав Партії регіонів та щоразу поверталася назад
У 2007 Богословська встигла попрацювати заступником міністра юстиції України. У листопаді того ж року вона стала народним депутатом від ПР. У комітетах Верховної Ради вона відповідала за питання культури і духовності. Утім, у самої Богословської з культурою і духовністю якось не склалося. Коли у неї виник конфлікт з Генадієм Москалем, він заявив у ЗМІ: «Я б і сам хотів, щоб Богословська подала до суду. Тоді я запрошу до суду тих людей, з якими вона розважалася у будинку у Козині за $10 тис., який вона знімає. Я запрошу ще їх родини та розповім їм, як Богословська організувала «секс-клуб». Якщо у неї є бажання колупатися у брудній білизні, то я можу їй влаштувати».
З січня 2008 року по травень 2009 року Богословська – член президії політради Партії регіонів. Але напередодні виборів 2010-го Інна Германівна зі скандалом пішла з команди Януковича, вирішивши самостійно балотуватися на посаду президента. Багато хто відзначав тоді, що Богословська зіграла роль «технічного кандидата», використавши адмінресурс для критики опонентів Януковича і зокрема – Юлії Тимошенко. У першому турі виборів Президента Інна Богословська набрала аж 0,41% голосів виборців. На користь версії про технічного кандидата свідчить і той факт, що невдовзі Богословська заявила, що повертається до партії, а політрада відновила її на посаді.
Утім, критикувати Тимошенко вона не припинила. Зокрема Богословська звинувачувала лідера «Батьківщини» у зв’язках з Медведчуком. Навіть попри те, що сама вона почала свою кар’єру завдяки Шепетіну, соратнику того ж Медведчука, а пізніше стала однією з перших осіб у Партії регіонів – колишній СДПУ(о). Зрештою, саме Богословська наполягала на тому, щоб Тимошенко «посадили».
Щодо самої Інни Германівни, то її діяльність при владі обмежилася доволі дивними пропозиціями – як-от запровадження продажу сім-карток за паспортами. Іншою її ідеєю було підписання нової газової угоди з Росією – ті самі Харківські угоди, які продовжили перебування в Криму Чорноморського флоту і згодом коштували Україні півострову
Іншим напрямком її діяльності у ПР стало відбілення іміджу партійного керівництва, у тому числі Януковича та Азарова, якого вона колись звинувачувала у всіх смертних гріхах. Про Януковича вона відгукувалась особливо улесливо, співаючи йому дифірамби в інтерв’ю. Утім, вже після 2014-го року Богословська вкотре змінила свою думку. На запитання журналіста: «Що за людина Віктор Янукович?» вона відповіла: «Пора вже перестати про нього говорити, тому що президент, який втік зі своєї країни, взагалі не заслуговує розмови про нього. Це абсолютно точно».
Загалом, у трансформації Богословської у 2014-му немає нічого дивного – її описує вислів «щури тікають з корабля». Нагадаємо, тоді Богословська вийшла з Партії регіонів, прихопивши з собою Льовочкіна. Тепер вона називає його «останнім острівцем демократії при Януковичі».
Наступні події показали, що у Богословської справді неабияке чуття на подібні моменти: вона встигла піти з ПР у найкращий момент. Тепер, як і Льовочкін, після Майдану вона зуміла повернутися в політику, і вже ніхто не звинувачує її в участі у шахрайських схемах ПР. Здається, українці, які знову готові бачити її у політичних ток-шоу, взагалі не пам’ятають такого епізоду її політичної біографії.
«Російський Крим» не лише на білбордах
«Живучість» Богословської пояснює її вміння пристосовуватися до будь-яких обставин та кон’юнктури. Так само, як зараз вона розповідає, що завжди дотримувалась проукраїнських поглядів, у 2009 році вона не соромилась заявляти, що «Крим – російський». Такі написи були на білбордах в Криму, напередодні президентських виборів.
2009 рік, передвиборча агітація в Криму
Так само в ефірі телерадіокомпанії «Крим»» вона запропонувала встановити над Севастополем «російсько-український кондомініум» (сумісне управління однією територією). Після цього Українська народна партія звернулась до СБУ з вимогами порушити кримінальну справу проти народного депутата Інни Богословської за підозрою у посяганні на територіальну цілісність України. Ясна річ, без результату.
Так само Богословська виступала проти «насильницької українізації», ратуючи за державний статус російської мови.
Найцікавіше, що свої погляди (принаймні, в чомусь) Богословська не змінила і після Майдану та трьох років війни. У нещодавньому інтерв’ю, відповідаючи на питання, чи повернуться Крим і Донбас до складу України, вона заявила: «Так. Але тільки Крим може повернутися як кондомініум, як територія під управлінням декількох держав. Якщо ми хочемо спокою в Чорноморському регіоні – це повинен бути кондомініум Україна-Туреччина-Росія». Тут Богословська зайшла навіть далі, ніж інші регіонали – ті хотіли віддати українську територію «тільки» РФ.
Утім, сепаратизм – не єдине, що можна закинути Богословській (звісно, якщо не брати до уваги старі шахрайські схеми та махінації з бізнесом і на посаді в Кабміні). Ще у 2015-му міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявляв, що Інна Богословська була замовником побиття координатора харківського Євромайдану.
«Справа про побиття фан-клубом Інни Богословської координатора харківського Євромайдану Василя Рябка, дійсно, перебуває у провадженні МВС», – писав Аваков.
За словами міністра, до нього звернулися з відкритим листом Сергій Жадан, Ірена Карпа, Борис Захаров та багато інших публічних осіб, які вимагали незалежного розслідування справи.
«І висновки слідства послідують. Незалежно від істерики дами, що втекла «вчасно» від Януковича. Буде викликана до слідчого для надання свідчень і скаже про все чисту правду, якщо є що сказати», – відзначав тоді міністр внутрішніх справ.
Однак, як і в будь-якому зомбі-апокаліпсисі, Богословській не може завадити жоден скандал та жодне звинувачення. За свою політичну кар’єру вона проявила дива живучості, щоразу вчасно змінюючи погляди та легко міняючи фракції. Тепер вона знову «повернулася» в політику і знову перефарбувалася: слухаючи її заяви на телебаченні, можна повірити, що це найбільш проукраїнський та найбільш чесний політик. Якби лише не гора скелетів, які вивалюються з її шафи при першому погляді на її біографію.